Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 29

Так представляють ся головні напрями торговлї й культурних впливів і связанних з ними — кольонїзаційиих течій в сих грецьких осадах 5). Тепер оглянемо коротенько долю головнїйших чорноморських кольонїй 6).

Примітки

1) XIV, 1. 6.

2) Аріан у Евстатія 549.

3) Про се див. особливо в статях Брандіса.

4) Aschinis III. 171.

5) Див. статю проф. фон-Штерна: Значеніе керамическихъ находокъ на югЂ Росіи для виясненія культурной исторіи черноморской колонизаціи (одеські Записки XXII, 1900), де зроблено першу пробу освітити історію чорноморську торговлю на підставі находок головно керамічних, пізнїйші публїкації йогож: Музей одесскаго общества I-Ш, Die grіechische Kolonisation й ин.

6) Лїтературу див. в примітках (1).

ЗНАЧНЇЙШІ ГРЕЦЬКІ ОСАДИ: ТІРА Й ЇЇ ОКОЛИЦЯ, БЕРЕЗАНЬ І ОЛЬБІЯ, КАРКІНА І КЕРКІНІТ. ХЕРСОНЕС, ПОНТІЙСЬКА І РИМСЬКА ПРОТЕКЦІЯ, ВІЗАНТІЙСЬКА ДОБА.

Починаючи від заходу першою з грецьких кольонїй на тім побережі була Тіра, на місцї тепірішнього Акермана, на Днїстровім лиманї; стара її назва була Офіуса („Зміїна”), потім названа вона Тірою від імени ріки 1),мешкамцї звались Тірянами ( ??????? ). Се була мілєтська кольонїя, невідомо коли заснована, звістна в джерелах IV в. 2). Вона становила осібну републїку, з вічем і сенатом ( ????? ) та чотирма архонатами на чолї.Відомо про неї дуже мало. В серединї І в. по Хр. вона переходить під зверхність Рима й належить до пров. Мезії; останнї звістки про неї маємо з другої четверти III в. (монети з іменем Александра Севера); догадують ся, що вона загинула під час ґотських нападів 3).Останнїй відблиск її добрих часів-се монументальні написи цїсарських декретів 201 р., що подтвержували Тірі свободу від мита при довозїі вивозї товарів 4). Т. зв. Скімн; письменник II або скорше І в. перед Хр., підносить вигоду Днїстра для плавання, гарні пастовнї по його берегам і богатство риби; Деметра з колосками (або самі колоски) і Діонїс з лозою на монетах вказують на иньші ще джерела тутешнього достатку й торговлї — хлїб і вино.

На тім же лиманї, насупроти Тіри лежало иньше, меньш значне місто, звістне теж від IV в. — Нїконїон. Далї на схід,між Днїстром і Днїпром — порт Ісіаків (як думають, на місцї Одеси),порт Істрян і Одес або Ордес (на схід від теперішньої Одеси).

Теперішнїй острів Березань, в устю Днїпровсько-Бозького лиману,в тих давнїйших часах бувши виступом, півостровом, звязаним з північним берегом,-служив в перших стадіях грецької кольонїзації доситьважною факторією. Пороблені останнїми роками дослїди відкриваютьінтересні слїди осель з тих перших віків, кінчаючи V віком перед Хр. 5). Правдоподібно, з розвоєм торговельного значіння Ольбії, положеної далї, в глибинї лиману, березаньська оселя стратила своє значіннє і остров зістав ся простою морською стацією, якою бачимо його пізнїйше.

Ольбія лежала при лиманї Гіпанїса-Бога, на правім боцї, коло сучасного села Парутина-Ілїнського. Ольбією зве її звичайно сама громада в написях і на монетах, а себе — Ольбіополїтами; постороннї звали Ольбію Борістеном, задля близькости Борістена-Днїпра, а мешканців її називали Борістенїтами, і так звала себе часом і сама громада 6).Ольбія і Пантікапей-то були найславнїйші мілєтські кольонїї на нашім побережу. Заснованнє Ольбії античні джерела (т. зв. Скімн) кладуть на часи „медійської зверхности” (VII в.), а в катальоґу Евзебія-Єронїма воно датуєть ся 645/4 p. перед Хр. Як вже сказано було, се можна вважати часом остаточного сформовання сїєї осади, а початки її могли бути положені далеко скорше. Систематичні розкопки, розпочаті останнїми роками, викрили слїди початкових земельних укріплень, котрі поволи заступали ся камяними мурами. Старі мури дуже гарної будови V-IV в. незвичайно сильні, до 3 метрів грубости, і будовані дуже солїдно і богато, обложені гарно витесаним камінем, свідчать нетільки про оборонність, але й заможність і богатство міста 7). В серединїV в., коли звідав її Геродот, Ольбія справді була богатим і важним містом. Не тільки розжила ся сама, але встигла вже взяти під свій культурний вплив сусідніх варварів: коло Ольбії бачимо елєнїзованих Скитів Калїпідів, а й дикійші Скити та їх царі не могли устояти ся перед чаром грецької культури — як нещасливий Скіль, що згинув за свою прихильність грецькій культурі (як оповідає Геродот). Сї впливи її не обмежили ся близшою околицею, а йшли далї, в глубину варварських країв, по порічях обох великих рік, що сходили ся під Ольбією — Днїпра і Бога. Те що розвідав ся Геродот під час свого побуту в Ольбії, показує на широкі торговельні звязки, що виходили далеко в глибину краю, і безсумнївно з Ольбії головно йшли культурні впливи в центральну Україну. Вона була головним огнищем грецької, взагалї середземельної культури в останнє півтисячолїтє перед Хр., що полишила свої слїди в нахідках Поднїпровя.

Пятий вік і перша половина четвертого були часом найбільшої сили й розвитку Ольбії. Джерелом богатства для неї були торговля й господарство: хлїб, риба, худоба, як і у Тіри 8). Крім того, по словам Геродота, в Днїпровім лиманї добували сіль — велика се була вигода для солення риби, важного предмету торговлї. Місто було незалежною републїкою, правилось народнім вічем і сенатом, екзекутивну власть мали архонти й стратіґи, скарбу пильновали колегії „девяти” й „одинадцяти”, а торговлї й промислу доглядали колєгії аґораномів і астіномів; взагалї завдяки численним написям устрій Ольбії відомий лїпше від иньших тутешніх міст.

Та за тим розцвітом, в якім бачимо Ольбію за Геродота, наступили для неї гірші часи. В 2-ій пол. IV в. їй прийшлось витримати тяжку війну з якимсь Зопіріоном: як звичайно приймають, був то воєвода Александра В. Громада мусїла напружити всі свої сили і шукати надзвичайних засобів, щоб устояти ся. „Борістенїти обложені Зопіріоном, дали свободу невільникам, признали чужоземцям горожанські права, заложили нові книги (правдоподібно — списали довги в заміну жертв на оборону), і тим способом змогли оборонитись від ворога”, оповідає пізнїйший письменник 9). Але за сим потрясеннєм прийшли нові біди — Ольбії тяжко приходилось від сарматських і скитських орд і від нового варварського руху в придунайських краях-від „Ґалятів” як вони звуть ся в місцевих написях (думають, що то були Бастарни або дунайські Кельти), також від Скірів, пізнїйше — від Ґетів. З декрету на честь Протогена, ольбійського громадянина — найбільшої й найінтереснїйшої ольбійської написи (час її невідомий — кладуть то на III то на II в. перед Хр. 10), бачимо, що Ольбія тодї мусїла відкупатись від сарматських орд рік-річними „дарунками”, чи по просту сказати -данею. Вічний неспокій і війни привели господарство до повного упадку: „через війни і неврожаї” місто цїлком збіднїло, так що архонти мусїли заставляти храмову посуду, а в містї був голод. Пізнїйший Діон Хрізостом каже, що Ольбію не раз тодї брали вороги 11). Немалий час, — хоч може і не безпереривно, вона мусїла признавати над собою зверхність скитських царів. На се вказують монети Олбії з іменами кількох варварських царів 12) — на жаль без хронольоґії. Нарештї в 2-ій чверти І в. перед Христом Ґети цїлком зруйнували Ольбію, „як і всї иньші міста на лївім (північнім) березї Понту аж до Апольонїї” (коло теп. Бурґасу). По словам Діона Хрізостома Ольбіополїти тодї розбіглись і вернулись на старі попілища пізнїйше — „як здається, за приводом (чи дозволом) самих Скитів, що потрібували торговища і зносин (торговельних) з Греками, а ті перестали приїздити до них по зруйнованню міста”. Ся нова, реставрована Ольбія одначе виглядала і столїт пізнїйш дуже нужденно, як описує її Діон, що особисто був тут в 80-х рр. по Хр. Вона займала тільки незначну частину старогоміста; купа лихих домків тулилась коло останків старих укріплень,обгорожена дрантивенькою стїною; в храмах не можна було побачитиодної цїлої статуї: все було покалїчене. Се справдї потвержують і новїйші розкопки: нове місто, убоге і нужденне, займало тільки частину старого. Сама людність змінилась, каже Діон, вона мала тепер дуже сильну домішку варварів, і се потвержують написи де бачимо мішанину грецьких і варварських, особливо іранських імен 13). Та по словам того ж Діона, се була загальна доля тих спустошених міст побережа: як котрі і віджили, то дуже нужденно, і з сильною участю варварських елєментів.