Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 180

Тут же подам важнійшу лїтературу шлюбних і родинних відносин у Словян і в давнїй Руси, не подану при текстї. Старша лїтература вказана була 2 вид., тут згадаю ще: Bogisic Pravni obieaje u Slovena, 1867 й йогож Zbornik zadasnjih pravnih obieaja u juznih Slovena, 1874. ЗабЂлинъ Бытъ русскихъ царицъ, 1869 (вступ). Шпилевскій Семейныя власти у древнихъ Славянъ и Германцевъ, 1869. Шашковъ Очеркъ исторіи русской женщины, 1871 (передруковане в Собрані-ї сочиненій, т. I. 1898). Hanel Veno v pravu slovanskem (Pravnik, 1871). Статї Смірнова про звичайове східнословянське родинне право і шлюб: Очерки семейныхъ отношеній, 1878 і статї в журн. Юридическій ВЂстникъ 1878 (V і VII). Черновъ Объ обычномъ семейственномъ и наслЂдственномъ пра†крестьянъ въ Харьковской и Полтавской губ. (К. Унив. Изв. 1881, Т). Krauss Sitte und Brauch der Sudslaven, 1885. M. Ковалевскій Нікоторыя архаическія черты семейнаго и наслЂдственнаго права (Юрид. вЂстн., 1885), йогож Первобытное право, 1886 (випуск 1 рід, в. II родина), Tableau des origines et de l’evolution de la famille et de la propriete, 1890 i Early law and modern custom in Russia (рос. переклад в час. Всемірний ВЂстникь 1903). Вовк (Volkov) Rites et usages nuptiaux en Ukraine (L’Anthropologie, 1891 — 2, перед тим по болгарськи: СвадбарскитЂ обреди на словянскитЂ народи, в Сборникъ за нар. умотворения, III — V, 1890 — 1). Желобовскій Семья по воззрЂніямъ русскаго народа, 1892 (з Филол. Записок). Krek Zur Geschichte russischer Hochzeitsbrauche, 1893. Охримович Значеніе малорусскихъ свадебныхъ обрядовъ и пЂсенъ в исторії эволюції семьи (Этнографическое обозрЂніе, т. XI і далї, не скінчене), йогож замітки \563\ в „Житю і слові“ 1895. Krauss Die Zeugung in Sitte, Brauch und Glauben der Sudslaven, I — III, 1898 — 1902 (з ?????????). Rhamm der Verkehr der Geschlechten unter den Slaven (Globus, 1902). Mp. Г. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа (Матеріали до укр. етнол. т. VIII і X). Окрім того сюди же належать відповідні роздїли в курсах історії рус. права (особливо Леонтовича, В.-Буданова і Самоквасова — ИзслЂдованія по ист. рус. права, І, 1896). Лїтература звичайового права: Якушкинъ Обычное право, т. І, 1875, т. III, 1896.

9. Непевні або хибно до Руси прикладані звістки VII — IX вв.

Окрім наведених в текстї звісток про Русь IX в. прикладало ся до них ще чимало иньших — я їх перейду тут.

Найстарша, нинї вповнї вичеркнена з історії Руси звістка — т, зв. Табарі (а властиво його персидської перебірки Баламі, 2-ої пол. X в, бо текста Табарі тодї не було знайдено), про прикавказьку Русь VII в. Підчас походу Омарового воєводи Шахріара на Хозарів (643) король Дербента (Ваб-ель-Абваб) Шахріар признає зверхність Арабів і укладає з ними умову, що замість дани він буде воювати з Русю: „я живу між двома ворогами, один — се Хозари, а другий — Русь, вона — то ворог цїлого світа, а особливо Арабів, а воювати з нею нїхто не вміє крім тутешнїх; замість платити дань, ми будемо воювати з Русию самі і власною зброєю і не будем їх пускати виходити з їх краю“ — Гаркави с. 74.

Вперше про сю Русь довідали ся в 1820-х рр., але в курс пустив її Дорн 1841 p. (Beitrage zur Gesch. der Kaukas, Lander). Кунік в довшім екскурсї (Berufung II с. 84 sd.) доводив, що та Русь була турецька (на тім більш меньше стояв він ще й у перших додатках до „Каспія“, с. 53). Антінорманїсти 1860 і 70-х рр. доводили її словянство (Ламанскій О Славянахъ с. 142, Гедеоновъ Отрывки в I т. Зап. Ак. H., Иловайскій О мн. призваніи с. 71, Еще о норманизмЂ с. 125). Гаркаві (Сказанія с. 77) глянув вже скептично на сю звістку, але Дорн в своїм Каспію ще рішучо стояв за нею (с. 20). Кунік в своїх пізнїйших додатках до Каспіа (с. 579 і далї) розвинув ширше скептичний погляд Гаркаві (подав тут і історію питання). Але поки не було відомо текста Табарі, справа зіставала ся неясною, — хоч, розумієте ся, як би Русь і була в текстї Табарі, звістка його не стала б через се певною: як би Русь в VII в. дїйсно була таким сильним ворогом Арабів, ми б певно про неї чули і з иньших джерел, а Табарі, що пережив руські походи на Каспійське побереже на поч. X в, (умер 922|3 р.), під впливом їх міг перенести Русь в VII в. Аж в 1874 р, Дорн добув з Константинополя текст Табарі для сїєї звістки: в нїм Руси не знайшло ся, Шахріар каже тільки, що він має роботу з завзятим ворогом і з ріжними народами, в дальшім назва\564\ні тільки Аляни й Турки (Каспій; передм. с. XLIV i LV)· Таким чином імя Руси вставив персидський компілятор, під впливом руських походів X в., і воно не має нїякого історичного значіння. „,Табарієва Русь“ тим самим була вичеркнена з істориї; Ґедеонов і Іловайский в нових виданнях своїх розвідок вже поминули її зовсїм.

Відпала також звістка Теофана про „руські кораблі“ 773 р., що часто фіґуровали, і ще у Іловайского, в перших виданнях статей О мнимомъ призваніи Варяговъ (с. 21, в новім виданню автор відступив від них — Разыскания 2 с. 17) і Еще о норманизмЂ (с. 504). Теофан, оповідаючи про морський похід Константина Копронїма на Болгарію, каже, що він ???????? ??? ????? ??? ?? ?????? ???????? ????????? ???? ?? ??????? ??? ??? ????????? ??????? — ed. de Boor 1 с. 466 (видавець ще дав велике ? до ??????). Очевидно лїтописець каже про „пофарбовані на червоно (??????) хеляндії“ — важкі тягарові кораблї, подібно як у Константина Порфирородного є ??????? ?????? (De adm. гл. 51). Анастасій бібліотекар (IX в.) так і перекладає Теофанів текстї: ingressus et ipse in rubea chelandia (ed. de Boor II c. 295). Аж Ґоар († 1653) в своїм перекладї Теофана переклав се як Russorum chelandia (так воно війшло з його перекладом і до бонського Corpus). Звідти воно й пішло ходити по історіях, хоч уже Баєр в своїх Origines russicae поправив сей переклад і навів згадане місце Константина. Довгу одісею сих руських кораблів оповів Кунік в „Каспію“ Дорна с. 362 — 371, 682, і його екскурс про них, правдоподібно, вже на завсїди виключив сї „червоні хеляндії“ з історії Руси.

В першім виданню сього тому (с. 244 і 414) я поставив був як найдавнїйшу згадку про руські походи звістку Тактики цїс. Льва про подорожі на Чорне море „північних Скитів“. Зробив я се тому, що новійші дослїдники уважали автором тактики цїс. Льва III Ісаврянина († 741) — Цахаріе в Byzantinische Zeitschrift 1894 с. 48-7, Шенк — ibid. 1896 с. 298, Krumbacher Geschichte der Byzantinischen Literatur 2 c. 636. При тім зазначив я одначе, що подекуди Тактика має виразні відомости IX в. Ще більший натиск на них положив Кулаковский в замітцї: „Левъ Мудрый или Левъ Исаврійскій былъ авторомъ Тактики“ (Византійскій временникъ, 1898), вважаючи погляд Цахаріе-Шенка вповнї хибним. Супроти того звістка вертаєть ся до своєї давньої дати — кінця IX в.

Ак. Успенский попробував здобути для Руси ще одну звістку — напад на околицї Царгорода якогось поганського народу за імп. Теофіля (Cont. Theoph. IV с. 7), звязуючи його з оповіданнєм Симеона Льоґотета про ????? ??????? (Лев VII. 13) — Патріархъ Іоаннъ VII и Русь-Дромиты, Ж. ?. ?. ?. 1890, І. Все се, розумієть ся, дуже гіпотетичне.\565\

Не виключеною вповнї з наукового обороту, але в високій мірі непевною зістаєть ся згадка про Русь в Херсонесї в Панонській лєґендї про св. Кирила. Тут оповїдаєть ся, що св. Кирил в Херсонесї „обрЂть же ту єваггеліє и псалтырь руськы писмены писано, и чловЂка обрЂть глаголюща тою бесЂдою и бесЂдовавь сь нимь и силу рЂчи приємь своєи бесЂдЂ прикладає разлучи письмена, гласьная и сьгласная, и вь богу молитву дрьже, вьскорЂ начеть чисти и сказати“ (вид. Мікльосіча, в Denksehr. Wien. Ak, XIX). Найчастїше толкувала ся звістка ся так, що мова тут іде про ґотський переклад св. письма, а що він зветь ся тут руським, то норманїсти се поясняють так, що Варяги, змішавши ся з кримськими Ґотами, уживали їх книг, і властиво про Варягів тут згадуєть ся; прихильники ж ґотської теорії, уважаючи „руське“ імя назвою Ґотів, доводять, що тут мова про кримських Ґотів; див. Голубинскій Св. Кириллъ и Ме?одій первоучители словянскіе, 1885, и Исторія русской церкви I 2 с. 49, Pastrnek Dejny slov. apostolu Cyrilla a Methoda, 1902 c. 52, Шестаковъ Очерки по ист. Херсонеса с. 54 (Пам. христ. Херсон, III) 1).