Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 176

На сїм спинила ся та лїтература. Але є крім того чимало моноeрафій, давнїйших і новійших присьвячених чи то комітатам, залюдненим Русинами, чи то поодиноким місцевостям, виданих осібно і в місцевих періодичних виданнях. Так для західнього краю руської території дають ріжні замітки „Річники спишського історичного товариства" (A Szepesmegyei tortenelmi tartulat evkonyve), іземлинська історична часопись: Adalekok Zemplen-vermegye tortenetehez („Матеріали до історії Землинської столнцї"), тут нпр.: L.Kapas і G. Dongo Torteneti jegyezetek Zemplen-vermegyerol („Замітки до історії Землинської столицї") (p. 1896 і далї), G. Dongo Zemplen-varmegye torteneti foldrajza („Історична ґеоґрафія Землинської столицї") — ibid. 1898-1900 (тут вибірка ґеоґрафічного матеріалу — ріки, урочища, села, до кінця XIII в., але на жаль без зазначення джерел), I.Zsindely Sarospatak varosnakjogi es politikai helyzete а XIII szazad elejen — ("Правні і полїтичні обставини м. Шарош-Потека до к. XIII" (ст.) (р. 1896), і т. и. Доси цїнні старі моноґрафії Сірмая: Szirmay Notitia historica com. Zempleniensis, 1804, його ж Notitia politica соm. Zempleniensis, i Notitia historica, politica, oeconomica montium et locorum viniferorum Zempleniensis, 1798. Для столиць Ужської й Бережської: Meszaros Ungvar tortenete (історія Унґвара), 1861, Balogh Munkacsvar tortenete (історія Мункача), 1890; Lehoczky T. Beregvarmegye monografiaja 3 т. 1881 („Моноґрафія Бережської столицї") і йогож історія унїатських парохій Бережської столицї: A beregmegyei gorogszer tartasu katholikus lelkeszsegek tortenete a XIX szazadvegeig, 1904. Для Мароморошу: Wenzel Kritikai fejtegtesek a Maramaros tortenetehez („Критичні замітки до історії Мармароша") (в Akademiai Ertesito 1857, містить богато документального матеріалу), і мармароський дипльоматар дра Мігалі (як низше), як перша частина заповідженої колєктивної історії Марамарошу. Для Угочі стара моноґрафія Szirmay Notitia politica, historica, topogгaphica comitatus Ugochiensis, 1805. З загальнїйших праць історично-ґеоґрафічного характеру згадаю Csanki Magyarorszag tortenelmi foldrajza a hunyadiak koraban („Історична ґеоґрафія Угорщини в часах Гунїадів", є вказівки й для XIII-XIV в., але неповні; Угорська Русь в І т. 1890). Rupp Magyarorszag helyrajzi tortenete fe tekintettel az egyhazi intezetekre („Toпоґpaфічна історія Угорщини з особливим оглядом на інституції церковні"), до Угорської Руси належать томи II і III, Будапешт, 1872 і 1876).

Важнїйші збірки документального матеріалу XII-XIII віку такі: Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus et civilis, opera G. Fejer, до XIII столїтя належать т. II, III. 1-2, IV. l-З, V. 1-3, VI. 1-2, VII. 1-5, 1829-41 (при цитатах сей кодекс означаю буквою F., римська цифра значить том, а арабська по нїй — частину); Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, ed. G. Wenzel, т. I-XII (Arpadkori uj okmanytar — Monumenta Hungariae historica diplomataria т. VI-XIII, XVII, XVIII, XX, XXII, 1860-74 (сей кодекс означаю буквами C. A.); Codex diplomaticus patrius hungaricus (Hazai okmanytar), т. I-VIII, 1865-1891 (означаю його буквами С. Р.). Окрім сих великих дипльоматарів загального характеру містять документи з руської території поменьші або спеціальнїйші збірки, як Diplomatarium comitatus Sarosiensis, eruit Wagner, 1780; Mihalyi I. Maramarosi diplomak a XIV es XV szazadbol („Мармарошські документи XIV-XVI в."), 1900; Sztaray csalad okleveltara 2 т. (Архів родини Стараі, властителїв c. Стара в Землинськім ком., документи землинської й Ужської ст.); Zichy csalad okmanytara (Архив родини Зічі); Hazai okleveltar (Архив до історії вітчини) 1234-1536, вид. Nagy L, Deak F., Nagy G., Пешт, 1879 (м. и. з Землинської й Ужської столицї, до історії родини Dessewffy). Вкінцї Leveltari kutatasok (Архівні, розвідки) А. Комаромі, (Komaromy) в Tortenelmi Tar 1903, що містять чимало документального матеріалу з руських комітатів.

В першім виданню моєї Історії я подав був в примітках реґести з документів до території Угорської Руси. Замість доповняти їх і розширяти, постановив я сим разом їх вилучити: їх збірку, доповнену й продовжену до пол. XV в. задумую видати осібно, спільно з дром Томашівським, що від студий сучасної Угорської Руси останнїми часами звернув ся до її історії (результатами його занять Угорською Русию мав я спромогу покористувати ся при сїм, другім виданню книги).

До угорських слів, що трапляють ся низше, треба пояснити що до вимови: неакцентоване а вимовляєть ся близько як о, акцентоване о як ов, e переважно як ей, o як и, ? як ив, u як фран. u, ? як фран. uv, ch (в старій транскрипції) і cs в сучасній читають ся як ч, сz яr ц, s як ш, sz як c, zs як ж, gy як дь, Іу, ny, ty -як ль (жайже й), нь, ть.

15. Лїтература монґольсько-татарської міґрації.

Ґрандіозні монґольські завойовання були описані сучасниками і пізнїйшими письменниками в численних творах хинських, турецьких, перських, арабських, словянських, західньо-европейських; їх довгий (але неповний) реєстр див. при книзї Гамера. З оріентальних джерел найбільш важне: для першого похода в Кіпчак сучасні звістки ібн-ель-Атіра (виїмки з нього в II т. Ученых Записок т. І и III отд. петерб. академії і у Тізенгаузена, як низше); піднесу, що його оповіданнє дуже близько згоджуєть ся з руськими оповіданнями про перший прихід Монґолів на Чорноморє); для иньшого головним джерелом служить перський "Історичний збирач" великого визира монґольської держави Гулагідів Рашід-ед-діна († коло 1318 р.), споряджений на підставі урядових актів і монґольських джерел; в цїлости він досї не переложений: французький переклад Quatremere Bachid-ed-Din Histoire des Mongols de la Perse, 1836 обіймає тільки історію Гулагу; росийський переклад уривків з нього подав Березїн в Ж. М. Н. П. 1853, V і 1855, IX (про походи на Русь), в Трудах восточ. отдЂл. археол. общ. т. XIII і Записках йогож т. XIV. З пізнїйших компіляцій згадаємо монґольські Алтун-тобчі ("Золоте скороченнє") в рос. перекл. вид. в VI Трудів вост. отд., і Ssang-Ssetsen, нїм. перекл. Шмідта вид. в Петербурзї", 1829, турецька комп. Абульґазі, новий франц. перекл. Desmaisons, Спб., 1875. Хинські джерела зібрані і використані в давнїйших працях: Іоакинеа Бічуріна Собраніе свЂдЂній о народахъ средней Азіи й Исторія первыхъ четырехъ хановъ изъ дома Чингизова, 1829, Васїлєва Исторія и древности восточной части средней Азіи (Записки археол. общ. IV), Bretschneider Notices of the mediaeval geography and history of central and Western Asia drawn from Chinese and Mongol writings, 1876, йогож Chinese mediaeval travellers, 1875, Stanislas Julien Documents historiques sur les Tou-Kioue, 1877, Imbault Huart Recueil de documents sur l'Asie centrale (Bibliot. de l'Ecole des langues orientales, v. XVI, 1881), Rosny Les peuples orientaux connus des anciens Chinois d'apres les ouvrages originaux, 1881. Вірменські джерела — Delaurier Les Mongols d'apres les historiens armeniens (Journal Asiatique, 1858) і Патканова Исторія Монголовъ по армянскимъ источникамъ Спб., 1873-4. Виїмки з арабських джерел про монґольську орду в Европі — Тивенгаузенъ Сбориикъ матеріаловъ относящихся къ исторіи Золотой Орды, Спб., 1884. З західнїх джерел найважнїйші для нас подорожі Пляно Карпінї (1245-7) і Рюйсброка (1253), бо містять важні звістки про чорноморські степи (видані в IV т. Recueil de voyages et de memoires publie par la Societe de Geographie, IV, 1839), і звістки принесені з Руси на Лїонський синод — у Матвія Парижського (Chronica majora t. IV в Scriptores rerum britannicarum), також сучасні листи в Monum. Germ. hist. Scr. XXVIII і в Annales Burtonenses (Monum. Germ. hist. Scr. XXVII).

Про руську повість про перший прихід Монґолів була вже мова вище — c. 243. Про похід 1237 p. на Рязань маємо осібну повість, втягнену в скороченню в Лаврентиєвську лїт., а в цїлости звістку з пізнїйших збірників (надрукована з варіантами у Срезневского СвЂдЂніа и замЂтки ч. XXXIX). Про дальший похід на Поволже маємо осібні верзії в Лаврент. і 1 Новгородській. Зовсїм самостійне оповіданнє Галицько-волинської, що головно займаєть ся українськими землями.