Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
«Ілюстрована Історія України» - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 49
Кінець кінцем православним удало ся викрасти з вязницї Никифора і він організував собор: викликав кількох вищих духовних достойників грецьких і дав провід справам. На день 6 жовтня король визначив в Берестю собор для публичного обявлення унїї, і православні подали ся теж туди: духовні і світські, депутати брацтв, міст, шляхти, ріжні пани і магнати, які ще зістали ся при православію, і в головах сам кн. Острозький д сином Олександром, воєводою волинським, що зістав ся при православній вірі. Тим часом як уніатські владики з духовними католицькими і делегатами королівськими розпочали свої засідання в соборній церкві, православні, не маючи приступу до церков—бо була то єпархія Потія, унїата, — зібрали ся в одній господї і тут урядили свій собор. Кілька день пересилали ся сї два собори між собою, кликали одні одних до себе, кінець кінцем повели кождий своє діло. Уніатські владики проголосили унію, а всіх духовних, що від неї відстали, прокляли: православні під проводом Никифора проголосили проклятими й ізверженними всіх, хто пішов на унію й постановили просити короля, аби відставив владиків, які самовільно прийняли унію.
Але король анї в гадцї не мав слухати православних. Навпаки він і вся католицька сторона стояла на тім, що владики поступили правильно: се їх дїло—рішати в справах віри, а низше духовенство і громадянство повинні йти за ними. На сім пунктї завязала ся суперечка літературна, полеміка. Православні доказували, що владики не можуть самі рішати без вірних, се дїло собора, значить уніати поступили беззаконно і стратили через те право до своїх єпархій. На сю тему вийшло з їх боку чимало дуже важних і сильно написаних річей. Своєю ученістю визначала ся особливо книга „Апокрізіс" Філялєта (Бронського, одного з острозького кружка), силою вислову—писання Івана Вишенського. Не вважаючи на своє старовірство в справах просвітних, се був чоловік з незвичайним талантом публіцистичним, з огненним словом пророка, що палить своїм словом серця людські. З незвичайною силою ударяв він на владиків, що „втїкли на унїю": на їх нечесне житє, на їх забаганки панські і охоту до роскоші та вигоди, за для котрої пішли на ласку королівську, на їх зневагу до простого народу, до братчиків, до підданих-селян. Коли він говорить про біду селянську і утиск селян панами, його мова звучить такими сердечними тонами, яких не знайдемо в цілім тогочаснім письменстві. Невважаючи, що вони не були друковані і ширили ся тільки в рукописях, сї писання Вишенського мусїли робити великий вплив на сучасне громадянство.
Православні могли воювати тільки словом; противники могли їх поборювати не тільки словом, бо мали по своїй стороні короля і всяку власть. Король, правительство і пани польські стояли на тім, що православні повинні слухати ся своїх „законних" владиків, і силою власти своєї змушували їх до сього: силоміць відбирали церкви й віддавали у власть владиків-унїатів, помагали владикам карати непослушних священиків, всякі духовні посади давали тільки унїатам, а від православних духовних відбирали, і взагалі тиснули православних як тільки могли. Се почало ся ще перед проголошеннєм унїї, а по її проголошенню йшло де далї то все сильнїйше. З владиків особливо бушував Потій, чоловік розумний, проворний, незвичайно енергічний, а притім суворий, що не вагав ся садити непослушних до вязниць і віддавати на всякі можливі кари. По смерти митрополита Рогози, що не був таким завзятим унїатом (казали про нього, що й помер з журби, православні його прокляли), Потїй настав на митрополії 0599) і. протягом цїлих пятнадцяти лїт нищив православних як тільки міг. Правительство до того підбивав, шляхту польську намовляв, щоб на парафії в в своїх маєтках „презенти" (рекомендації до владики) давали тільки унїатам, а православних священиків силоміць змушували до унїї, відбираючи від них церкви то що.
Православні боронили ся як могли. На сеймах вони старали ся добити ся, щоб владиків унїатів скинено і на будуче церковні посади правительство роздавало тільки православним. Трудна се була справа, бо між сенаторами, що засїдали в верхнїй палаті сеймовій, православних було всього кілька чоловіка—та й ті вимерзли оден за другим, або переходили на католицьку сторону, а в палатї нижній, посольській, де засїдали депутати шляхетські, православних також була незначна меньшість. Але громадянство українське і білоруське справді показало величезну енергію брацтва, міщане, духовенство, шляхта вели агітацію і всїми способами впливали на шляхетські соймики, щоб вибирали депутатів прихильних та вкладали в інструкції для них домагання прав для православних. Зєднали ся для сього з протестантами Поляками і Литвинами, котрих католицтво також почало давити, і використовували кожду нагоду, кожде трудне положеннє правительства, силкуючи ся присилувати його. щоб відступило від унї. Щирого поважання справді варті були сї недобитки шляхетські, що махнувши рукою на ласку королївську і всіх, можних світу сього, боронили завзято своєї справи церковної, котра в їх понятях була справою національною, бо православна церква вважала ся, як ми вже знаємо, підставою цїлого національного житя і здавало ся що з упадком православної церкви впаде до решти все житє національне.
Користаючи з трудного становища правительства, православні депутати (в 1607 р.) вирвали від нього закон, що на будуче владицтва і всякі посади духовні православні будуть роздавати ся тільки православним. Вже помирили ся з тим, що відібрати владицтв від владиків унїятів їм не вдасть ся, і раді були, що на місце уніатів прийдуть православні. Та щож—король Жигимонт, вірний прихильник духовних католицьких, не додержав слова: давши згоду на такий закон, не сповняв його і далі роздавав владицтва самим унїатам, і всякими способами їх підтримував, а православних нагинав під їх власть.
Православні бороли ся. Не признавали владиків-унїатів за своїх пастирів, не приймали священиків, що ті їм надавали. З сього боку Галичина, найбільше виставлена на натиск польський, принаймні мала те щастє, що тутешні обидва владики-львівський і перемишльський, зістали ся при православних; а найгірше було на Побужу і в Холмщинї, бо вони були в руках панів католиків і владиків уніатів. На Волини і в Київщині против владиків уніатів помагали пани православні. Коли король захотів відібрати від православного архимандрита Никифора Тура Печерську лавру—сей найбогатший монастир і взагалі найсильнїйшу твердиню православну, то, київський воєвода Василь-Константин Острозький анї пальцем ворохнув, аби сповнити королівський наказ. Коли ж король післав свого дворянина, щоб силоміць відібрав Печерський монастир від Тура і віддав митрополиту-унЇату, — Туроружною рукою відборонив монастир, обсадивши його воєнним народом, а потім з ріжними „Наливайками", як скаржили ся унїати, оружною силою боронив маєтки печерські, що король хотїв відібрати від нього. Так само відборонено Жидичинський монастир—найбільший з волинських монастирів.
Але страх переймав православних, коли вони думали про будучність. Що буде, як король далї обсаджуватиме всї духовні, посади самими унїатами? Як вимруть ті владики й архимандрити, котрі тримали ся при православній вірі, чи на їх місце прийдуть унїати? Хто ставитиме священиків православних? хто святитиме церкви? Хто боронитиме православних, як вимруть ті вельможі і достойники, які ще зістали ся вірними православній вірі і своїй народности українській? Король всї виднїйші уряди давно давав тільки католикам. На дальші заходи сой-мові все меньше зіставало ся надій, бо шляхта все більше польщила ся і католичила ся, і все меньше могли мати православні своїх заступників не тільки в верхнїй палаті (сенаті), але і в палаті посольській.
Сей перехід українських панів і шляхти на католицтво підтинав в коренї всї надії й рахунки православних. Мелетій Смотрицький (син Герасима, ректора острозького), звісний богослов і письменник, в своїй книзі „Тренос або плач східньої церкви", виданій 1610 р., незвичайно сильними словами малює горе православних з приводу сього явища-зради найвизначнійших родів православних своїй вірі і народности. Без опіки й охорони можних панських і княжих родів не чули себе безпечними і міщанські громади та їх просвітні й національні організації. Берестейське брацтво наприклад король з Потієм, місцевим владикою, розгромили до решти. В Вильнї, найбільшім тодішнім центрі білоруського церковного і культурного житя, силоміць, військом відбирано від православних церкви, розбивано замки й двери й віддавано унїатам. Король під ту пору трапив ся в Вильнї; православні, обступивши його на дорозї, падали з жінками й дітьми на коліна перед ним, просячи, щоб не силувано їх совісти, не відбирано їм церков, — але се не спинило тих огидних насильств.
- Предыдущая
- 49/116
- Следующая