Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 135

2) Див. вище с. 381 і екскурс. І.

3) l Новг. с. 4, Іпат. с. 14.

4) 1 Новг. с. 7-8.

5) Див. ст. 204.

6) Никон. І с. 9.

7) Можливий сумнїв, чи сї городи стояли в умові, чи може се додаток лїтописця, бо низше в уривку сеїж умови вичислено тільки: „отъ города Києва, и паки ис Чернигова, и Переяславля, и прочий городы“, а тут: „на Києвъ, также и на Черниговъ, и на Переяславль, и на Полтескъ, и на Ростовъ, и на Любечъ, и на прочая городы“. Можливо, що Полоцьк, Ростов і Любеч — се амплїфікація лїтописця; але і тодї інтересний погляд редактора, що ті міста належали до Київа за перших князїв.

8) ?????????, розумієть ся, дуже мало подібна до Любеча, але таке толкованнє сього слова (загально прийняте) має більше за собою, нїж може здавати ся на перший погляд: иньшого подібнїйшого імени на середнїм Днїпрі не можна вказати, а Константин, видно, вичисляє важнїйші міста на Днїпровій дорозї в напрямі з півночи на полудень.

9) Іпат. с. 11.

10) Іпат. с. 42.

11) Вятичів бракує в кодексах полудневої редакції найдавнїйшої лїтописи (Іпатськім й ин.), в Переяславо-суздальській і пізнїйшій Архангелогородській компіляції; тому імя Вятичів в сїм оповіданню дехто вважав пізнїйшим додатком — Ламбін Ж. M. H. П. 1878, VII, Багалїй Исторія СЂвер. з. с. 34.

12) Про сї походи і їх хронольоґію низче.

13) Ламбін в своїй розвідцї О Тмутараканской Руси (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1874, І) читав: „пакостять и странЂ єго“ (с. 66,); він думав, що тут мова про тмутороканського князя, і той володїв землями по обох боках Боспора, а заснованнє сього князївства Л. покладав на часи Олега (с. 70 і далї). Васїлєвский прикладав до сього князївства оповіданнє арабського ґеоґрафа про той „острів великости на три днї дороги“, „вкритий лїсами й болотами, нездоровий та такий вохкий, що як ступиш ногою на землю, то аж трясеть ся“, де по словам його жила Русь (Ібн-Росте с. 34)-Васильевскій Русско-византійскіе отрывки VII, Ж. М. Н. П. 1878, І с. 111-2, пор. Гаркави в Трудах IV зїзда II с. 242. З рівним, або й більшим правом можна б приложи се оповіданнє до днїпровських плавнїв і Запорожа.

14) Катальоґ епархій виданий De Вооr-ом (Zeitschrift fur Kirchengesch. 1891) (??????????), Константин Порфир. De adm. c. 42.

15) VI. 10.

16) 1 Новг. с. 4, Іпат. с. 13.

17) ????????? De adm. 9 (Тиверцїв, як деякі толкують, трудно тут бачити); на иньшому місцї ???????????- гл. 37.

18) Іпат. с. 45.

19) Сей брак відомостей пробували обяснити тим, що мовляв Дреговичі належали до Полоцька і з ним разом прийшли в залежність від Київа (Соловйов І с. 117, Завитневич — Область Дреговичей с. 586 й инш.).

20) Про Гостомислову лєґенду кілька новійших, побіжних правда, заміток у Шахматова, Разысканія с. 218, 308, 517.

21) Лавр. с. 23, пор. Новгор. с. 6 (тут замість Олега, розумієть ся, Ігор).

22) Лавр. с. 127.

23) Труды III съЂзда І с. 279, пор. више с, 196 і 296.

ТЕРИТОРІЯ ДЕРЖАВИ В ПОЧАТКАХ Х В., СОЮЗ ДЕРЖАВНИХ І ТОРГОВЕЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ. КНЯЗЇВСТВА СЕРЕДИНИ Х В., РОЗВІЙ ЇХ ЗАЛЕЖНОСТИ, ОРҐАНЇЗАЦІЯ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Х ВІКУ, ЦЕНТРАЛЇСТИЧНІ І ДЕЦЕНТРАЛЇСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ, СТАНОВИЩЕ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ

Таким чином протягом IX і на початках Х віку Київ опанував уже майже всю ту територію, що входила потім в склад Руської держави. Всї східно-словянські племена, з де якими фінськими сусїдами на півночи, тим чи иньшим способом залежали вже від нього. Та ся залежність в переважній части була ще дуже слаба: значна частина народів була тільки під геґемонїєю Київа, а не під властю його, звязана союзним, а не державним звязком. Між тими містами, де, по словам Олегової умови, сидїли „велиции князи подъ Ольгомъ суще“ 1), Повість називає Чернигів, Переяслав, Любеч, Полоцьк і Ростов. Коли додати сюди ще Новгород, де сидїв, як знаємо, Ігорів син, і Смоленськ, куди нїби то Олег мав посадити „мужа“ свого, то ми побачимо, що в 1-ій пол. Х в. були-б обсаджені з руки київського князя як раз: а) словянські волости по головним торговельним дорогам, де крім князїв — намістників мусїли сидїти й київські залоги, що боронили сї дороги і торговлю а заразом вели торг з місцевою людністю; б) словянські кольонїї по фінських землях (крім Ростова сюди-ж треба додати Білоозеро, Муром, може Ізборськ, де ще Рурик мав посадити своїх мужів), — вони мали теж важне торговельне і економічне значіннє, збираючи дань з околичних громад, особливо „скору“ — їх можна прирівняти дуже добре до пізнїйших московських „острогів“ в Сибіри, що мали головною метою збираннє „сибірської казни“, а для того мусїли мати якусь воєнну силу і представляли собою нїби якусь адмінїстрацію. Ся схема о тільки правдоподібна, що ми дїйсно можемо прийняти вичислені Повістю резиденції київських намістників чи князїв за приблизно-реальні для початку Х в.

Взагалї як початки київської держави мусїли бути тїсно звязані з інтересами київської торговлї, так і пізнїйше інтереси державні переплутували ся з торговельними, а купецька верства з правительственною. Се найвиразнїйше відбило ся в оповіданню Константина Порфирородного про Руську державу, уложенім безперечно на основі добрих, місцевих відомостей: тут руська торговля й управа, княжа дружина й купецтво зливають ся зовсїм до купи. Князї з цїлою Русю (се-б то дружиною) на зиму йдуть на полюдиє в підвдастні словянські землї, там цїлу зиму збирають вони дань, на весну Русь збираєть ся до Київа, споряджає торговельну фльоту й їде в Царгород (розумієть ся — не тільки сюди, а взагалї в ріжні грецькі торговельні центри), з предметами дани й торговлї. Се представленнє вповнї потверджуєть ся автентичними умовами київських князїв з Візантиєю, де торговельні вигоди становлять головний предмет і зміст, альфу і омеґу дипльоматичних зносин. Руські князї і бояре — заразом правительство і купецькі підприємці. Київська державна полїтика стоїть на послузї у торговлї, а торговля становить знову ту економічну підвалину, на котрій операють ся князї й правительство.

Та система городів і факторій по торговельних дорогах, обсаджених руськими князями і руськими залогами, становила наче скелет Київської держави. Не можемо сказати, чи як раз всї тутешнї князї були поставлені з Київа (хоч се досить правдоподібно); досить того, що вони приведені були в безпосередню залежність від Київа, а дружинна верства, що спеціально носила імя руської, Руси, як репрезентантка сього державного звязку — принадежности до „руського“ центра, була тим елєментом, що держав усї сї „волости“ в звязку з торговельним і державним осередком сїєї системи-Київом, і заразом як кров обігала по всїй системі держави, оживляючи її й удержуючи в цїлости. В сучасних джерелах візантийських і арабських імя Руси надаєть ся спеціально дружинній верстві, що панує в сій Руській державі; про Константина Порфирородного я вже казав, що у нього Русь — се дружина, і він розріжняє отсю Русь і підвластних „Словян“. З арабських письменників се найбільш виразно виступає у ібн-Росте: Русь — се воєнна верства, що не має анї ґрунтів, анї господарства, живе з того, що забирає у Словян і спродує сусїдам; війна — їх промисел; новонарожденому кладуть меч і кажуть: „не дістанеш від мене нїякої спадщини, матимеш тільки те, що здобудеш сим мечем“ 2).

Разом з дружиною імя Руси, що було заразом іменем полїтичного центра і зверхньої верстви держави, переносило ся і на підвластні землї. Тойже сам Константин Порфирородний називає київські волости, противставляючи їх Київу, „провінціальною Русию“ (? '??? '?????). Джайгані, і за ним пізнїйші східнї письменники імя Руси прикладають не тільки до Київщини, але й до приналежних до неї земель. Повість временних лїт, очевидно, виходить теж з того погляду, що імя Руси в Х в. було загальним іменем для земель Київської держави : в парафразї умови 907 р. Чернигів, Переяслав й ин. звуть ся „руськими городами“. Ними володїла Русь.