Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 144

В сїм лїтописнім оповіданнї про побут Ольги в Царгородї й охрещеннє там пробували знайти ріжні спомини про реальні факти, але се дїло пусте: пред нами очевидно чиста лєґенда, якій не поможуть нїякі коментарі ніякі поправки: мудра княгиня зручно дурить хитрих Греків, як. обдурила темних Деревлян. Сватаннє грецького царя — просто леґендарна паралєля до сватання деревського князя; нема чого й говорити, що в дійсности се не могло мати місця: тодішній імператор Константин Порфирородний 9), звістний лїтерат і книголюбець, мав тодї живу жінку і був у таких шановних лїтах, що певно не думав з нею розводити ся за для варварської „архонтісси“. Тріумф мудрої княгинї над Греками се паралєля до тріумфу Олегового; з другого боку подробиця лєґенди, як Ольга хитрощами намовляє царя, щоб її охрестив, впадає в тон Володимирової лєґенди — як той здобуває собі у Греків охрещеннє оружною рукою. В тім дусї в пізнїйших перерібках лїтописних оповідань стрічаємо дальшу комбінацію сих мотивів — оружний похід Ольги на Царград (з подробицями Олегового), котрим вона приводить до перестраху Греків (палить Царгород за помічю горобців) і вкінці хрестить ся. 10).

Тим часом як в Повісти подорож Ольги до Царгорода так тісно звязано з її охрещеннем, — сучасні візантийські двірські зібрані з інїціативи тогож Константина Порфиродного і звісни під назвою De cerimoniis aulae Byzautinae 11), докладно оповідаючи про всяки церемонії, з якими приймали Ольгу в Царгородї, нічого не згадують про її охрещенyє. З другого боку звістка Повісти не стоїть і одинокою: сучасні й пізнїйші нїмецькі анали, візантийcький хронїст Скілїца, XI віку, і руські похвали Володимиру й Ользі кажуть теж, що Ольга охрестила ся в Царгородї 12). Згідність ся може зробити вражіннє. Але як подумати, як легко могло звязати ся з подорожю Ольги до Царгорода її охрещеннє у всїх тих джерелах, далеких то місцем то часом свого написання, то мовчаннє двірських протоколів про ті церемонїї, які були-б, певно, звязані з такою визначною подїєю, як охрещеннє руської княгинї, — стає фактом більше важним, нїж всї ті численні звістки. Правдоподібно, Ольга охрестилася в Київі, і без особливого розголосу, так що сей факт не лишив особливої памяти на місцї і був оцїнений тільки ретроспективно, по схрещенню Руси за Володимира. Се охрещеннє її мусимо класти десь коло часу подорожи до Царгорода, але скорше по нїй, як перед нею, бо візантийські протоколи нїчим ще не натякають, що Ольга була християнка (між її двором був вправдї священик, аке се що найбільше може тільки показувати, що вона інтересувалась тодї християнством, а міг він служити по просту й товмачем). Не сталось се мабуть і пізнїйше як 958 р., бо приймаючи її послів 959 р., в Нїмеччинї знали вже, що Ольга охрещена 13).

Хоч би подорож Ольги до Царгороду дїйсно стояла в певнім внутрішнїм звязку з її заміром охреститись, то на зверх мала характер дипломатичної визити, і була такою по всїй очевидности 14). Між двором її згадують ся посли ('?????????????) руських князїв і купцї (зовсім подібно як при посольстві Ігоря 944 р.); очевидно, Ольга мала метою якісь переговори з візантийським двором. Часу приїзду до Царгорода в записях не вказано; перша авдіенція відбула ся 9 вересня 957 р. 15). З Ольгою був її племенник, на жаль-не названий на імя, кілька своячок — руських княгинь і бояринь, і взагалї значний двір: протокол називає крім племенника і згаданого священника Григорія (що дістав подарунки меньші від товмачів, отже не грав особливої ролї) ще 12 близьких до княгинї жінок, 18 осіб з двірського жіноцтва, 20 (на иньшім місцї 22) послів, 42 купцїв і 12 товмачів, очевидно — крім низшої служби. Приймано Ольгу на дворі в подібній обстанові, як перед тим посла від володарів сирійських — Гамданїдів. Але як особа висока і шановна, вона була увільнена вїд ріжних поклонів і чолобить, які мусїли робити перед лицем імператора посли. Перша авдіенція відбула ся в великій силї Маґнаври, призначеній на принятє визначнїйших „іґемонів“. Се була роскішна саля з ріжними чудами візантийської роскоши і премудрости, призначеними на те, щоб приголмошити приїзжих варварів величністю Грецької держави і грецької культури. Золотий трон, на котрім засїдав імператор, мало того що був роскішно прикрашенний всякими оздобами, мав ще хитрий механїзм, що міг подносити в повітрє сей трон, вправляти в рух фіґури львів, що були розміщені в ріжних місцях, і давати їм голос, так що льви „страшенно ричали“, птахи гармонїйно співали, і подібні механїзми були прироблені також до иньших оздоб, що прикрашали сю салю 16). В сю салю була введена начальниками церемонїй Ольга з найзначнїйшими жінками свого двору — йшла сама на передї, за нею по рангу йшли її дами, потім посли і купцї. Коли вона стала на призначенім місцї, царський льоґотет (мінїстр заграничих справ) обміняв ся з нею „звичайними“ запитаннями — етикетальними питаннями про дорогу, здоровє, та всякими комплїментами. По тім звичайно наступала продукція тих всяких чуд палати — звіри рухали ся і ричали, птахи співали, орґани грали; далї цісареви підносили ся дари привезені чужінцями і на тім авідієнція кінчила ся, і чужинцї виходили знову при реві львів і музицї орґанів. Ольга вийшовши з цїсарскої авдіенції перепочила в залї трофеїв і потім введена була до салї Юстінїана, де чекала її на тронї цариця з невісткою, окружена своїм двором. Тут іменем царицї препозіт знову розміняв ся з Ольгою подібними ж етикетальними питаннями і по сїм вона, з двором своїм знову вийшла до салї трофеїв, де могла сїсти (на авдіенції мусїла стояти). Потім була введена до салї кенурґія, де могла спочити, а потім була покликана на приватну авдіенцію до цїсаря, що приняв її в покоях царицї разом з царицею і дїтьми, саму без її двору. Ользї тут сказано сїсти і оповісти цареви, що мала йому сказати. По сїм правдивім послуханню був парадний обід, Ольга з княгинями і дамами своїми обідала в салї Юстінїана у царицї, а мужчини — свояки Ольги, посли і купцї у імператора в золотій палатї. Ольга війшовши уклонила ся царицї, що з невісткою засїла на тронї; потім введені були иньші княгині й дами Ольги — вони поклонили ся до землї. Ольга обідала за осібним столом з найвищими двірськими дамами, „зостами“: їх було дві, одна при самій імператрицї, друга при її невістцї. За обідом співцї з двох значнїйших візантийських церков — св. Апостолів і св. Софії співали співи на честь царської фамлії, показувано якісь сценїчні представлення і штуки скоморохів.

Після обіду Ольга була запрошена на десерт до тіснїйшої родини цїсарскої, до їдальної палати: сюди принесено малий золотий стіл і до нього засїли обидва царі: Константин і його соправитель Роман, невістка і дїти царськи, і з ними Ольга. При тім княгинї візантийським звичаєм піднесено гроші: 500 драхм на золотим емальованім тарілю (драхма варта близько франк), і її люде також дістали: племенник 30, иньші свояки і своячки по 20, посли і купці по 12, ріжна служба по 3 до 8 драхм. Подібно і сирійським послам пред тим дано кождому по 500 драхм. Значіннє сеї практики не ясне: як на дарунки виглядають сї суми за малі, тому вислювано здогад, що се прожиточні гроші, діети, які візантийське правительство було обовязане виплачувати — „слебноє“ умов 907 і 944 р

Потім 18 жовтня був знову парадний обід правдоподібно — прощальний. Імператор знов обідав з мужчинами-Русинами в золотій палатї, а цариця з дїтьми й невісткою обідали з Ольгою й її дамами в „пентекувуклїї“, великій салї при церкві св. Павла, і знову роздано гроші, тілько в меньших сумах: Ользї 200 драхм, племеннику 20 і т.п. 17).

Про відїзд Ольги, як і про приїзд не сказано нїчого. Як памятку її побуту пізнїйше довго ще показували у св. Софії прочанам руським золотий, перлами прикрашенай таріль, з різбленим образком Христа, подарований до тої церкви Ольгою 18).

З двірських записок виходить, що Ольгу приймано досить чесно як на двірську етікету і пізнїйший Скілїца переказує правдиву память сього факту, згадуючи, що вона була „пошанована гідно“. Але можливо, що реґентка Руської держави, вдова славного Ігоря, сподївалась собі на візантийськім дворі ліпшої чести, нїж яка була показана сирійському послови. Записане в лїтописи оповіданнє, як Ольга казала візантийським послам, щоб імператор стільки постояв у неї в Почайнї, скільки вона настояла ся в Судї, чекаючи принятя, може бути слїдом таких переказів; тільки в лїтописи сї перекази взагалї покриті подробицями Ольжиного хрещення, зачерпненими з якогось церковного джерела. Друга ще інтереснійша подробиця в сїм оповідани се — згадка про обіцяну Ольгою військову поміч; я навязую се до вище висловленої гадки, що подорож Ольги до Царгорода мала полїтичний, дипломатичний характер, а не робила ся для охрещення.