Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 87

Їли деревляними ложками: вередлива дружина Володимира зажадала срібних, але лїтописець оповідає про се як про нечувану забаганку 13 ).

Серед напитків головне місце займає мід — напиток загально улюблений, від простого чоловіка до князя; про нього я казав вже. Поруч меду бачимо й пиво, а мабуть, пили й сирівець. Вино натомісь було річю досить рідкою, приступною тільки особливо заможним і значним. В Житиї ?еодосия вино нїде не виступає як питє і уживаєть ся тільки для церковної служби.

Одежа ( о д ї т и — загальнословянське) мусїла бути ще дуже примітивна й невибаглива. На се вказує той цїкавий факт, що назви ріжної, одежі-то переважно спеціалїзовані назви тканини взагалї.

Так свита означає взагалї тканину чи плетенину, плахта в иньших діалєктах означає хустку, верету; опанча — від слова опона (тканина); сукня — від сукна; портки — від слова портъ, тканина (подібно як росийське рубаха від рябъ). При тім сю спеціалїзацію тої чи иньшої назви для тої чи иньшої одежі бачимо в поодиноких діалєктах чи групах инакшу, а се вказує на пізнїйші вже часи сеї спеціалїзації.

З другого боку цїкаві численні перейняті назви для одежі, як кошуля з лат. casula, сорочка — новолат. sarca, жупан і шуба звязують з новолат. jupa, гуня з новолат. hunna 14 ). Одначе перейнятє слова часто означало перейнятє фасону, як і тепер, а не самої річи, і запозичення в назвах убрання взагалї незвичайно часті й численні скрізь у всїх народів.

Загальнословянські назви для шкіряної одежі-кожух, і шкіряного-ж обувя — черевики; слово-ж чобіт запозичене з перського. Є загальнословянські назви для сподень — варварського убрання північних країв, незвісного античним народам — г а ч і і н о г о в и ц ї; загальнословянські-ж слова п о я с, п л а щ. Слово ш и т и (праіндоевроп. sju -лучити, лат. suo, ґот. siujan, лит. siuti) мусїло належати як до шкіри, обувя, так і до одїжи, і загальнословянське швець в ріжних діалєктах прийняло значіннє то шевця то кравця.

З туалетних окрас до загальнословянських належать слова: п е р с т е н ь (від перст-палець), г р и в н а (від грива-шия).

В археольоґічних розкопках знайшлось дещо з старого костюму 15 ). Такі останки вовняних і полотняних тканин, часом обшитих на ковнїрі або деинде кусничком шовкового, перетканого золотом або сріблом „оксамита“ ('????????); застїжка робила ся з коралинки (пацьорка), застібненої на ремінну петличку або кільце. В недавнїх розкопках нїцахських по останкам одежі і ґудзикам вимірковано на небіжчиках „сорочку і якусь верхню одїж, шовкову, з високим ковнїром, обшитим оксамитною стяжкою, пазуха по серединї грудей, до половини застібалась на дрібні ґудзики“ 16 ). В чернигівських могилах особливо богаті люде мали цїлі убрання оксамитові з дорогими металїчними ґудзиками, але тут трудно відріжнити свійське від свіжо перейнятого або привозного. Пояси бачимо ремінні з бляшкою, або ткані, часом також з дорогших, золототканих матерій. Коло пояса бували ременї для причіплювання підручних річей або шкіряні мішечки, мошонки; трапляли ся такі мошонки і з цїлим своїм інвентарем: огнивом, маленьким бруском до гострення, кусничками сїрки й кількома баранячими астраґалами (до гри). Кремінь, огниво, ножик, брусок до гострення — се звичайні річи при небіжчику. В сїверянських могилах дуже часті кістяні гребінцї; вони часто стрічають ся також в похоронних полях київських і галицьких. З окрас маємо намиста шкляні, камяні, металїчні (здебільшого привозні), кульчики й перстнї з металїчного дроту (бронзового, срібного, а навіть і золотого), наручники (брансолєти). На голові у жінок бували шапочки чи наголовники з вовняної тканини, ушитої срібними й шкляними окрасами, на висках носили ся кільця, нашиті на шкіру, або нанизані на ремінець; в косу вплїтали ся також кільця — вони йдуть рядом часом від висків на чоло, часом від висків на груди, вказуючи тим на уплїт кіс-заложених або спущених 17 ). В нїжинських розкопках всї жінки носять коси спущені, зате від чола до затилку повязують ся пасма шовкових шнурків, що сімулюють волосє, і в них, як і в коси вплїтають ся кільця, а крім того кільця бувають і на висках, цїлим жмутком 18 ). Обувє заховалось досить добре в деревлянських і волинських могилах: се невисокі, гостроносі чобітки з тонкої вичиненої шкіри (сафяну) у двоє зложеної, або підложеної иньшою, грубшою шкірою, сшиті на підошві. В одній чернигівській могилї знайшли ся великі чоботи, прошивані бронзовим дротом, як коментар до пізнїйшої описи костюма кн. Данила: „сапоги зеленаго хъза, шити золотомъ“ 19 ).

Дуже інтересну опись костюму богатого Русина подає ібн-Фадлан: він мав на собі широкі споднї, панчохи 20 ), чоботи, куртку, а поверх її шовкову свиту з золотими ґудзиками, на голові соболеву шапку з шовковим верхом 21 ). Арабське джерело IX в. і пізнїйші Араби оповідають теж про куртки і свити, широкі споднї і чоботи Русинів 22 ).

В наших домашнїх памятках можна набрати теж досить повний склад одежі Х-XII в.: сорочка, свита, поверх того, може тільки у заможнїйших — „корзно“ (керея, плащ). На ногах плетені „копытьца“ рід панчіх, і чоботи-„сапоги“, або замість них постоли-„прабошни“, або „черевии“ (черевики); в деяких місцях мусїли носити натомісь личаки. На голові шапка-„клобукъ“, плетена або шкіряна. На шиї у богатих — золоті і срібні ланцюхи, нашийники з грубшого чи тоньшого плетеного дроту (гривни), у жінок в вухах „колци“ 23 ).

Нарештї — маємо й кілька образків староруських князїв. Так на звістній мінятюрі Святославового збірника 1073 p. (правда, дуже знищеній від часу) маємо малюнки князя, княгинї й їх чотирох синів — трох дорослих і одного малого хлопця. Чоловіки мають тут кольорові жупани, кафтани (синїй на старім, вишневі — на синах) 24 ), довгі (низше колїн), на ковнїрі й рукавах обшиті золотим, а знизу кольоровими краями. Сини підперезані золотими поясами, з золотими-ж кінцями. Старий князь має накинений зверху синїй плащ, обшитий золотом, застїбнений на правім плечі застїжкою; на головах шапки з тканим верхом і обшивкою, (з футра?), у синів вона має високий верх, синїй, у батька низький, округлий, ясний. На ногах чоботи — у батька синї, у синів червоні. Княгиня має ясно-червоний кафтан, обшитий якоюсь ясною обшивкою на грудях і подолї (прошва); рукави широкі, стяті навскоси, як у західнїх костюмах, а з них виходять вузькі рукави тої ж барви, обшиті золотом коло руки; на голові шапка висока, як у молодих князїв, і під нею біла намітка (серпанок, рантух); на ногах якісь (жовті?) сапянцї; підперезана вона золотим поясом. Малий має таку-ж одїж як і його старші брати, тільки на кафтанї золоті петлицї. Иньші малюнки княжої одежі-сїмї Ярослава на фресцї софійській і Ярополкової в Чівідальській псалтири не мають такого інтереса, через свою залежність від церемонїальних візантийських уборів: тут ще меньше надїй стрінути реальні подробицї сучасного костюму, як на мінятюрі Святославого збірника 25 ).

Супроти наведеного матеріялу IX — Х вв. мусимо так само обережно як звістку про слаборозвинене хлїборобство приймати звістки Прокопія про бідну одїж сусїднїх Словян VI в. Деякі з них, каже він, не мають анї сорочки, анї плаща, тільки в коротких споднїх ідуть на битву. Але се могла бути яка небудь погранична голота, а може й певний воєнний шик, щось подібне до голого Запорозця, змальованого Ріпиним.

Уряджуваннє якогось укритя для мешкання належить до пра-індоевропейських часів. Словянське дім, д о м ъ належить до індоевропейського запасу слів: санскр. dama, грец. ?????. Який би не був нещасливий сей праіндоевропейський дім, але все таки був справжнїй дім, не купа ріща, з д в е р и м а (зенд. dvareni, грец. ????, сл. двьрь), хоч і без вікон. В загальнословянській словницї маємо вже досить богатий запас слів для дому і його урядження, що вказують на його значний розвій 26 ). Поруч з тою індоевропейською назвою маємо загальнословянські: х р а м, х и ж а 27 ), може й к у ч а (з кут). Хата була зверху вкрита (загальні назви — с т р і х а, *стрЂха, і к р о в — від крити); сю стріху держав брус, що має загальнословянську назву (старосл. слЂмя, лит., selmu, грец. ?????). Ся словянська хата мала й вікна (окно від око, маленький отворець для ока, очко) 28 ). Будувалась тільки з дерева або плелась з ріща (пор. нїм. wand від „вити“ „звивати“);вся мулярська технїка — річ пізнїйша й оперта на чужих, перейнятих у Греків та Німцїв терминах. Як показує загальнословянська назва в а п н а (вап — кольор, фарба), вапно або кольорова глина здавна уживали ся для обмащення і декорації.