Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 48

Лєгенда одначе сама видає себе о стільки, що представляючи в таких незвичайних розмірах власть Германаріха, не вміє замовчати незалежности Візіґотів від нього, а оповідаючи при напад Гунів, нїчого не знає про ту велику монархію Германаріха, про ті підвласні народи, що мусїли відограти таку чи иньшу ролю при тім нападї. Не знає про них нїчого й Аміан, оповідаючи про напад Гунів, і ми відповідно до його слів мусимо представляти собі дїйсного, не лєґендарного Германаріха войовничим королем просторих приднїпрянських остроґотських країв і тільки! В оповіданню Йордана можна-б іще бачити память про війни з сусїднїми народами — Герулами, Словянами, але нема підстави думати про якусь власть Остґотів над численними і далекими народами, маючи перед очима міру дїйсної власти Германаріха — факт що Візіґоти від нього не залежали.

Супроти такої ілюзоричности великої монархії Германаріха упадають, розумієть ся, проби новійших учених — за помічю Йордана притягнути до ґотської держави деякі подробиці пізнїйших скандинавських саґ та з них витягнути вказівки на ґотську державу на середнїм Днїпрі з столицею Германаріха в „Днїпровім городї“ (Danparstad) — нїби то в Київі і т. и. Сї звістки навіть при повнїй катеґоричности та згодї з Йорданом не багато-б значили: показували-б тільки, що Германаріхова лєґенда в подібній версії була перейнята, не тільки Йорданом, а й саґами. А в своїм нинїшнім станї, коли маємо в саґах (та й то ще в верзіях значно пізнїйших) тільки дуже неясні згадки про „Днїпровий город“, „Днїпровські місця“ Ґотів, без найменьшого натяку на середнїй Днїпер і Київ, — сї згадки саґ не можуть дати нїчого певного, і ґотська держава на середнїм Днїпрі зістаєть ся не на чім не опертим здогадом або мітом 32). Повторяю, ті реальні подробицї, які собі запамятала Германаріхова лєґенда, зовсїм не свідчать за особливою великістю держави Остґотів. До київських країв було їй ще далеко-далеко!..

Тим поясняєть ся і слабість Остґотів у боротьбі з гунським потоком, що заливає в Останнїй четверти IV в. ґотські осади. Нїякими особливими силами вони не розпоряджали.

Примітки

1) IV. 13.

2) Мілєнгоф II, с. 110-1.

3) Antoninus, 14: aliis etiam gentibus, quae pulsae a superioribus barbaris fugerant, nisi reciperentur bellum inferentibus.

4) Capitolinus ed. Peter с. 22 (з поправками Мілєнгофа і Момзена), Діон Касій LXXI. 12, LXXII. 2. Про сю еміґрацію див.: Wietersheim-Dahn Geschichte der Volkerwanderung І с. 36 і далї, Mullenhof II с. 5, Kaufmann Deutsche Geschichte, І с. 72 і далї, й ин.

5) Новійші дослїдники (надр. Браунъ Разысканія въ области гото-словянскихъ отношеній, І — Готы на ВислЂ, 1899. Bremer Ethnographie der germanischen Stamme-Paul Grundriss III2) доводять, на підставі. головно лїнгвістичних спостережень, що готські племена давнїйше мешкали далї на полудневий захід, і аж пізнїйше (коло IV в. перед Хр.) пересунулось над Вислу. Але є й досї ще оборонцї готської традиції (переказаної Йорданом), що Ґоти прийшли над Вислу з Скандинавії. Інтереснїйша гадка, піднесена Брауном (ор. с. 327-336), що Ґоти перед своєю міґрацією на Чорноморє кілька столїть були все в стадії міґрації.

6) Таціт Germ. 44. Плїній Hist. N. IV 14-14, Птолємей II. 11 § 17, Ш. 5 § 20.

7) Гадку про вплив словянського натиску піднїс ще Шафарик Slov. staroz І. 18 § 7, проти неї див. у Вітерсгайма І с. 149, Dann Urgeschichte II. 170.

8) З величезної лїтератури крім вказаного в двох попереднїх примітках вкажу лише де що. З давнїйшого: Zeuss Die Deutschen, sub vocibus. W. Bessel — монографія про Ґотів в енцикльопедії Ерша і Ґрубера серія І т. 75. Dahn Konige der Germanen, т. II і III. H. Bradley The Goths from the earlist times to the end of the Gothic dominion in Spanien, 1888. R Much Goten und Ingaevonen (Beitrage zur Gesch. der deutsch. Sprache XVII). Далї О. Gutsche und W. Schulze Deutsche Geschichte von der Urzeit bis zu Karolingern, I, 1894. B. Kappaport Die Einfalle der Goten in das romische Reich bis auf Constantin, 1899. Ludw. Schmidt Geschichte der deutschen Stamme bis zum Ausgange der Volkerwanderung, 1904 (Sieglin Quellen u. Forschungen, VII) і йогож Allgemeine Geschichte der germanischen Volker 1909 (Handbuch d. mittel u. neueren Geschichte).

9) Getica 4, 22.

10) Се толкують словом au або aue- перерізана ріками країна.

11) Сї Спалї своєю загадковістю досить дражнили дослідників. Вперше імя їх знаходимо у Дїодора: ????? і ????? — сини ??????-а стають патріархами народів ????? і ?????. Отже ????? се частина скитського народа, ще до міґрації його з-за Танаіса в Европу (II. 43). Звідти перейшли вони до Плїнїя, де виступають в подвійній формі: Inapaei- Spalaei і Napaei — Pelaei та містять ся в околицях Танаіса (Мілєнгоф думав, що тут треба розуміти Яксарт — D. Altert. III с. 23 і 51). Spali Йордана мабуть були книжною ремінісценцією сих Палів — Спалеїв і трудно в його оповіданню при них шукати якогось дїйсного імени. В лїтературі Шафарик (І. 15. 1) уважав їх за несловянське (скитське або чудське) племя, що жило коло Дону, думав, що сей нарід був звістний Словянам, і з його імени виводив він слово сполинъ, исполинъ = ґіґант, подібно як з імени Аварів-Обрів виводять словянські слова обринь =olbrzymy, або з Птолємеївих Велтів-велетъ, велетень (по анальогії з нїмецьким Hunen = Гуни = велетнї) (див. Крек с. 252-З, Веселовскій в ИзвЂстіяхъ рус. язика 1900, І). Цейс (с. 67) і за ним ряд пізнїйших учених, яв Пальман, Первольф й ин., звязували се імя з ?????? Прокопія, бачучи тут стару назву Словян, а Іловайский (Разысканія о началЂ Руси вид. 1882 с. 68) виводив навіть від них імя Полян. Див. ще дещо в 2 вид.

12) Зосим IV. 25.

13) Кулаковский здогадуєть ся, ор. с., що Ґоти вже в своїй міграції відрізали й відіпхнули далї під римські границї західню частину Алянів, котра в III в. виступає в ріжних війнах з Римом. Се можливо. Меньше правдоподібний його здогад, що Ґоти ж загнали Алянів у Крим.

14) Трудно згодити ся з ним уже передовсїм тому, що імя Роксолянів Йордан знав (с. 12), а тим часом в сїм місцї нї оден кодекс не має нїчого подібного до їх імени. Найправдоподібнїйшою уважаю гадку, що назва Розомонів зовсїм лєґендарна, епічна (див. в покажчику Момзенового видання Йордана с. 164, також Grundriss der Germ Phil. Пауля III с. 683, статя Сімонса, і особливо Jiriczek Heldensage c. 60 і далї). Що правда, нї одно з дотеперішнїх толковань сеї назви як епічного призвища не прийняло ся в науцї (від rosamo — червоність, як „руді, підступні“, hrausamuni „хоробрі“, й ин.). Про иньші, історичні обясненя див. в 2 вид. (крім Роксолянів звязувано Розомонів з прикавказькими Оромусхами Менандра і Росмосоками Мойсея Каганкатоваца, кавказько-гунським. народом). Старі здогади, що тут криєть ся імя Руси (Grimm Geschichte d. deut. Sprache, Aspelin La Rosomonorum gens et le Ruotzi, 1884) відогрів недавно Маркварт Osteuropaische und cstasiatisische Streifzuge, 1903: він вважає Розомонів епічною назвою Герулів, звязує з сим Hros сирійської компіляції V в. і пізнїйше '???? (с. 365). Про сей вивід мова далї, тут зазначаю що сей здогад Розомони-Герули вповнї гіпотетичний, опертий тільки на тім, Що Герули вели завзяту війну з Германаріхом. І виходила б з того досить дивна історія, що самі ґотські історики не пізнали в сїм імени добре їм звісних Герулів.

15) Спартіан (Caracallus с. 10) каже: Gothi Gethae dicerentur, quos ille (Garacallus), dum ad orientem transit, tumultuariis praeliis devicerat. Тримаю ся звичайного погляду, що сї Ґоти дїйсно були Ґоти. Иньші, як нпр. Бессель в Енцикльопедії Ерша і Ґрубера с. 99, Кунік О запискЂ готскаго топарха с. 24, Момзен (ор. с. с. 817) думали, що тут мова про Ґетів = Даків. Звістку свою Спартіан подає на поясненнє злісного жарту: Каракалю називали Maximus Geticus мов би з причини побіди над Ґотами, а в дїйсности натякаючи, що Каракаля забив брата — Ґету. Не маємо причини не вірити виразній звістцї Спартіана, що то були Ґоти, — бо Ґети були б йому для толковання того призвища наручнїйші. Новійші оцїнки сього питання — Drexler Caracallas Zug nach dem Orient, 1880 (дісерт., Галє); Rappaport op. c. с. 19 і далї.