Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 111

10) Іпат. с. 80, 108, адь-Бекрі вид. Розена с. 5.

11) Zbi?r wiadomosci т. VII с. 158 X с. 29, Головацкій II с. 109.

12) Часто толкують се як віно, викуп за жінку. Але слова: я по ней“ вказують на посаг.

13) Див. паралєлї з ріжних країв і рас у Вестермарка Geschichte der menschlichen Ehe, 1893 розд. XVII, Hildebrand Recht und Sitte auf den verschiedenen wirtschaftlichen Culturstufen c. 9 і далї. Державинъ Обычай умыканія невЂстъ и его переживанія въ свадебныхъ обрядахъ у соврем. народовъ, 1905 (Сборникъ въ честь Ламанскаго). Пpo форми умички й купна у індоевропейських племен — Schrader Reallexicon sub vocibus Brautkauf, Baubehe.

14) Bachofen Muterrecht, 1861, Antiquarische Briefe, 1880. Morgan Ancient Society, 1877. Mac-Lennan Studies of ancient History, 1886. Giraud Teulon Les origines du mariage et de la famille, 1884, й ин. У нас сї погляди були спопуляризовані особливо книжкою Енґельса, виданою в українськім перекладі: Початок родини, приватної власности й держави, 1899 (Біблїотека Видавничої Спілки).

15) Див критику згаданої схеми в працях: Starcke Die primitive Familie in ihrer Entsehung und Entwickelung, 1888, Leipzig. Westermark Geschichte der menschlichen Ehe, 1893, Jena. Grosse Die Formen der Familie uud die Formen der Wirtschaft, 1896, Freiburg. Про Індоевропейцїв спеціально: Delbruck Die indogermanischen Verwandschaftsnamen, 1889, Leipzig, i Das Mutterrecht bei den Indogermanen (Preussische Jahrbucher т. LXXIX, I). Schrader uber Bezeichnungen der Heiratverwandschaft bei den idg. Volkern (I. F. XVII) і також Reallexicon sub vocibus Polyandrie, Mutterrecht.

16) Згадаю нпр. ослабленнє супружих звязей у безпоповцїв, титулованнє сестрами жінок в деяких містичних сектах, протеґованнє гетеризму для ослаблення супружеств і формальні сексуальні оргії, до яких доходять декотрі з них. Щоб з того можна зробити, слїдячи їх методом переживань — як би не звісна була ґенеза сих явищ?

17) Крім загальних праць вказаних вище згадаю ще: Сумцовъ О свадебныхъ обрядахъ, преимущественно русскихъ 1881, Религіозно-ми?ическое значеніе малорусской свадьбы (К. Старина 1885, III), Къ вопросу о вліяніи греческаго и римскаго свадебного ритуала (ibid. 1886, l). Ящуржинскій Свадьба малорусская какъ релипозио-бытовая драма (К. Ст. 1896, XI). Свадебный обрядъ въ Угорской Руси — Ж. Старина 1892. Буковинське весїлє — Zeitschrift des Vereines fur Volkskunde, 1901. Весільні рітуали з лївобічної України-Матер, до укр. етнольоґії т. І і III, галицькі ibid. т. X. Лїтература весїльного обряду у індоевропейських племен Schrader Sprachvergleichung 3 II с. 33.

18) Див. особливо працї Охримовича й Вовка.

19) значною правдоподібністю можна вилучити з сучасного українського й ино-словянського весїльного рітуала також певні моменти, що належали до старої шлюбної церемонії, як обрядовий перевід молодої з її оселї до оселї молодого, прощаннє молодої з її домом і домовими духами й вступна жертва духам рода її мужа, до котрого вступає, обрядовий хлїб (коровай) і обрядове деревце (гильце), й т. ин.

20) Виходило-б в такім разї, що їх відгомони, задержали ся на кілька тисячоліть в весільнім рітуалї,-і се вповнї можливо. Бачимо, що обряди купна й умички, які були о б р я д а м и, пережитками тому тисячу лїт, задержали ся в весїльнім обрядї до наших часів так свіжо, невважаючи на прискорене темпо культурної еволюції. Могли отже задержати ся й відгомони форм з часів перед-індоевропейських.

ФАКТИ ЛЇНҐВІСТИЧНІ Й ІСТОРИЧНІ; СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ, СУПРУЖА ВІРНІСТЬ, ЗАБИВАННЄ ЖІНОК, СТАНОВИЩЕ ВДОВИ, ВЛАСТЬ БАТЬКА

Лїнґвістика, як я вже спімнув, вповнї виразно показує панованнє патріархальних відносин в часах перед роздїлом індоевропейських племен: першенство батька в родинї й перевагу його роду супроти роду матери 1).

Імен б а т ь к а є кілька: санскр, pitar — словянської форми бракує, санскр. tatas, наше тато, і ще грецьк. '????, лат. і ґот. atta, слав. отьць. Імя м а т е р и санскр. matar-слав. мати, лат. mamma і наше мама; назв. с и н а санскр. sunu, cл. сынъ, д о ч к и санскр. duhitar, cл. дъщи, б р а т а санскр. bhratar, сл. брать, с е с т р и санскр. svasar, сл. сестра, с т р и я санскр. pitrvya, ip. tuirya 2), — всї вони безперечно належать до спільного, праіндоевропейського запасу.

Так само знаходимо ряд імен для означення відносин жінки до членів родини її чоловіка, в котру вона вступала: для с в е к р а і с в е к р у х и, санскр. cvacura і cvаcru, гр. '?????? і '?????, сл. свекръ і свекры, для д е в е р я санскр. devar, старосл. дЂверъ (брат чоловіка), для сестри — з о в и ц ї є паралєлї між европейськими мовами: гр. ?????, загальносл. зълъва, для я т р і в к и санскр. yatar, сл. іятры (жінка деверя), для н е в і с т к и санскр. snusha, сл. і старорус. снъха.

Імена для свояків по жінцї в праіндоевропейськім запасї виражені далеко слабше, так само як і для рідних по матери 3). Факт важний, бо ся стріча явищ вказує виразно, що жінка входила в рід свого чоловіка, як не розриваючи з своїм родом зовсїм, то все ж значно ослаблюючи свої звязки з ним. Родство признавало ся головно в серединї батькового рода, рід матери зіставав ся більш чужим. Таким чином відносини патріархальні зазначені доста катеґорично.

Пізнїйше по части в кругу европейської ґрупи, по части в словянсько-литовській, деякі з давнїх загальних означень споріднення спеціалїзують ся для певних свояків по матери, як брат матери — вуй (лат. avus і avunculus), н е т и й (сестричич, санскр. — napat, що значить взагалї потомка, сина, внука, так само як спеціалїзувало ся східнословянське племенник для сина брата або сестри), і т. и. Явище також інтересне, бо теж показує новійший характер сих відносин (або поворот до давнього, коли приймати істнованнє стадії матріархальної).

Інтересна теж стара назва для чоловіка санскр. pati — чоловік і пан, гр. ????? , лит. pats, для жінки — санскр. gna, гр. ???? . слов. жена, від gen — рід, родити 4). Загальної назви для батька й матери не було, як нема її в нашій мові доси (батько-матїр). Тут відбились також дійсні відносини: чоловік і жінка — се в давнім супружестві величини неоднакові, чоловік був паном родини, призначеннє жінки передо всїм — помножати і забезпечати істнованнє роду.

Словянський термін для шлюбу в е с т и („водимая“ — жінка шлюбна) сягає теж праіндоевропейських часів. В ріжних індоевропейських мовах він дістав ріжні значіння, звязані в шлюбом-санскр. vadhu (молода), грецьке '????? (шлюбний дарунок), лит. wedu (женитись і купувати). Він може вказувати на церемонїю переводу жінки з батькового рода в рід мужа — вираз „вести жінку“ в ріжних мовах задержав ся для означення шлюбу (теж значіннє маємо і в иньшим словянськім термінї — „сягати“, вести, з того посаг). Ще давнїйше він означав просто вивід жінки з її роду — те-ж відокремленнє від її роду, що відбило ся в поданих вище фактах мови і в рітуальнім уведенню її в дім і рід чоловіка, та в богатих переживаннях заховало ся у ріжних словянських племен. Але при тім сей термін здобуває ще иньше, характеристичне значіннє — куповати (жінку), задокументоване в ріжних мовах зовсім виразно, як наведене вище литовське wedu, словянське вЂно, вЂнити, куповати, анґ. weotuma — викуп за жінку, і т. и.

Повна перевага чоловіка-мужа, зазначена вже сими язиковими виразами, потверджуєть ся иньшими фактами. В найранїйших історично лїтературних звістках індоевропейських племен скрізь виступає ся перевага чоловіка, зазначена часом навіть дуже різко. У словянських племен взагалї, а українських зокрема, в найстарших історично-лїтературних і правних памятках чоловік стоїть все на першім плянї. В сїм напрямі впливало потім і християнство, але воно, безперечно, не сотворило сеї переваги чоловіка: все сказане вище і те що буде далї сказано до сеї справи, не полишає сумніву, що християнство, ледви ще зявляючи ся, вже заставало у нас міцно сформовану патріархальну родину, а не якісь стадні форми пожитя. Християнство не стільки вже навіть скріпляло, як ослабляло остроту власти батька над жінкою й дітьми, передану поганськими часами. Задокументований нашою найдавнїйшою лїтописею шлюбний обряд розбування чоловіка жінкою показує виразно, що жінка уважала ся слугою чоловіка 5). Таке явище, як можність убивання жінки по смерти чоловіка, показує, що вона уважала ся його власністю, його інвентарем. Таке-ж понятє лежить в многоженстві, що в поганських часах широко практикувало ся у українських племен — при повнім виключенню полїандрії. Бачимо його в високих вимогах моральности від жінки при великій поблажливости, або й повній свободі для чоловіка, і т. и.