Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 158

15) Т. І c. 373-5.

16) Іпат. c. 103, про похід на Ясів — Нїкон. І 79, пор. вище с. 14.

17) Див. вище c. 20.

18) Іпат. c. 117.

19) Про печатки з іменем Ратибора реферат Люценка о древней вислой свинцовой печати съ надписью „оть Ратибора” в Трудах III археол. з'їзда (він перший звязав її з Ратибором XI в. і новійша розвідка ОрЂшникова: Матеріалы къ русской сфрагистикЂ (Труды москов. нумизмат, общ. т. III). Печатка з одного боку має образок сьвятого, з другого: отъ | Рати | бора.

На XI археол. з'їздї проф. Кулаковский присьвятив спеціальний реферат в обороні тези про приналежність східньої частини Крима до Тмутороканя Къ исторіи Боспора (Керчи) въ XI-XII вЂкахъ (Труды XI археол. съЂзда т. II). Між иньшими пробує він там звязати спеціально з сею кримською провінцією Тмутороканя печатку з іменем Теофано (див. вище c. 73): приймає, що се вона зветь ся 'P???? на печатцї і в умовах Візантиї з Ґенуєю. Одначе не маємо нїде вказівок, аби та кримська провінція звала ся Русию спеціально, тай що за рація титулувати ся було Олегу (чи його жінцї) спеціально князем сеї провінції, коли вона була тільки додатком до Тмутороканя? Очевидно, ??? 'P????? на печатцї означає тут жінку руського князя взагалї. Про 'P???? візантийських умов зараз низше.

20) Іпат. c. 143.

21) ???? ??? 'P????? ??? ??? M???????. Умова 1169 р. в двох латинських перекладах видана в т. VII Historiae patriae monumenta і у Sauli Della colonia dei Genovesi m Galata, II, її потвердженнє з 1170 р. у Мікльосіча і Мілєра Acta et diplomata graeca sacra et profana III.

22) Розд. V.

23) Розд. IX.

24) Recueil de voyages V c. 395, перекладчик Жобер через непорозуміннє переклав слова Едрізі, що сї князї були звістні з відваги словами: connus sous la denomination d'Olou Abas, що сам Жобер поясняє: les Abazes (помилка ся була вказана у Dozy і Goeje — Edrisi Description de l'Afrique). Наслїдком сеї помилки Жобер, Лєлевель і иньші уважали сих тмутороканських князїв XII в. Абхазами. Гейд, згадуючи про помилку Жобера, зістаєть ся при тім же поглядї, що то мусїли бути якісь кавказькі гірняки (І. 226), хоч на се нїщо не вказує. Натомісь Брун (II. 131) не вагав ся бачити в них руських князїв, і се вповнї правдоподібно.

Говорячи про город Русію (як низше) Едрізі каже, що „його мешканці провадять постійну війну з мешканцями Матрахи” (c. 400). Сю звістку досить тяжко зрозуміти. Чи не дійшла тут до Едрізї чутка про ті війни, які тмутороканські князї ізгої XI в. провадили з руськими князями, і чи не помішав він тут город Русь з Русию, руськими князями?

25) Іпат. c. 320, 322, 398, 422. Про сї шлюби стара статя Буткова О бракахъ русскихъ князей съ Грузинками и Ясынями въ XII в. — СЂверный Архивъ 1825 т. XIII; він доводив, що й сам Андрій був оженений з Ясинею.

26) Розд. IX.

27) Theiner Monumenta Hungariae І N 271: Quorum dux et populi se christianos dicunt, habentes literas et sacerdotes graecos; princeps centum dicitur habere uxores,· omnes viri caput omnino radunt et barbas nutriunt delicate, nobilibus exceptis, qui in signum nobilitas super auriculam sinistram paucos reliquunt capillos cetera parte capitis tota rasa.

28) Брун I c. 214-7, Heyd II с. 395, 405.

29) Fontes rerum bohemicarum I c. 12.

30) Про неї в т. I c. 538-9.

31) Тизенгаузепъ Оборникъ матеріаловъ къ исторіи Золотой Орды I с. 26 (пор. с. 27 про міґрацію з Судака в землї Кілідж-арслана). Ібн-ель-Атір поясняє й те, звідки він се знає: „Коли вони (сї Русини) наблизили ся до пристани, куди йшли, оден корабель розбив ся й потонув, але люди виратували ся. Був звичай, що розбиті кораблї належали султану, і він богато з того забрав. Решта кораблїв прийшли цїлі. І нам оповіли се декотрі з них”. Кунїк в II т. Уч. Зап. петерб. акад. по І и III отд. прикладав сю звістку до Корсуня, але її скорше треба звязувати з звістками про руську кольонїзацію Криму й Азовського поморя взагалї.

32) Рюйсброк, оповідаючи свою подорож від Судака до Перекопу, кілька разів згадує про Русинів, все з поводу того погляду їх, що кумис пити гріх, і нїде не натякає, що тут іде мова про Русинів взагалї, або таких, що він стрічав їх пізнїйше — Recueil de voyages IV. 242, 243, 245. На останїм місцї виразно вказує на місцевих Русинів, себто з північного Криму, недалеко від Перекопу: оповідаючи про одного „Сарацена”, що приходив до нього, хотячи охрестити ся, але не зробив се з огляду, що не можна йому потім буде пити кумису, Рюйсброк каже: Christiani enim illius loci hoc dicebant, quod nullus vere christianus debet bibere (кумис) — que (opinio) jam viguit inter illos per Ruthenos, quorum maxima multitudo est inter eos.

33) Тизенгаузенъ c. 63, пор. тамже 192, звістка в описи посольства до Берке: Крим залюднюють Кіпчаки, Аляни і Русини.

34) Т. I c. 171, пор. 139.

35) Іпат. c. 204 (р. 1118).

36) Іпат. с. 192. Коли Шарукань часто уважають християнським містом з огляду на те, що руське військо йшло до нього з сьвященними сьпівами (Барсов c. 152, Голубовский ПеченЂги c. 194, недавно Кулаковский Христіанство у Аланъ c. 17), то се непорозуміннє. Побожний Володимир поставив „попів” перед полками сьпівати сьвяточну службу з поводу сьвята — похвали Богородицї (під суботу пятого тижня, див. Воскрес, лїт. с. 22, що має поправнїйший текст, нїж Іпат., бо ся має похибку: „въ недЂлю”). Boскр. лїтоп. називає сих осадників попросту Половцями: ”и Половци вышедше изъ града и поклонишася княземъ Русскымъ, вынесше дары и рыбы и медъ”. Що то не були справжні Половцї, можна уважати певним з огляду що українські князї їх помилували.

37) Recueil VI. 401, 434-5. Поки що, до лїпшої аналїзи — треба бути з тими команськими городами дуже обережним, бо між ними бачимо і Kiniow — по всякій імовірности не що як Канїв.

38) Крім умов 1169-1170 р., що виключають сей Руський порт ('P????, Russia) і Тмуторокань з торговлї Ґенуезцїв (як вище), про нього-ж згадує Едрізі (II c. 395, 400), і алалїз його відомостей приводить до виводу, що сей порт був недалеко устя Дону, де мапи XV в. дїйсно виказують „Руське село”. Див. про се Heyd Geschichte des Levantehandels I c. 224-8, теж Васїлєвский в Ж. М. Н. П. 1878, І c. 112, Гаркави в Трудах IV з'їзда II c. 248. Взагалї гадка про Руський порт на устю Дону тепер загально принята — див. нпр. ще Tomaschek Die Goten in Taurien c. 41, Loewe Die Reste der Germanen c. 83, і т. и. Брун (I c. 122), за ним Кулаковский (Къ Исторіи Боспора въ XI-XII в.) розуміють тут Керч.

39) Він каже, що Бату й Сартак його осадили — fecerunt Bartu et Sarcath quoddam cazale de Ruthenis Recueil IV c. 249; але ледво чи се було новосаджене село (як згадане дальше, що називав він casale novum). Воно має всї прикмети оселого, правильного житя.

40) ibid. c. 250.

41) ib. c. 266.

42) Recueil IV c. 674. Про місце Орну-Брун II c. 175; він містить її при устю Терека.

43) Про иньшу гадку (Бурачкова) — що Олешє було вище по Днїпру, коло с. Знаменки, низше порогів я згадував в т. І c. 291. На потвердженнє того, що Олешє лежало на устю Днїпра, вкажу, що й Едрізі містить Олешє (Алеска) коло устя Днїпра, чотири днї дороги від Канева, і воно у нього згадуєть ся як остання з Днїпрових пристаней (Recueil VI 398). Сюди ж приводить італїянські звістки про castrum illicis, як в латинськім перекладї називало ся Олешє, на устю Днїпра — див. Heyd II c. 397, Брун І c. 223.

44) Іпат. с. 320, 346, 357, 491, l Новг. 217. Забєлїн в своїй статї про Олешє (Археологическія извЂстія, 1895, І) висловив здогад, що згаданий в одному з сказань Пролога Елїкс, куди мали бути перенесені мощі учеників ап. Андрія — се Олешє, зване на пізнїйших італїянських мапах Еllехе або castrum illicis (в латинськім перекладї). Се б переносило назву Олешя в перші віки нашої ери.