Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 167

3) Іпат. c. 239-40.

4) В Переяславщинї тільки імя c. Каратулїв (як вище c. 348) вказує на істнованнє сеї назви.

5) В Іпат. c. 216 і Лавр. 290 однаково — 30 тис., в Воскр. — тисяча.

6) Напр. Іпат. c. 262, 592, 323, 324 і т. и.

7) Іпат. с. 287.

8) Іпат. c. 367 (під 1169 р.), Що правда, маємо нпр. такого Тудора Сатмазовича (Іпат. с. 343). Тудор вправдї імя руське, але не калєндарне. Що поодинокі Чорні Клобуки вихрещували ся, неможливого в тім нема нїчого.

9) шість „городовъ Береньдиць” — Іпат. c. 409.

10) Іпат. c. 279.

11) Іпат. c. 295-6.

12) Іпат. c. 451, 453.

13) Іпат. c. 344.

14) Іпат. c. 330.

15) Остання звістка під 1235 р. (1236 р. в дїйсности): Володимир Рюрикович посилає в поміч Данилови „Торки” (Іпат. с. 516).

16) Див. в прим. 16.

17) Воскр. I. 56, є вона і в Лаптевськім кодексї Никонївської — І. 191. Ся ґльоса вплинула вже на Карамзїна, що він вивів козаків від Торків і Берендїїв (V. 230 і II пр. 347), і сю гадку перейняв потім Поґодін (ИзслЂдованія V. 206) та Самчевський (ор. с), що властиво лише переказав роздїл про Чорних Клобуків з Поґодінівської працї.

18) Про неї див. в прим. 16.

Примітки

Лїтература до історії Київської держави XI-XIII в, Джерела й лїтература кампанїї 1018 р, Джерела про похід на Царгород 1043 р. і їх суперечности, Дати Романового походу на Київщину і київського погрому, Лїтература Київщини й Київа, Лїтература заднїпрянських країв, Лїтература Волини й Побужа, Справа окупації Поляками Берестейсько-Дорогичинської землї при кінцї XII віку і васальних князївств польських на Руси, Лїтература Галичини XI-XIII в, Неволя Володаря і галицькі звістки Длуґоша, Оповіданнє Кадлубка про реституцію галицького князя Казимиром Справ.,Русько-польсько-угорське пограниче, Скальні городки й печери, Історична лїтература Угорської Руси, Лїтература монольсько-татарської міґрації,Чорноклобуцька кольонїзація на Руси — її слїди в сучасній топоґрафії й питаннє про її впливи на український етнїчний тип

І. Лїтература до історії Київської держави XI-XIII в.

Історію Київської держави X-XII в. в XVIII-XIX в. трактовано, студіовано і викладано найчастїйше як складову частину "русскої" історії, себто історії Росийської держави й суспільности. При тім, розумієть ся, головну увагу звертали на ті сторони її, які стояли в близшій звязи в історією Росийської держави. Про сю систему й її нераціональности див. мою статю в І т. петербурського „Сборника статей по славяновЂдЂнію", і осібно, п. т.: „Звичайна схема "русскої" історії й справа раціонального укладу історії східнього Словянства", 1904. При ріжних недостачах сеї схеми, коли брати її з становища методичного студіовання історії Київської держави, яко такої, старі курси "русскої історії" положили перші підвалини для пізнання її історії, й мають чимале історичне значіннє. Науковий інтерес задержали в них досї лише декотрі. З старших курсів Исторія государства Россійскаго Карамзїна, т. I-III (найбільш вигідне й повне виданнє Айнерлїнґа, 1842), має інтерес тільки своїми ґенеальоґічними, хронольоґічними і т. и. дрібними увагами в примітках. В далеко меньшій мірі можна се сказати про ПовЂствованіе о Россіи Арцибашева т. І, 1837, писане як коректив до Історії Карамзїна. Исторія русскаго народа Полевого, I-IV, 1830-3, написана дуже недбало й некритично, інтересна хиба часом ориґінальними, а частїйше хибними увагами автора, навіяними західньою історіоґрафією. З пізнїйших, найбільше значіннє має Исторія Россіи съ древнЂйшихъ временъ Соловйова (почала виходити 1851 р., нові компактні, стереотипові видання тов. Общественная Польза, з показчиком, без років видання). Історію XI-XII в. містять т. II-III її. Не входячи в детайлї, Соловйов дає переважно тільки деякі інтересні уваги про розвій подїй; інтересна при тім головно його система родових княжих відносин, розвинена в дісертації: Исторія отношеній между князьями Рюрикова дома, 1847. Подібний перегляд відносин Рюриковичів, як у сїй дісертації, але з становища иньшої теорії: теорії умови, "договору" межи князями і діархії князя і віча, дав петербурський професор Серґєєвіч в дісертації ВЂче и князь, 1867 (передрукована в скороченім і дуже зміненім видї в II т. його Юридических древностей).

Видані пізнїйше курси мають меньше значіннє: Исторія Россіи Поґодіна (т. I-II, 1871, друге вид. 1872) дає тільки систематизовану збірку відомостей, головно з руських лїтописей. Русская Исторіа Бестужева-Рюміна (т. І, 1872), занадто коротенька, для свого часу інтересна була головно своєю біблїоґрафією. Коротенький курс Бєляєва (Разсказы изъ русской исторіи, І, 1865), має характер популяризації, але інтересний загальним осьвітленнєм (словянофільської школи). Такий же популярний характер мала далеко ширша Исторія Россіи Іловайского (І т. в двох частинах, 1876-1880), коротенька Русская исторія Бєлова, 1895, ширша Исторія Россіи съ древнЂйшихъ временъ Павлова (вийшло дві книжки, 1896 і 1899). З методольоґічного погляду інтересні в курсах Поґодіна, Бестужева, Іловайского огляди поодиноких земель. На значіннє земель, як важного чинника в розвою подїй давньої руської історії звернув увагу в наукових сферах головно Костомаров своєю статєю: О федеративномъ началЂ въ древней Руси (передр. в І т. Монографій, український переклад в II т. Руської історичної біблїотеки). Його ж Черты народной южнорусской исторіи (передрук і переклад тамже) і популярна Русская исторія въ жизнеописаніяхь ея главнЂйшихъ дЂятелей (т. І. 3 вид. 1888, є український переклад) дають також деякі інтересні уваги і характеристики.

В звязку в тим від 60-х рр., а головно в 80-х і 90-х розвиваєть ся широка моноґрафічна лїтература про поодинокі землї давньої Руської держави, що стала тепер підвалиною в усяких студіях сього періоду. Я вичислю їх в порядку земель. Історію Київщини від смерти Ярослава до кінця XIV в. оглядає мій „Очеркъ исторіи Кіевской земли", 1891; окрім того ті подїї київської історії, де брало участь київське віче, аналїзовані в моноґрафії Линниченка: "ВЂче въ кіевской области", 1881. Для Чернигівщини маємо дві моноґрафії; Голубовского „Исторія СЂверской земли до пол. XIV в.", 1881, Багалїя теж "Исторія СЂвер. земли до пол. XIV в., 1882 (перша коротша, але богатша спостереженнями й ориґінальними гадками); окрім того тут треба назвати ще ґенеальоґічну головно роботу Зотова: "О черниговскихъ князьяхъ по любецкому синодику", 1893 (богато натягненого і непевного, див. мою рецензію в V т. Записок Наук. тов. ім. Ш.). Для Переяславщини — Вас. Ляскоронского "Исторія Переяславской земли до пол. XIII ст.", 1897, друге вид. 1903 (слабша, особливо в історичній части). Для Волини: Андріяшева Очеркъ Исторіи Волынской земли до к. XIV ст. (найлїпше оброблена ґеоґрафічна частина, історична слабше, внутрішньої історії зовсїм нема), Іванова Историческія судьбы Волынской земли до к. XIV в., 1895 (слабша від попередньої, але має ширшу проґраму); окрім того популярні компіляцїї писані проф. Петровим, а видані під редакцією Батюшкова з порученя росийського мінїстерства осьвіти: Холмская Русь, 1887 і Волынь, 1888. Для Галичини є тільки перестарілі вже працї Зубрицького Исторія Галичско-русскаго княжества, I-III, 1852, Смирнова Судьбы Червоной или Галицкой Руси, 1860 і Шараневича Исторія Галичско-володимирской Руси, 1863; для XIII в. є крім того новійші моноґрафії Дашкевича про Данила і Бузекула про Мстислава Удатного, а для галицького Понизя і Побожа Молчановского Очеркъ извЂстій о Подольской землЂ до 1434· г., 1885. Для Турово-пинської землї нова моноґрафія Олександра Грушевського: Пинское ПолЂсье, част. I, XI-XIII в., 1901; поза тим, окрім поверховного огляду неб. Малишевского в передмові до книжки: Творенія Кирила Туровскаго, К., 1880, Турово-пинська земля входить ще в круг моноґрафії Довнар-Запольского „Очеркъ исторіи Кривичской и Дреговичской земель до к. XII ст.",1891. Для Смоленської землї окрім сеї ще гарна спеціальна моноґрафія Голубовского Исторія Смоленской земли до поч. XV в., 1895 (чисто історична частина одначе значно слабша). Для Полоцької, окрім давнїйшої і не дуже наукової "Исторіи Полотска" Бєляєва, 1872 (Разсказы изъ рус. исторіи) є праця Данилевича "Очеркъ исторіи Полоцкой земли до к. XIV ст.", 1896. Для Новгорода і Пскова, не кажучи за старі працї: як митр. Евґенія Исторія Псковскаго княжества, 1831 (що була властиво першою моноґрафією в сїм родї), та Соловйова Объ отношеніяхь Новгорода къ в. князьямъ, 1845, є моноґрафії: Костомарова СЂверно-русскія народоправства — Новгородъ — Псковъ — Вятка, 1863 (передр. в VII і VIII т. його Моноґрафій), Бєляєва Исторія Новгорода Великаго до паденія, 1866, Исторія города Пскова и Псковской земли, 1867 (Разсказы изъ русской исторіи II т. і III), але й сї працї вже значно перестаріли. Працї Прозоровского: Великій Новгородъ по четыремъ новгородскимъ лЂтописямъ съ дополненіями по другимъ источникамъ, до конца 1-ой четв. XVIII в, і Древній Псковъ по двумъ псковскимъ лЂтописямъ съ дополненіями до к. XVII в. (в Записках рус. отд. археол. общ. IV, 1887) також не заповняють недостачі відповідної моноґрафії для полїтичної історії сих старих републїк. Для внутрішньої історії їх: статї Никитского Очерки изъ жизни Великаго Новгорода в Ж. М. Н. П. 1869, Военный бытъ въ В. НовгородЂ XI-XV ст. (Р. Стар. 1870, І), Исторія экономическаго быта В. Новгорода, 1893, Очеркъ внутренней исторіи Пскова, 1873; Качановича Политическое устройство Новгородской республики (Варшав. унив. изв. 1885, II). Для Поволжа: "Меря и Ростовское княжество" Корсакова, 1872, Борзаковского „Исторія Тверскаго княжества", 1876, Иловайского "Иcторія Рязанскаго княжества" — передр. в II т. його Сочиненій.