Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 4

Північна частина нашої теріторії входить в пояс лїсовий, з піскуватим, малородючим ґрунтом. Лїнїя лїсу в головнім і тепер сходить ся з границями піскуватого поясу; вона йде з північного сходу на полудневий захід, займаючи Подесенє, басейни Ірпеня і Тетерева, середнї частини Горини і Олучи, Побуже та багнисту Припетську низину. Лїс і тепер, незважаючи на довге нищеннє, займає тут превеликі площі; се краї мало здатні на хлїборобську культуру, а здавна богаті на ріжні лїсові промисли.

Середину між лїсовим і степовим поясом заповнює край передстеповий, з хвилястою поверхнею, сильно розмитою ріками, з родючим ґрунтом, богатий лїсовими зарослями й водою. В центрі протятий він широкою долиною Днїстра. Правий беріг Днїстра занятий — згірєм західьної гряди, лївий згірєм центральної височини, що заповнює межирічє Десни і Дона.

Головні переміни, які зробило в виглядї сього краю протягом віків людське житє — се зменьшеннє лїсу. З там в парі зменьшила ся вохкість ґрунту й змалїли ріки, але се ще в більшій мірі було проявом натуральним, наслїдком висихання землї, що йде неустанно, і тільки прискорене було ріжними проявами людської „культури”, в родї інтенсивного вирубування лїсу. Протягом ста лїт, від часу загального поміру ґрунтів в Росиї (в 1774-8 р.) сконстатовано зменшеннє площі лїсів в деяких центральних лїсових ґубернїях на 20 до 30%; анальоґічне явище мусїло мати місце і в нашім лїсовім поясї. Ще сильнїйше, розмірне, поменьшало лїсу від часів людського життя в посереднїм поясї, між степовим і лїсовим краєм; навіть історичні звістки з трохчотирох останнїх столїть виказують тут велику силу зарослей, тепер уже знищених. Се зменьшеннє лїса впливало на висиханнє ґрунту і зменшеннє вод. Останки великих човнів або кораблїв в ріжних меньших українських річках, тепер уже не плавних, показуть, що вони були далеко богатші водою; де-які річки вже на памяти історії цїлком змалїли, от хоч би історична київська Либедь. Що до степового пояса — то про нього була велика суперечка, чи він дїйсно був завсїди степом, чи не знищило в нїм лїсу людське житє; але дослїди показали, що слїдів значнїйших лїсових просторів тут нема, були тільки поодинокі лїсові острови, степовий же чернозем утворив ся з травяних останків.

В заводненню краю важне значіннє мають галицько-волинські височини: вони й їх продовження віддїляють басейн Днїпра і Зах. Буга від басейнів Днїстра і Дунаю (Прута і Серета). Днїстер з з його несчисленними закрутами і слабо розвиненою системою допливів не мав важного комунїкаційного значіння в давнину, як і тепер, особливо в верхнїй части, де його лїві притоки близько підходять до систем Сяна, Буга, Припети, Бога; але його праві притоки були важними кольонїзаційними дорогами в гірськім поясї Карпатськім і звязували Поднїстровє безпосереднє з Потисєм і Подунавєм. Велетенська водна система розлягаєть ся за те по другім, північно-східнїм боцї галицько-волинських височин. Головною водяною артерією тут служить Днїпро, що збирає воду з цїлої просторони між галицьковолинськими й центральною східноевропейською височиною і від давна був для неї головною торговельною дорогою. Головні Днїпрові притоки — Припеть і Десна, з рядом меньших своїх і Днїпрових (не забудьмо, що в давнину далеко більше їх було здатних до плавання), протинають сю просторонь густою сїтю доріг і звязують її з сусїднїми річними системами. Система верхнього Днїпра вяжеть ся дуже тїсно з системою верхньої Волги, західньої Двини й системою північних озер. Система Припети — з системою Нїмана та західнього Буга і Висли. Система Десни — з системою Оки, середнїм Поволжем та верхнїм Подонєм, а Посеме і середнї притоки Днїпра — Ворскла й Самара близько звязані з системою Донця. В результатї маємо велетенську систему доріг, а її головні артерії збирають ся в середнїм Поднїпровю й його натуральнім центрі — старім Київі, що засїв тут від початків людського житя на Днїпрових горбах, збираючи торговельні каравани в усїх головних Днїпрових притоків.

Як побачимо низше, середнє Поднїпровє з усякою правдоподібністю можна вважати, правітчиною нашого народу. З великою словянською міґрацією східно-словянські племена, що увійшли в склад нашого народу, опанували майже всю теперішню етноґрафічну територію. Правда, ся перша кольонїзація не вдержалась від разу на своїх займанщинах; значні частини наших країв залюднювали ся вдруге, в третє і в четверте, але все залюднювали ся нашою людністю, або з повною перевагою нашої кольонїзації. Є вправдї теорія, немовби східна частина сеї кольонїзації належала до ведикоросийської ґрупи, пізнїйше виселилась, а її місце зайняла українська колонїзація з Волини і Галичини; я буду ще низше говорити про сї здогади, тепер тільки зазначу, що ся теорія не має за собою нїяких реальних доказів, і не в однім розмннаеть ся з очевидними фактами. Від часів словянського розселення історія нинїшньої української території стає історією українського народу. Страти понесла наша кольонїзація головно на заходї — на пограничну з Поляками, Словаками, Уграми і Волохами, на їх користь. Колись вона не обмежала ся там вузьким гірським поясом; на півночи і на полудни території з мішаною людністю простирали ся широко, заходили може і в Семигородську височину і в наддунайські краї (на лївім боцї Дунаю). Але протягом віків українська людність відпливала з заходу на схід, ослаблюючи свої західнї границї — даючи можнїсть західнїм сусїдам розширяти ся на її рахунок. За те дещо придбала на сходї, — з усякою певністю можна се сказати за кавказьке побереже і Крим (кольонїзація найповійших часів).

Кольонїзаційні пертурбації стояли в тїсній залежности від фізичних прикмет території, що в сїй точцї і в иньших мали превеликий вплив на економічну, культурну і полїтичну історію нашого народа, і на саму етнїчну еволюцію його. Тут зберу коротко тільки головні моменти:

На заходї карпатський гірський пояс, а на півночи лїсовий, з непрохідними нетрами і болотами, обидва мало приступні для живійших зносин, мало ввідні для людського житя, були найбільш консервативними частями, де найбільше заховувало ся і досїзаховалось останків колишнього. Вони не грали нїколи особливо визначної ролї в полїтичнім і культурнім житю, але мали важне значіннє, служачи сховищами, резервоарами, куди збирала ся людність з слабше захищених країв і переховувала ся в небезпечних часах.

Степовий пояс на полудні служив широким шляхом з Азії в Европу, де без кінця товклись ріжні кочовничі орди в своїм вільнім і невільнім походї зі сходу на захід. Осїла словянська кольонїзація тільки часами, уривком опановувала степи і аж до останнїх часів (XVIII-XIX в.) не могла міцно присвоїти. Степи отже не мали в cїм часї тої важної ролї в культурнім розвою, яку мали перед тим і тепер могли б мати по ґеоґрафічним своїм обставинам — як приморська територія і яr вигідний сухопутний міст з передньої Азії до полудневої й західньої Европи; навпаки, вони стали тепер небезпечним, шкідним суcїдом і для дальших земель, а часто, завдяки небезпечному сусїдству з ними, лежали пустинею і переходові, передстепові простори.

Посереднї краї між степом і „лїсовою стороною” — галицька площа, полуднева Волинь, середнє Поднїпровє і Подонє вигодами зносин і всякими господарськими прикметами самою природою були призначені для головної ролї в культурнім і суспільнім розвою нашого народа. Але що близше сходу, Азії, тим дальше на північ заходять границїстепу і небезпечного передстепя, забираючи у осїлої кольонїзації сї благословенні простори. Кольонїзація Подоня не була трівкійшою від чорноморських побережних степів. Само середнє Поднїпровє жило трівожним, небезпечним житєм і переживало від часу до часу сильні кольонїзаційні лихолїтя і катастрофи. Головні культурні центри його сидїли на підлїсю, і тут на пограничу безпечного лїсу і богатого, вигідного передстепя найсильнїйше жило і держало ся українське житє — культурне й полїтичне. Сам Київ уже лежить в лїсовім поясї, на його полудневій границї, але й він — то передова кріпость українського культурного житя, і на нього набігають степові хвилї, а часом і заливають його.