Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 146

4) Іпат. c. 506, 517-8.

5) Іпат. c. 509. Супроти звичайного, принятого в науковій лїтературі розуміння, що тут іде мова про справдешнє віче галицької громади, скликане Данилом (див. нпр. СергЂевичъ ВЂче и князь c. 36, Владимірскій-Будановъ Обзоръ c. 64) — висловлена була гадка, що тут не було нїякого віча, а тільки нарада князя з тими 18 отроками. Роздумуючи і перечитуючи сей епізод, я таки думаю, що його треба розуміти звичайним способом — про віче. Результатом сього віча було те, що Данило виступає в похід „со маломъ ратникъ”, і се його військо відріжняєть ся виразно від боярських полків, які прилучили ся до нього — вірного Мирослава, теж „с маломъ отрокъ”, і „невЂрнихъ” бояр. Звідки ж узяв сих „ратникъ” Данило? Очевидно, що се полк зібраний галицькою громадою. Саме слово „ратникъ” (не отрокь — про котрих говорить ся кілька рядків вище і низше), я думаю, вказує на се. Та й що за княжа нарада з отроками? Князю вистало б порадити ся тільки з тисяцьким Демяном і соцьким Микулою, що названі в сїм же оповіданню, коли б він хотїв зробити воєнну нараду. І який інтерес можуть мати для походу 18 отроків? Отже „рече имъ” не належить до сих отроків, се конструкція ad synesim до згаданого вище „віча”, і під ним треба розуміти віче галицької громади, а 18 отроків згадані тільки для характеристики прикрого становища Данила.

6) Можна б розуміти се „утиши землю” про дальше — що Курил відбив ся від Ростислава, але слово „утишити” ледви чи могло б бути в такім значінню ужите. Треба мабуть таки розуміти його як „заспокоїти”, тим більше що далї читаємо — „онъ же (себто: отак він) крЂпостю и мудростю удержа Бакоту”: инакше були б два загальні резюме — на початку і кінцї. Супроти такого розуміння минї лїпшим здаєть ся варіант Хлєбнїков. і Поґодін. кодексу ”утЂшити” (читати — „утишити”) замість „утиши”.

7) Іпат. c. 525.

8) Іпат. с. 525.

9) З иньших земель давньої Руської держави незвичайного розвитку дійшло боярство в Новгородї, але там воно стало земським, не княжим, і стоїть на чолї громади.

10) Іпат. c. 525.

11) Іпат. c. 321.

12) Іпат. c. 525.

13) Іпат. c. 445.

14) Лїтопись, говорячи про похід Ростислава Берладничича, розріжняє бояр ”правих” — що не брали участи в конспірації, і ”винуватих” — що брали участь в закликанню Ростислава. З сього виходило б наче, що певна частина бояр тримала ся Угрів, хоч число конспіраторів було все ж таки о стільки значне, що декотрі з них відважили ся виразно прилучити ся до Ростислава. Аде кілька рядків вище лїтопись знов каже инакше:”мужи же галичкии не бяхуть вси в одной мысли, но чіи бяхуть сынове и брата у короля, тоти держахуть ся крЂпко по королевичи” Іпат. c. 447. Виходить — і ті, що не брали участи в конспірації, робили се тільки з страху перед Уграми, а щирих прихильників не було у них зовсїм.

15) Іпат. c. 488.

16) Іпат. c. 534.

17) Іпат. c. 526.

18) Більше про галицьке боярство XII-XIII в. охочі знайдуть в названій моїй розвідцї, а про полїтику його буде мова іще в т. III гл. І.

19) Іпат. с. 537.

20) Іпат. с. 549.

21) Іпат. c. 541.

22) „иный бо князь не входилъ бЂ в землю Лядьску толь глубоко, проче Владиміра Великаго, иже бЂ землю крестилъ” ib. c. 505.

23) „ово короля ради, ово славы хотя, не бЂ бо в землЂ РусцЂй первеє иже бЂ воевалъ зеядю Чешьску, ни Святославъ Хоробры, ни Володимеръ Святый” — Іпат. с. 545.

24) Іпат. с. 559-60.

25) Іпат. с. 613.

26) Про молотівський скарб, датований чеськими монетами першої половини XIV в., а зложений з типових предметів староруської штуки див. мою статю в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. XXV. Значнїйші нахідки типових предметів староруської штуки окрім того звістні минї: в Звенигородї (див. мою статю про нього), Галичі (вичислені переважно в Отчетї археол. вистави 1888 р.), в Старяві (пов. Мостиська) і Михалкові (пов. Борщів.) — Muzeum im. Lubomirskich (катальоґ 1889 p. c. 16-7, 21).

27) В монастирськім помяннику під датою смерти Романа записано: VIII kalend. iulii — Romanus rex Ruthenorum dedit nobis XXX marcas. Schannat Vindemiae litterariae II c. 19. Петрушевичь Ист. извЂстіе о церкви св. Панталеймона c. 47. Abraham Powstanie c. 97.

28) Про сю лєґенду див. в т. III гл. 1.

29) 1302 — Domicella Swantoszka (Swetoslawa) filia magni principis de Russia ordinis sancte Clare obiit in Sendecz — Monumenta Poloniae II c. 853, 879, IIІ 188-9. Кінґа була сестрою жінки Льва Констанції, і засновала монастир в Сончі 1270 р.

УГОРСЬКА РУСЬ, МАТЕРІАЛ ДО ПІЗНАННЯ ЇЇ; ЇЇ ІСТОРІЯ; ЇЇ ОРҐАНЇЗАЦІЯ В XII-XIII В., КОМІТАТИ, СУСПІЛЬНА ЕВОЛЮЦІЯ XI-XIII.В., ҐЕОҐРАФІЧНІ ВІДМІНИ В СЇЙ ЕВОЛЮЦІЇ; КОРОЛЇВСЬКІ ЗАМКИ, РОЗВІЙ ПРИВІЛЄҐІОВАНОЇ ВЛАСНОСТИ, ЕКОНОМІЧНІ ОБСТАВИНИ, ГОСПОДАРСТВО, СУСПІЛЬНІ ВЕРСТВИ, ЙОБАДЬОНИ; ЇХ УПАДОК; ПІДДАНІ ПАНСЬКІ, ЕМАНЦИПАЦІЯ НЕВІЛЬНИКІВ; ЕТНОҐРАФІЧНІ ЕЛЄМЕНТИ — РУСЬКИЙ, МАДЯРСЬКИЙ, НЇМЕЦЬКИЙ.

Про Угорську Русь, як я вже сказав, наші руські джерела не кажуть зовсїм нїчого, мусимо звертати ся до угорських. Але в угорській хроноґрафії не знайдемо про неї теж нїчого або майже нїчого — окрім деяких дрібних згадок і натяків, що зрештою не йдуть назад по за XIII в., так що властиво одиноким джерелом зістають ся угорські дипльоматарії. Одначе й запас документального матеріалу для XI і XII в. досить бідний, і стає богатшим лише з XIII в., особливо від середини його: в сїм часї дає він дїйсно деякі, хоч все не богаті й одностороннї відомости про руські землї Угорської корони. На жаль, сей документальний матеріал для історії Угорської Руси не був досї анї відповідно оброблений, анї навіть використаний 1). Те що я даю низше, має на метї подати бодай найзагальнїйший погляд на обставини, в котрих жила в тім часї Закарпатська Русь, і то властиво можемо говорити більше про територію, як про її українську кольонїзацію.

Угорські документи з XIII в., котрими приходить ся оперувати, дають дуже важні звістки для історії кольонїзації, суспільно-полїтичного устрою, суспільних і по части — економічних відносин, але дотикають переважно ріжних привілєґованих елєментів, що як раз тодї сильнїйше почали осїдати ся на руськім підгірю: переважно се королївські надання на землї угорським панам, латинським монастирям, нїмецьким кольонистам. Частїйше, в іменах осіб, в місцевих назвах можемо поруч мадярського констатувати елємент словянський, але чи маємо до дїла з іменем руським чи словацьким, чи (як мова іде про назви хороґрафічні) не заховало ся тут слїдів від ще старшої якоїсь (нпр. панонської або болгарської) кольонїзації, се не легко рішити в кождім данім випадку, тим більше, що імена маємо в транскріпції мадярській або латинській, часто досить сильно покручені, а діалєктольоґія XII-XIII в. тих племен, про які тут можна думати, не представляєть ся і тепер особливо ясно 2). Але істнованнє руської кольонїзації тут не підлягає сумнїву, а з тим і такі надання для чужих осадників малюють нам ті обставини, в котрих жила руська людність, мають отже для нас інтерес, і за браком иньшого матеріалу помітувати ними нїяк не можна.

Як я вже казав на своїм місцї 3), початки руської кольонїзації за Карпатами ми мусимо класти на часи загального розвою руської кольонїзації на захід і полудень, в VII-VIII в., як ми приймаємо; тільки ся первісна кольонїзація, як взагалї на періферії, а до того ще відтята Карпатським хребтом від кольонїзаційних огнищ, мусїла бути досить рідка, і тим поясняєть ся скоре і глубоке винародовленнє руських осад на підкарпатській рівнинї; тільки на самім підгірю і в горах, меньше привабних для нових приходнїв, руська людність, з початку, певно, дуже рідка й слабо осїла, мала час розмножити ся й закорінити ся та завдяки тому задержала свою етноґрафічну перевагу до наших часів; на се підгірє, між порічєм Тиси більш меньш і хребтом, де можемо з усякою правдоподібністю припускати перевагу руської людности над всякою иньшою в XI-XIII в., мусимо ми й дати тут головно позір.