Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 101

Сусїднїй Любеч, славний в X в., як важний центр, а в духовних сферах прославлений як вітчина Антонїя Печерського, в наших джерелах пізнїйше не грає нїякої ролї 5). В війнї 1148 р. його сильно попустошили Мстиславичі, бо тут була тодї „вся жизнь” чернигівських князїв: не знати — чи се треба розуміти про княжі фільварки і господарство, чи взагалї про богату околицю, що несла їм великі доходи (скорше перше). Одначе по сїй операції Любеч попав хто зна чи не в катеґорію „пустих городів”, де сидять „самі псарі та Половцї”, як описує околицї Чернигова Сьвятослав Ольгович по тій завзятій війнї Мстиславичів і Ольговичів 6), але тут є варіянт: „Любескъ”, і я не ручив би, що тут мова про Любеч. У всякім разї ся звістка про спустошеннє околиць Чернигова і залюдненнє їх Половцями інтересна; окрім того ми й на иньших місцях маємо ще згадки про турецьку кольонїзацію Чернигівщини (так згадуєть ся якесь турецьке колїно: Коуї черниговські) 7). Правдоподібно, сими турецькими осадниками кольонїзовано головно полудневе чернигівське пограниче, побереже Остра і Сейма 8).

У властивій землї Радимичів найважнїйшим містом був, правдоподібно, Гомій, теп. Гомель. Сьвятослав Ольгович, опановуючи Чернигівську волость (в тїснїйшім значінню) сам їде до Чернигова, сина висилає в Гомій, а по иньшах городах розсилає посадників 9). Але з рештою нїяких подробиць про се місто не маємо.

Досить визначну ролю грає Стародуб. Очевидно, се була сильна кріпость: як знаємо, тут завзято боронив ся Олег Сьвятославич від Сьвятополка й Володимира, утїкши сюди з Чернигова; бльокада тревала цїлий місяць. Але окрім того се, видко, була й визначна осада, бо, як ми бачили, в 1160-х рр. вона взяла активну участь в боротьбі між князем Сьвятославом Всеволодичем і новгородським Олегом Сьвятославичем 10). Правдоподібно, Стародуб був одним з тих другорядних княжих столів Чернигівської землї XII-XIII в., про котрі ми, на жаль, не маємо майже відомостей.

Друга столиця Сїверщини — Новгород, званий сїверським для відріжнення від иньших Новгородів, стає дуже пізно звістним в наших джерелах: він згадуєть ся в лїтописях тільки в серединї XII в., хоч уже, по всякій правдоподобности, від 1096 р. все був княжою столицею. Подробиць майже нїяких про нього не маємо 11). Місцева традиція зачисляє до передтатарських часів Успенську церкву, що мала стояти на місцї пізнїйшої катедри, і св. Николая, та місцевий монастир св. Спаса; але останків з княжих часів в церквах Новгорода взагалї не видко нїде 12).

Вщиж на верхнїй Деснї був центром княжої волости в другій половинї XII в., як ми бачили, але близших відомостей про нього не маємо. Здаєть ся, чи не заступив його пізнїйше Трубчевськ, бо його бачимо княжим столом в останнїй чверти XII в., і се значіннє полїтичного центра він заховує й пізнїйше (в XIV в.). Сусїднїй Брянськ, голосний центр пізнїйше, в XIV віцї, в XII віцї хоч часто згадуєть ся, нїчим одначе не визначаєть ся.

Курськ, на Посемю, був від давна важним центром: він лежав уже на пограничу з степом, і через нього йшов важний торговельний шлях: з Київа на північний схід, мабуть в краї середньої Волги 13). Що то було чимале місто, сьвідчить житиє Теодосия, що свої молоді часи прожив у Курську, бо його батько був там якимсь княжим урядником в першій пол. XI в.: для нього тут найшли ся учителї „на вся граматикия”. Коли се й перебільшено, то все таки видно, що Нестор уважав Курськ таким містом, де така більша наука була можлива. Княжим столом, як центр Посемя, бачимо його вже при кінцї XI в. 14), і він і пізнїйше зістаєть ним, з тою ріжницею, що поруч нього (від 2-ої пол. XII в.) з'являють ся й иньші княжі столи на Посемю — Рильськ, Путивль, навіть Вир; в XIII в., (в другій половинї його), княжим столом стає й сусїднїй Глухів. З сих поменьших посемських столів Путивль славний згадками Слова о полку Ігоревім:

„Ярославна рано плаче в Путивлю на заборолї, промовляючи...”

Як видко з синодиків та ґенеальогій, він і пізнїйше (в XII в.) зіставав ся княжим столом. Але всї сї столи в пограничнім краю, що часто підпадав ворожим нападам і половецьким спустошенням, були бідні й не завидні, не виключати й самого Курська. Молениє Данила Заточника, сей твір дружинної верстви, заховало нам як ходячий афоризм князївсько-боярських кругів таку максиму: „добре казав князь Ростислав: лїпше минї смерть як курське княженнє, так і кождому чоловіку — лїпша смерть, нїж житє в бідї” 15). Ізяслав Давидович гіркими словами представив перспективу сидїти князем в Вирі: „братия моя вернеть ся в свої волости, а минї куди вертати? до Половцїв не піду, у Вирі голодом гинути не хочу, лїпше минї тут умерти” 16). Але в посемській людности небезпечне сусїдство з степом розвивало воєвничість і лицарськість, прославлену в наведеній характеристицї Курян Слова о полку Ігоревім.

Вкінцї в землї Вятичів в XI-XII в. ми ще не можемо помітити якихось визначнїйших центрів. Тільки від середини XIII в., коли взагалї державне житє з полудневих частин Чернигівщини уступає на північ і північний схід, виступають тут цїлим рядом центри дрібних княжих волостей — Карачев, на вятицькім пограничу, Козельськ, прославлений своєю трагічною долею 1238 р., коли тут люде завзято боронили свого малого князя Василя, і Татари вирізали за те цїле місто, Новосиль і иньші княжі столи, про які будемо говорити пізнїйше 17).

Примітки

1) Лїтературу Чернигова як міста див. в прим.6.

2) Іпат. с. 283.

3) Іпат. с. 388, 439.

4) Іпат. с. 141, 315.

5) Про Любеч статя Милорадовича: Любечъ, родина преп. Антонія 1871 (з Чтеній московських).

6) Іпат. с. 343.

7) Іпат. с. 431.

8) Про сю турецьку кольонїзацію взагалї див. низше с. 303 і далї.

9) Іпат. с. 358.

10) Іпат. с. 360.

11) Хиба Іпат. с. 317.

12) Про нього нова статя (в історичній части компілятивна) Рклицького Городъ Новгородъ СЂверскій, его прошлое и настоящее — в час. Сборникъ Черниговскаго земства 1898, II.

13) Жит. ?еодосия л. 5.

14) Іпат. с. 160.

15) Молениє в вид. Шляпкіна, с. 6-7; в однім варіантї князь зветь ся Ярослав. В лїтописи подібні слова говорить Андрій Мономахович, але значіннє їх дещо відмінне (Іпат. с. 218).

16) Іпат. с. 354.

17) В т. III гл. 2.

ПЕРЕЯСЛАВЩИНА — ЇЇ ВІДОКРЕМЛЕННЄ; ПОЛЇТИКА ЗЕМЛЇ; ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ДИНАСТИЯ; ЗВЕРХНЯ ІСТОРІЯ ЗЕМЛЇ. ТЕРИТОРІЯ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ, ВІДНОСИНИ ДО СТЕПОВИХ ОРД, БОРОТЬБА І КОЛЬОНЇЗАЦІЯ XII В.; ТУРЕЦЬКІ КОЛЬОНЇЇ; ПОХОДИ В СТЕП; „УКРАЇНА”.

Початком відокремлення Переяславщини, як я вже сказав, мусимо уважати витвореннє на Сїверянській території супроти Чернигова другого важного центра, яким був Переяслав. Знаємо його в сїй ролї від початку Х в., саме ж відокремленнє як довершений факт бачимо доперва за часів Ярослава. Від того часу Переяславщина вже нїколи не могла злучити ся скільки небудь трівко з Чернигівщиною, противно — видко, що обидві землї мали неохоту до такої злуки. Чернигівщина рішучо не хоче стати волостию переяславської династиї (Всеволода), Переяславщина, стараючи ся уставити у себе якийсь трівкійшнй лад, вибирає собі иньшу династию, не чернигівську, а суздальську, й її хоче забезпечити у себе стіл. Головно сею неохотою до злуки й мусимо ми пояснити, що сї дві частини Сїверянської землї нїколи не злучали ся, виключивши кілька невдалих проб, як заходи Всеволода і потім Мономаха — взяти собі Чернигівщину, змагання Всеволода Сьвятославича, в XIII віцї, аби захопити Переяславщину. Які були глубші причини тому відокремленню окрім самого лише сформовання сильного міського центра — причини етноґрафічні, культурні, економічні, того не можемо сказати 1).