Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 14


14
Изменить размер шрифта:

Окрім того лїтописи не згадують ще про удїл потомства Володимира, бувшого новгородського князя. Одинокий звістний нам син Володимира Ростислав був в момент смерти Ярослава вже мабуть не малий і дїд не міг би його лишити без удїлу. Ростиславові сини дістали пізнїйше „Червенські городи” — Галичину, і се, по всякій правдоподобности, був удїл Ростислава 19).

Поховали Ярослава в новій Софійській катедрі — найславнїйшій памятцї, яку він лишив по собі. Марморяний саркофаґ, знайдений в фундаментах катедри, що тепер зветь ся гробом Ярослава, може дїйсно бути його гробом; але окрім Ярослава богато й иньших князїв ховано там, і нїяких спеціальних вказівок на Ярослава він не дає. Се досить високий, з похилою накривкою гріб, з білого мармору, орнаментований низько різбленими фіґурами на мотиви давньої христіянської штуки (хрести, риби, виноградні лози).

Примітки

1) 1 Новг. с. 84 (другої редакції, старша редакція Новгородської лїтописи ще не має сього епізода).

2) В т. III гл. IV.

3) Карамз. кодекс § 76, пор. § 2.

4) Академ. кодекс § 42. 5) Калачева Предвар. свЂдЂнія с. 129, тут згадано два кодекси — з XIV і XV в., що мають імя Ярослава в титулї сеї такси. В науцї приналежність її Ярославу досить принята, хоч більш гіпотетично, як катеґорично, див. нпр. Хрестоматію В.-Буданова I с. 81, Барсова Географія с. 193, і т. и.

6) Іпат. с. 106.

7) 1 Соф. с. 186, Нїкон. І. с. 79, Твер. в. 146.

8) Іпат. с. 107.

9) Іпат. с. 103.

10) Див. т.І с. 461.

11) Іпат. 109.

12) 1 Новг. с. 89.

13) Се клясифікащя Толстого. Два иньші. типи по сїй клясифікації заступають — перший одинока монета з Нїжинського скарбу, на котрій дїйсно скорше можна прочитати П???о?, нїж Г???о? == Георгій), як читають иньші, другий — пять монет Нїжинського скарбу, кількох ріжних типів (на декотрих із них д. Петров читає Димитрия, але з неменьшими натяганнями як Толстой Георгія). Рисунки сих двох типів подібні до Сьвятополкових: змодіфікованин геральдичний знак і фіґура князя. Контроверсії що до імен див. в рефератї проф. Петрова О монетахъ вел. князя Изяслава Ярославича (за такі уважає проф. Петров монети, на котрих читає імя Димитрия) — в Трудах IX археол. съЂзда т. І (там вказана й иньша лїтература).

14) Дата смерти Ярослава має непевности. Всї верзії найдавнїшої лїтописи — північна і полуднева і 1 Новг. смерть його мають під 1054 р.: „в суботу 1 [недЂли — Іпат. код. і 1 Новг.] поста св. Феодора” (Хл. і Пог. не мають „св. Феодора”). Та тут на сам перед повстає питаннє, чи се записано під 1054 р. тому, що се дїялось при самім кінцї 1053 і звязано з подїями 1054 р., як се бачимо в північній верзії (Ізяслав у Київі, прихід Половцїв на Русь); чи се дїялось дїйсно при кінцї мартовського 1054 р., отже в сїчневім 1055 р., і тому, як бачимо в полудн. верзії і в Новг., прихід Ізяслава до Київа уже стоїть під 1055 р. Але в сїчневім 1055 роцї та перша субота посту припадає на 4/III, значить не була при кінцї, а на початку року, й віддїленнє смерти Ярослава від прихода Ізяслава стає абсурдом (бо звістка розпочинаєть ся не хоробою — се б ще увійшло, а смертию Ярослава; „престави ся князь руский Ярославъ”). Значить віддїленнє Ізяславового приходу від смерти Ярослава під 1055 рік було вже нездалою поправкою початкового датовання, коли смерть Ярослава й прихід Ізяслава стояли під тим самим роком. Північна верзія, де маємо сї події під одним роком, промовляла б за тим, що се був наш 1054 р. (кінець 1053 мартового і початок 1054), і се як раз потверджує дописка полудневої верзії, де до вище поданого означення в усїх її кодексах, а також і в компіляціях Воскр., Никон, додано ще: „мЂсяца февраля въ 20''. 1054 р. субота першого тижня посту, присьвячена св. Федору Тіроку, була 19 лютого; сю малу ріжницю можна б погодити припустивши, що Ярослав умер з суботи на недїлю, і означеннє: „в суботу февраля 20” стало ся наслїдком сполучення двох ріжних означень. Наші лїтописи не мають звичаю викомбіновувати дати з калєндарів, і дата 20/II, правдоподібно, не пізнїйша комбінація, а сучасна записка.

Як бачимо, ріжні комбінації приводять нас таки до 1054 р. (Про се ще спеціальна статя пок. Кунїка: ИзвЂстны ли намъ годъ и день смерти в. кн. Ярослава Владимірова ?, Спб., 1896 — автор одначе уважає справою неясною, чи був то рік 1054 чи 1055).

15) 3 числа лїт Ярослава, поданих лїтописю, виходило б, що він уродив ся 979 р. Лїтопись зве його сином Рогнїди, але не був він старший, бо перед ним був Ізяслав; се б відсувало, як бачимо, похід Володимира на Полоцьк і шлюб в Рогнїдю аж на 976-7 рр. По лїтописи воно виглядалоб мов би за рано; хоч з другого боку, лїтописний рахунок Ярославових лїт може й певнїйший від хронольоґічної перспективи Найд. лїтописи в оповіданню про події 970-х рр. На иньшому місцї лїтопись дає инакший рахунок: каже, що Ярослав засїв у Київі (1017 року) маючи 28-ий рік; аде в Сказанию се читаєть ся инакше: „бЂ же тогда Ярославъ НовЂгородЂ лЂтъ 28”, що значило б, що він у Новгородї просидїв перед тим 27 лїт, себ то був там від 990 р., і се зовсїм правдоподібно.

16) Іпат. с. 151.

17) Про Новгород маємо сучасну звістку в записцї новгородського Остромирового евангелія (див. вище); що до Турова, то його бачимо потім в руках Ізяславової родини, в ролї ”київської волости” (Іпат.. с. 222), і се, разом з арґументом a silentio промовляє за тим, що Туров належав Ізяславу і по смерти Ярослава.

18) Друга редакція 1 Новгородської лїтописи с. 66, пор. тамже с. 438, Твер. с. 15, Аврамки с. 313.

19) Про се і про долю волинської волости (сї справи повязані між собою) див. більше в моїй Історії Київщини с. 63-4.

ІI. Розклад Руської держави в XI-XII в.

ЗАГАЛЬНІ УВАГИ: ЗАПОВІТ ЯРОСЛАВА; БЕЗРАДНІСТЬ ДИНАСТИЇ І СУСПІЛЬНОСТИ СУПРОТИ РОЗКЛАДУ ДЕРЖАВИ; ЗМАГАННЄ КНЯЗЇВ ДО ЗБИРАННЯ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ; ПЕРЕШКОДИ ДО ТОГО, ВПЛИВ ЗЕМЕЛЬ.

По смерти Ярослава землї Київської держави (порахувавши сюди і Полоцьк) зістали ся подїлені на сїм паїв. Три більші і майже рівнорядні з собою, тільки не компактні володїння — трох старших Ярославичів: Київ з Туровим і Новгород із Псковом — Ізяслава; Чернигів з Муромом і Тмуторокань — Сьвятослава; Переяслав і Ростов з Білоозером — Всеволода. Чотири меньші: двох молодших Ярославичів — Волинь і Смоленськ; Ростислава — правдоп. Галичина і Всеславів — Полоцьк. З того пять володарів були рідні брати, иньші два — їх близькі свояки. Окрім того могли подекуди заховати ся тубильні князї з поза династії Володимира, як се знаємо на певно про Вятичів, що там такі були.

Лїтопись кладе в уста Ярослава на смертельнім ложі таку інструкцію синам: старший син Ізяслав має заступити місце батька в полїтичній системі Руської держави; иньші Ярославичі мають слухати його як би батька, а він з свого боку має пильнувати справедливости в відносинах князїв: „аще кто хощеть обидити своего брата, но ты (Ізяслав) помогай єго обидять”, брати мають жити „в любови”, задовольнитись своєю пайкою: „не приступати предЂла братня, ни сгонити”, і батько для лїпшого переконання пригадує їм, що вони ж прецїнь брати від одного батька і одної матери (не як Володимировичі). Се поученнє дуже відповідає полїтичним ідеалам сучасної суспільности, отже могло бути вложене в уста Ярослава кождим сучасним книжником; але з другого боку не можна в нїм вказати нїчого, щоб противилось становищу чи бажанням Ярослава. І Ярослав і сучасна суспільність однаково не могли вказати князям до уставлення згідних відносин иньшого мотиву окрім родинних звязків, після того як династичний звязок положено в основу державної системи. Державна ідея була занадто слаба, і коли в тій самій науцї Ярослава знаходимо ми згадку про потребу згоди між князями з огляду на долю держави, то й тут вихідною точкою служать особисті інтереси самих князїв: „коли ви будете жити в любови, Бог буде в вас і дасть вам побіду над ворогами, і житимете в згодї; а як будете жити ненавистно, в суперечках, то й самі загинете, і затратите землю ваших батьків і дїдів, що вони здобули великою працею” 1).