Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 181

Бикове болото — згадуєть ся в Іпат. c. 359 і заховало своє імя досї: lacuna seu lutum Bikowe, по дорозї з Галича до Денисковець, згадуєть ся в привилею Володислава Варненського (потвердженнє Жиґимунта III у Шараневича Trzy hist. opisy Halicza c. 215-6.

Биковен — з одинокої згадки (Іпат. c. 488), виходило б, що був він десь недалеко від Галича, на схід. Шараневич вказуває на c. Буковно над Днїстром, недалеко від Тисьменицї, додаючи, що в актах XV в. воно зветь ся urbs (Trzy opisy Halicza c. 20 і XXIX); він операв ся на згадцї urbanus de Bykowno; але в виданих дотепер галицьких актах XV в. (Akta grodzkie i ziemskie XII) Буковно містом не титулуєть ся і зветь ся Bukowno (див. index, sub voce); супроти того лишаєть ся лише сама подібність імен, і то неповна. П. Білинський (Замітки в Rocznik kolka nauk. Tarnopolskiego III c. 38 і в Лїтературно-науковім вістнику 1900, VI c. 218) висловив здогад, що Биковен був на місцї ур. Бикове під Тернополем, на ґрунтах c. Білої; він каже при тім, що пробував на тім урочищу копати й знаходив глиняні урни і камяні річи, — отже нахідки до нашої епохи не належать. Можна б вказати ще на Буковно під Жидачовим, на Днїстрі, в сусїдстві котрого знайдено молотівський скарб XIV в., але воно лежить на захід від Галича. Вкінцї треба признати, що Бикове таки ще найбільше має шансів за собою, хоч завсїди ся можливість зістаєть ся тільки гіпотетичною.

Василїв, як видко з Іпат. c. 508, лежав на дорозї від Галича на Прут, притім мабуть на самім Днїстрі (пойде король ко Василеву і перейде ДнЂстръ). Сьому зовсїм добре відповідає Василїв (Василеу) на Днїстрі, коло устя Серета, на котрий вказав іще Зубрицький (Исторія III c. 111), а традиції й останки города, на які вказав недавно проф. Кайндль (див. c. 471) потверджують сей вивід.

Домамиря печера (Іпат. c. 527) — Зубрицький поправляв на „Домажиря", з огляду на печери в околицї підльвівського Домажира; сю гадку приймає нпр. і Петрушевич — Разсужденія о ГаличЂ c. 516. Але проф. Верхратський справедливо, як минї здаєть ся, виступив проти сеї поправки, вказавши на c. Домаморичі в Тернопільськім та попираючи сю лєкцію вказівкою на боярську родину Домамиричів (Іпат. c. 496) — Записки Наук. Товариства ім. Шевченка т. V, miscell. На жаль, лишаєть ся незвістним, чи є яка печера коло Домаморич, тому уміщую тут лїтописну "Домамирю печеру" тільки гіпотетично.

Кучелемин містить ся на місцї нинїшнього Кучурмика гіпотетично. З оповідання лїтописи (Іпат. c. 491) виходить, що він був на правім боцї Днїстра, на полудень від Товмача, в сусїдстві Онута, а сьому Кучурмик відповідає досить, тільки в тім трудність, що лїтописне оповіданнє скорше вказувало б на якусь близшу до Днїстра осаду, а Кучурмик лежить досить далеко. Вказав на нього Шараневич ИзслЂдованіе на поли отечественной географіи и Исторіи c. 74.

Лелесів монастир (Іпат. 487) не Лелюхів на Попрадї (Шараневичъ ИзслЂдованіе c. 72, Дашкевичъ Княженіе Даніила c. 66), а Лелес, з монастирем премонстрантів коло Тиси, як справедливо поправив Шараневич в своїй Hypatios-Chronik c. 50; фундаційна грамота його Fejer III. 1 c. 153.

Онут, як з лїтописи виходить, лежав на границї "поля'' — степу, недалеко Днїстра (Іпат. c. 491). Онут на правім боцї Днїстра (низше устя Серета), на устю річки Онута, вповнї відповідав сьому, і супроти такої повної тотожности імен не може бути сумнїву, що маємо тут давнїй Онут. Чи сусїднїй „плавъ" — „поидоша возы къ плаву" треба уважати назвою місця, чи загальним означеннєм (як „пристань" щось), — лишаєть ся непевним, і сю другу гадку (висловлену вже у Поґодіна IV c. 201) уважав би правдоподібнїйшою.

Плїснеськ — згадуєть ся при кінцї XII в. як пограничний галицький город, потім в 30-х рр. XIII в. як держава бояр Арбузовичів — Іпат. c. 445 (варіант ПрЂснескъ — очевидно хибний) і 513. Третя згадка — в Слові о полку Ігоревім (IX) була б найранїйшою, але чи належить вона до сього Плїснеська — се трохи непевне. Імя Плїснеська заховало досї старе городище недалеко Підгорець; сусїдній Гарбузів може бути памятию по тих його властителях Арбузовичах. Про городище Плїснеська замітка проф. Шараневича в Зорі Галицькій як альбумі на р. 1870. Розкопки городища ведені д. Зємєнцким, дали деякі, хоч і не численні, предмети староруської культури; дуже інтересні показали ся сусїдні могили (судячи по оповіданню — можливо з переходових часів від поганства до християнства на Руси), але на жаль нахідки не були публїковані зовсїм; див. про них Zbior wiadomosci do antropologii krajowej т. І, VIII і XI.

Рогожина — згадка лїтописи про неї (Іпат. c. 491) о стільки не ясна, що не видко, чи се осада, чи місце тільки (або річка): „идоша зa Рогожину". Коли б се була осада, то Рогожно коло Днїстра, під Жидачевим, вказане вже у Поґодіна (IV c. 201) досить би відповідало обставинам. Зауважу, що в сїй місцевости була якась більша осада — на неї вказує знайдений в сусїднїм селї Молотові (на правім боцї Днїстра) скарб XIV в. з предметів староруської штуки, описаний мною в Записках Наук. Товариства ім. Шевченка т. ??V.

Teлич — варіант Подтелич (Іпат. c. 566) приводить на гадку Потилич коло р. Рати, описаний уже у Длуґоша (І. 45), як аrх quendam notabilis, quem admodum fossata profunda demonstrant. Але обставини лїтописної звістки — що Данила наздоганяють в Томську в дорозї до Угрів, скорше б вказували на якесь місце близше угорської границї. Тилич коло Попраду, на звичайній дорозї в Угорщину, дуже добре сьому відповідає.

Угольники (Угльници) згадані лише раз — Іпат. c. 506; з того видко, що ся осада чи місце було на лївім боцї Днїстра, насупроти Галича. В люстрації Галицького староства 1565 р. (Жерела до історії України-Руси II с. 81) згадуєть ся сїножать in loco Uhelniki, поруч сїножатей Залозець, Липчичі й Клинцї, що лежать за Днїстром при дорозї на Большів. В інвентарі Галицького староства 1582 р. (Архив коронного скарбу LVI, кн. 1 — копію маю споряджену для своєї збірки інвентарів XVI в.) при селї Большові стоїть: Karczma Weglowa, i ся корчма заховала до останнїх часів своє імя — Углова корчма (в формі Nieweglowa karczma) і місце зветь ся Углове, на правім боцї дороги з Галича до Бурштина (Петрушевичъ Ражсужденія о г. ГаличЂ c. 546). Див. ще про се місце (инакше) у Шараневича Trzy hist. opisy Halicza p. VII-IX. Супроти сього всього відпадає здогад Зубрицького (Исторія III c. 110), що замість „УгльницЂхь" треба тут читати „у ГановцЂхъ".

Чагрів — чи Чаргів(В лїтописи — Чаргів — „Чаргова чадь", тепер Чагрів, переставленнє звуків досить звичайне.) — в лїтописи не називається, але не може бути непевности, що село Чагрів, недалеко від Галича, було маєтностию "приятелїв" Ярослава Чагрів, котрих бояре звуть „Чарговою чадию'', правдоподібно свояків Настасиї, отже в XII в. уже істнувало. Досить привабно також зближати назву поблизького села Настасова з іменем самої Настасиї, але се вже буде здогад тільки.

Щекотів — згадуєть ся тільки раз в Іпат. c. 527, без усяких близших пояснень: можна хиба міркувати, що був він на північ від Галича. Городище на горі коло c. Глинська, де сусїднїй лїс зветь ся Щекотин, можна з усякою правдоподібністю уважати його місцем: див. статю Р. Ковшевича в Науковім Сборнику Галицько-руської матицї 1865 — „ИслЂдованіе мЂстоположенія старинного города Руси Галицкой Щекотова или Щекотина".

Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 2. — Львів, 1905. — 634 с. (2-е вид.)

У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської держави, окремих її земель — Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI-XIII ст.