Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 39

Примітки

1) IV. 17 і 51.

2) IV. 105.

3) IV. 51, 119.

4) Такого погляду, пущеного в курс Шафариком (І § 10. 2), тримали ся з новійших учених напр. О. Шрадер, Лєскін, Мілєнґоф, Томашек. Сей в своїй розвідцї Kritik der altesten Nachrichten uber skythischen Norden (Sitzungsberichte т. 117 c. 3) висловив ся: Die Gleichheit der Neuren mit den spateren Slowenen wird jetzt allegemein annerkannt. In der That hat diese Ansicht alles fur sich.

5) Згадка Плїнїя (IV. 12, 88 — Neuroe) правдоподібно, а Мелї (II. 1 — Neuri) цїлком певно — мали своїм джерелом Геродота (Мілєнгоф III c. 46-7, Шафарик І § 10. 2. 6). Чи ??????? Птолємея (III. 6 § 25) належать до Неврів, не певно (пор. ??????? (вар.: ???????) місто на р. Каркинитї), ще меньше Neriuani Ґеоґрафа Баварського (Шафарик І § 10. 2. 5).

6) Herod. IV. 18 і 106. Деякі подробицї додає про Андрофаґів Ісіґон (у Мілєра Fragm. h. gr. IV), але вони перенесені на них з Геродотового оповідання про Скитів, отже не мають вартости.

7) Порівняти сучасних „Самоїдів“: імя се; очевидно має тойже корень, що імя Лопарів „Сам'', західних Фінів „Суом“, а в росийській народнїй етимольоґії (Volksethymologie) вийшли з того люде, що себе самих їдять!

8)Птолємей III. 5 § 16, 25 і 28. Як нї непевне Птолємеєве уґpyпованнє ґеоґрафічних імен взагалї, тут пристань Амадока на Днїпрі, здаєть ся менї, служить певною точкою опори.

9) '????????, ???????? '?????, '????????? '?? ?????????? — Стефан Візантийський sub voce.

10) Томашек — Sitzungsberichte т. 117 c. 8, т. 128 c. 98.

11) IV. 20, 108.

12) По осетинські c а ў - чорний, д а р а е с — одїж, та — наросток многого числа. Осетинській словарь єн. Евгенїя, пор. Мілєра Осетинскіе этюды III. с. 79.

13) Птолємей Ш. 5. § 15 і 24.

14) Була й така гадка, що Ґельон — то Київ, Недавно до сього фантастичного здогаду прилучив ся й Нїдерлє (І с. 287), а доказ на те побачив — в нахідках трипільської культури (sic)

15) Шафарик І § 10. 3-4 (за Оссолїньским, Wiadomsci historyczno-krytyczne), Mair Das Land der Skythen, 0. Schrader Schracbvergleichung 2 c. 619 (за Лєскіном), Браун Разысканія і т. ин.

УПАДОК СКИТІВ; МАНДРІВКА САРМАТІВ, ЇХ ПЛЕМЕНА, ПОБУТ. АЛЯНИ І ЇХ ПОБУТ, ЇХ ОСТАНКИ.

Від сих північних сусїдів Скитів вертаємо ся знову до степової кочовничої людности й її дальшої долї.

Ми бачили звістки грецьких письменників, що Скитів вигнали в чорноморські степи кольонїзаційні перевороти середньої Азії. Сей напір з Азії трівав і далї, та впливав на дальші зміни в залюдненню наших степів, загострюючись від часу до часу і прибераючи тодї характер етнічних вибухів. З другого боку мінялось становище і роля тих орд, що мали зверхність над степовою людністю. Вище було зазначено, що за Геродота чисельно незначна „Царська“ орда, чи ще меньше — коліно Паралятів пановало над всею степовою людністю від Дону до Дунаю, і наслідком того імена Скитів і Скитії прикладали ся до всіх народів, що йому підлягали. Пізнїйше полїтичне першенство здобували все нові орди. З переміною зверхности міняли ся і етнїчні назви степової людности (бувши в ґрунтї річи властиво термінами полїтичними). Сї дві обставини обяснюють нам дальші переміни в кольонїзації наших степів і в її номенклятурі.

Могутність скитської орди, описана в оповіданнях Геродота, стояла в V в. ще міцно. Одначе вже почавши з другої половини сього віку можна помітити, що ся орда відступає під натиском на неї зі сходу. Сей натиск виявляєть ся в повільнім розпросторенню савроматських орд на захід: у Геродота їх східню границю становить Дін; у Гіпократа — значить в кінцї V і на поч. IV в. — Савромати вже мешкають наоколо Меотийського озера, виходило-б отже, що вже по обох боках Танаіса. Докладнїйше се видно з иньшого молодшого письменника IV в., т. зв. Скіляка: у нього за Скитами, що займають східню частину Таврії, сидять Сармати (????????), по обох боках Танаіса 1).

З тих звісток виходить, що вже в IV в. Скити були витиснені з своїх східнїх країв, що як раз були областю зверхньої, головної орди — „Царської“. В звязку з сим правдоподібно стояв той факт, що останнїй промінь скитської сили й могутности блиснув в другій половинї IV в. вже на західнїх. границях Скитії. Розумію Скитське царство Атея, відоме нам з нагоди його війни з Филипом македонським. Страбон здогадувавсь, що до держави сього Атея належала більшість варварської людности між Меотидою і Дунаєм. Знаємо, що він воював з сусідніми тракийськими народами та грецькими побережними містами (Істрополем, Візантиєю) і тут прийшов до конфлїкту з Филипом; в сїй війнї Атея побито, і сам він наложив головою 2). Так само нещасливо закінчилась для Скитів і війна з Лїзімахом в 313 p., коли вони разом з Траками були союзниками чорноморських міст в їх повстанню проти Лїзімаха 3).

По тім і ся західня скитська держава тратить значіннє й зникає під дальшим натиском Сарматів зі сходу, а Траків і Бастарнів з заходу й півночи 4). В оповіданню Полїєна, що може належати не пізнїйше як до другої пол. II в. перед Хр., Сармати вже панують на чорноморськім побережу, скитська держава згадуєть ся в східнїй Таврії і поруч Сарматів стоїть на підряднім становищу 5). В ольбійськім декретї Протоґена, що датують III або II віком, бачимо західнї степи в руках нових орд — Саїв, Тісаматів, Савдаратів; між ними Скити виступають як одна з меньших, слабших орд і разом з Тісаматами й Савдаратами, боячись нападу Скірів і Ґалятів, хочуть знайти собі захист за стїнами Ольбії. В часах християнської ери і пізнїйше — у Страбона, Овідія, Діона Хрізостома, Сармати виступають як головна орда на всїм просторі від Меотиди до Дунаю, зайнявши місце Скитів, і Діодор в своїм оповіданню про Скитів поясняє, що Сармати, виведені Скитами з Мідії, по довгих лїтах розмножили ся, зруйнували і в пустиню обернули більшу частину Скитиї й вигнали її людність 6). На тлї тих же обставин, коли Сармати мали повну перевагу над Скитами, оповідає Люкіян в Токсарідї свою, фанастичну в фабулї, але інтересну в обставинах історію про Скитів-побратимів 7).

Правдоподібно, сей новий натиск іранських орд був наслїдком переворотів в переднїй Азії, які дали себе знати заразом і в землях на полудень від Каспійського моря 8). Натиск трівав дуже довго. Коли перші симптоми його могли ми констатувати вже в V, а найпізнїйше — в початках IV в., то викликаний ним рух тягнув ся кілька столїть, поки нові народнї потоки не витиснули іранську людність з наших степів майже зовсїм.

Про залюдненнє степової території після розпросторення сарматських орд, коли вони досягнули вже Дуная, головним джерелом служить Страбон. Він писав десь коло 18 р.по Христї, операючи ся на відомостях, які дали римські війни в чорноморських краях в І в. перед Христом. Але його оповіданнє далеко меньш докладне нїж Геродотове, і що головне — терміни „Скити“ і „Сармати“ в його устах не мають докладного значіння, так що й до нього можна приложити в певній мірі пізнїйші слова Плїнїя: „імя Скитів все переходить на Сарматів і Ґерманцїв, і ся стара назва прикладаєть ся все до найдальших народів, що живуть майже невідомо для иньших людей 9).

У Страбона просторонь від Дунаю, де сарматські орди стикали ся з Ґетами й Бастарнами, на схід Днїпра займають сарматські народи: Язиґи, Царські (?????????) і Урґи (???????). Між Днїпром і Доном живуть Росколяни ('?????????). За Доном уміщені Сармати без близшого означення, та Аорси і Сїраки — народи, пізнїйше обняті, разом з Иньшими, загальною назвою Алянів. Далї на схід, за Каспійським морем — „східнї Скити“ 10).