Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 94

35) Рюйсброк с. 215, виїмки з ібн-ель-Атіра у Тизенгаузена Сборникъ матеріаловъ кь исторіи Золотой Орды с. 26.

36) De adm. 53.

37) De adm. imp. 2. Тут треба згадати поправку одного неясного тексту у аль-Бекрі, зроблену Розеном; з тою поправкою він читаєть ся так: всї сї народи (Кипчаки, Хозари, Гузи й Словяне) сусїди Печенїгів і вони міняють ся з ними товарами (вид. Розена с. 59).

38) Иньшу гадку про місце, де було Олешє, висловив Бурачков (ИзвЂстія русскаго геогр. общ. т. XI. V і потім К. Старина 1886, IV) — він вказував на городище коло с. Знаменки, низше порогів. Сей погляд, прийнятий і деким ще (нпр. Іловайский Ист. Рос. І, 2 с. 529) має за собою текст 1 Новг., де дїйсно Олешє виступає наче-б близько порогів, але иньші звістки промовляють за місцем недалеко моря; окрім того a priori ми мусимо сподїватись якоїсь торговельної стадії коло устя Днїпра, а одинока з звістних може бути тільки Олешє.

ПІВНІЧНА ТОРГОВЛЯ, ТОРГОВЛЯ З ЦЕНТРАЛЬНОЮ ЕВРОПОЮ

Система Днїпра, що збирала з ріжних сторін товари для того полудневого, візантийського експорту, розносила з поворотом візантийські і взагалї полудневі товари в ріжних напрямах, не тільки в землї Руської держави, але й далї. В очах лїтописця XI в. Днїпрова дорога передовсїм „путь изъ Варягъ въ Грекы“; путь ся розходить ся на двоє, одна дорога іде з верхнього Днїпра через річки системи Двини (їх поминає лїтописець в своїй описи) в р. Ловать, звідти в Ільмен, потім Волховом в Ладозьке озеро, а звідти Невою в Балтийське море: друга дорога іде з верхівя Днїпра Двиною в море. Лїтописець головний натиск кладе на першу — дальшу і тяжшу дорогу, бо її держав у своїх руках центр північної руської торговлї Новгород, тим часом як за Двину не знаємо, чи держала її коли Русь цїлу в своїх руках. Але проторили сю дорогу „з Варяг“ у Грецію варязькі ватаги певне не скорше як по сформованню Руської держави, що служила їм переходовою стацією, з котрої сї вояки переходили потім часом і до Візантиї. Варязькі купцї ледво чи коли проходили сю дорогу аж до Візантиї (виключивши таких Варягів, що служили на Руси і провадили свою торговлю), тим більше що головний напрям балтийської торговлї, судячи по монетним нахідкам, був тодї переважно східнїй, ішов Волгою до Болгара. Посередництво-ж в торговлї північних країв з Грецією, а в части і з Арабами держали в своїх руках руські купцї. З Руси в балтийскі краї йшли головно товари візантийські й арабські; на Русь окрім тих же сирових продуктів, що постачали для заграничної торговлї руські землї, та деяких балтийських спеціальностей (як горючий камінь), певно і тодї вже (як се бачимо пізнїйше — в XIII-XIV в.) йшли такі річи як сіль, металї та західно-европейські фабрикати, переходячи через руки нїмецьких і словянських купцїв — завязки того, що в далеко більших розмірах (з розвитком промислу північної Европи) бачимо ми в пізнїйшій новгородській торговлї.

Найдавнїйшу звістку про транзітну торговлю в західнїм напрямі знаходимо у Хордадбега, в 1-ій пол. IX в., але в нїй не вказані близше ті дороги. Хордадбег оповідає про жидівських купцїв, що „їздять з заходу на схід і зі сходу на захід, суходолом і морем, і вивозять із західнїх земель (на схід) евнухів, дївчат і хлопцїв, брокати, боброві, куничні й иньші футра та мечі; з Франції вони їздять на західнє море“; „вони говорять по арабськи, перськи, римськи франкськи, іспанськи й словянськи“ ; на иньшім місцї він вичисляє предмети експорту з Маґріба (півн. Африки), а посередно — з „земель Словян і Аварів“ : словянські, римські, франкські, льонґобардські невільники, римські й іспанські дївчата, футра і перфумерія (стіракс і мастіки) 1).

Иньші звістки говорять про західню торговлю безпосередно самих руських купцїв. В нїмецьких митних постановах коло 904 р. іде мова про словянських купцїв, що в міста середнього Дунаю приходять з Чехії й Руґії 2); з їх товарів згадані: віск, невільники й конї 3). Жидівський подорожник 2-ої половини Х в. Ібрагим ібн-Якуб оповідає, що в Прагу приходили руські й словянські купцї, Жиди й Турки, з ріжними товарами і „візантийськими червінцями“, а звідти вивозили невільників, цину і футра 4). Потім про торговлю подунайських міст з Русю маємо ряд звісток з XII в.; тільки сї пізнїйші звістки говорять, здаєть ся, лише про торговлю нїмецьких купцїв і їх подорожи на Русь, не Русинів, а Ібрагим ібн-Якуб виразно говорить про активну торговлю Руси і згадуючи про Краків виказує нам напрям сеї торговлї через теперішню Галичину 5). Про транзитну торговлю через Польщу на Русь каже польський хронист Мартин Ґаль (XII в.) і згадує про давнї подорожи захїднїх купцїв на Русь через Польщу 6).

Як бачимо з наведених звісток Хордадбега й Ібрагима, і в сїй торговлї, як і в балтийській, Русь головно була посередником для товарів візантийських і арабських. З заходу приходили на Русь сирові продукти, невільники й деякі фабрикати (між ними могли бути й італїйські, й іспансько-арабські). З них маємо названі мечі, і ми дїйсно бачили вже кілька звісток про уживаннє на Руси західньої зброї (франкські мечі Русинів у ібн-Фадлана, шоломи латинські Слова о полку Іг.). Нема спеціальних звісток про вивіз на захід невільника з Руси; але сей товар експортовали з центральної Европи і спеціально з словянських земель в великім розмірі, отже мабуть везли туди його і з східно-словянських земель, хоч сї мали й свої місця збуту на полудню і сходї. Важну ролю при тім відогравали власне ті жидівські купцї, про котрих оповідає ібн-Хордадбег; вони-ж спеціяльно займались кастрацією сих словянських невільників. Ібн-Хаукаль (X в.), оповідаючи, звідки беруть словянські євнухи, поясняє, що торг невільником іде в двох напрямах — на схід, в Хорасан (головно через Русь, очевидно), і на захід через Іспанію в Египет і Маґріб (півн. Африка), і невільників сього західнього експорту каструють Жиди 7).

Примітки

1) Вид. de Goeje с. 115, для пояснення останього тексту служить парафраза його у близького своїм часом аль-Факіха (вид,, de Goeje с. 83-4).

2) De Rugis vel de Boemanis. Тут не може бути про мови якихось Руґів (вказували на Ріґен або на Мораву, колишню Руґію, але Ріґен за далека і дрібна країна, щоб про неї могла тут бути мова, а Морава згадуєть ся низше з звичайним іменем — mercatum Moravorum). Русь же зветь ся Руґами і частїйше, як у звістцї продовження Реґінона про охрещеннє Ольги.

3) Рафельштетські митні постанови — Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae I с. 72.

4) Сей текст має богато варіантів і толковань: замість невільників — мука, зам. цини — боброві шкіри, зам. футер — олово; вид. Розена с. 49, пор. Jakob-Welche Handelsartikel с. 9, Вестбергъ Комменгарій ч. 14.

5) Шельонґовский попробував довести, що дороги на захід через Галичину на Краків не було в IX-X вв., бо вона зявила ся аж пізнїйше. Він опираєть ся на покладах арабських монет, що ширять ся від балтийського побережа в порічю нижньої Висли, Варти, нижньої й середньої Одри і бачить в них слїди старих доріг з балтийського побережа на Дунай, а найстарших доріг з Польщі на Русь і Грецію шукає на Мазовшу. Одначе опирати все на самих монетних покладах не дуже безпечно, і згадка Ібрагима про руських купцїв, що приходять до Праги з Кракова (а Краків сам лежить по за територією арабських покладів і балтийсько-одрянської дороги) досить виразно вказує на підкарпатську дорогу.

6) Monumenta Poloniae hist. I с. 394.

7) Вид. де Ґуе с. 75, див. про торговлю невільником у Якоба Welche Handelsartikel с. 6 і далї, де зібрано й тексти.

СХІДНЯ ТОРГОВЛЯ, БОЛГАР І ІТИЛЬ, АРАБИ В КИЇВІ, ПРЕДМЕТИ СХІДНЬОЇ ТОРГОВЛЇ — РУСЬКИЙ ЕКСПОРТ, АРАБСЬКИЙ ІМПОРТ, УПАДОК ТОРГОВЛЇ, ЧАС РОЗЦВІТУ СХІДНЬОЇ ТОРГОВЛЇ — МОНЕТНІ ДАТИ