З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 6

Круг весняних обрядів розпочинається вигляданнєм і викликаннєм весни. Се зісталось тепер в слабих останках в дитячих та дівоцьких грах і забавах, але мало колись зовсім поважне значіннє. Від Благовіщення, коли «отви- рається земля і рушиться вода» будиться всяка живина, і господар виганяє на волю весь свій живий інвентар,— починаються обряди вегетаційні, призначені на викликаннє буйного поросту, вег'етації в природі. Останки сих незвичайно старинних, архаічних церемоній, котрих значіннє відкривається з порівняння з відправами ріжних примітивних народів (особливо австралійських), заціліли головно в вели- кодних грах: під формою великодних забав молоді заховалось те, що духовенство не викорінило як поганство. Хороводи і танці, котрих останки тут бачимо, мали метою розбудити і піднести сили природи, продукційну енерґ'ію породу і поросту. Земля знов очищується огнем, мороз і смерть відганяються ним. Містична церемонія похорону Коструба, мабуть, стоїть в звязку з сим проганяннєм зими. Натомість церемонні обливання або кидання до води, ще практикуються в сім часі в ріжних формах і при ріжних нагодах, подібно, як і у инших примітивних народів (напр. у американських

24

Індіян) разом з ідеєю очищення містять мотиви розродження, плодючости й щастя.

В великодних звичаях звязаних з «дорою» (свяченим) цікаві останки заклять і благословень подібних до різдвяних, таке ж наділюваннє святочною стравою членів роду, і поруч того знов величне свято померших: приношеннє на гроби великодньої страви, оплакуваннє недавно померших, ріжні відправи на честь предків. Так само як на святах новорічних (різдвяних) на великодних також обходили людей ватаги «волочобників» з подібними величаннями, віщуваннями, врожаю, богацтва, щастя в життю, особливо молодшим членам родини: парубкам і дівчатам. Се стояло в звязку з весняним паруваннєм молодежи, що проходило у весняних і літних грах і забавах, а закінчувалось осінним періодом весіль.

Коло свята св. Юрія (Юрай, Урай, Рай), патрона худоби і пастухів з одного боку, вояків, їздців, ловців — з другого, заціліли ріжні останки свят розбудженої природи, розпочатого веснування і відкриття воєнного сезону. Юрий «відмикає небо» на дощ, на росу. Він по полю ходить, хліб, жито родить. Роса того дня має цілющу силу на всякі хороби. Господарі викочуються по засіву на всі чотири сторони, щоб викликати буйний врожай. Поля обходяться всею громадою, тепер у формі церковної процесії, давнійше мабуть вегетаційним хороводом і танцями. Вишенський накликав викорі- нити сей «праздник діявольський на поле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чинити». Правдоподібно, сей обхід своїм близшим завданнєм мав забезпеченнє рясних дощів: на се вказують полуднево-словянські пісні співані при таких обходах — вони наказують хмарам проходити небом, так як процесія проходить полями, та «протікати» на збіже й вино. Після обходу ще й тепер відбуваються трапези на полі: їдять і пють цілий день, споживаючи при тім останки великоднього, а дещо з них закопують на полі з відповідними примівками на врожай.

Другий бік сього свята, коло котрого Групуються теж

25

ріжні церемонії — се початок скотарського сезону. Худобу очищують живим, новоздобутим огнем, годують вели- кодним свяченим, виганяючи притріпують свяченою вербою; пастуха обливають водою і под. В звязку з сим стоять повірки про сей день як свято звірини, що стоїть під управою св. Юрія: він «пасе» її, призначає поживу. Того дня звірята «з одного гнізда» сходяться і розмовляють, і потім розходяться світами. Але на сих сторонах свята — менш важних з становища старого релігійного кругу не буду спинятись.

Велике весняне свято померших, що відправлялось десь коло того часу, з одного боку, прийняло на себе ріжні подробиці згаданого вище балканського свята «розалій» з ріжни- ми воєнними забавами і церемоніями. З другої сторони, воно підпало ріжним змінам, звязавшися з християнським святом Пятдесятниці, і тепер від нього мало що лишилось. В одній старій лєг'енді маємо образ сього свята «русалій» з київських часів: волочаться ватаги музиків, перебраних і замаскованих, що вигравають на бубнах і сопілках. Поминальні трапези вяжуться з танцями й воєнними забавами. З святом померших сплітаються відправи й жертви духам, що живуть в полі і збіжу: їм і досі подекуди справляють обіди в полі, кладуть хліб на межах, сліди худоби поливаються молоком і т. п. Зістались сліди рітуаль- ної трапези, подібної до різдвяної. Поруч того молодіж справляла ріжні обрядові гри і забави, звязані з паруваннєм: таке напр. пусканнє дівчатами вінців на воду,— вінець перейме переємець-суджений, і под.

Подібний характер мали й літні відправи, що потім розбились, звязавшися з святами Пятдесятниці, Івана Купала, Петра й Павла, і сильно затратили свій колишній вигляд. Як на Юрія, обходяться поля. Вода й роса знову вважається особливо цілющою в сі свята. Отже знов качан- нє в росі, вороженнє на воді, на красу й щастє. Особливо яскраво виступають обряди звязані з очищеннєм огнем («огненне скаканнє» на Купала, проти котрого повставав

26

Вишенський). Вірування про особливу силу рослинности в сі дни виявляються в повірках про цвіт папороти і под.

З сими святами, з літним поворотом сонця, кінчиться сезон вегетаційних обрядів: всіх тих хороводів, ігр, процесій, що мають на меті підіймати продукційні сили природи. Серія відправ, які полишили сліди при ріжних церковних святах * місяця липня (Курика, Гавриїла, Ілі, Пантелеймона), має характер більш охоронний: їх завдай нє — забезпечити врожай від супротивних сил — від нещасливого припадку. Се свята на честь вітра, блискавиці, грому, властиво — пильно- вання, щоб чим небудь не образити і не спровокувати сі небезпечні сили, отже маніфестації «культу негативного», як то називають історики релігТі. По них свята врожаю: посвящения для вжитку і жертвування нової ярини, садовини і збіжа, теперішні церковні посвячення зіля і садовини на Макавеїв і Спаса, жертвуваннє останків збіжа на полі: «Волосови на бороду» (що потім переходить в бороду «Іль- кови» або «Спасови») — обряд спільний словянському і Германському світови. Свята обжинкові.— святочне внесение вінків з збіжа й снопів на подвірє і радісна трапеза на честь нового врожаю: того обжиночного «рая» — «дідуха», що на другий рік має засіяти поле наново.

Осінь приводить з собою, з одної сторони — весільний сезон: сватання, заручини, весілля, з другого боку — ріж ні празники і трапези, які тепер понайбільше повязались з храмовими святами, але дав ній ше справлялись незалежно від них. Маємо звістки про трапези на честь Рода і Рожаниць, з кращого хліба, сира і «добровонного вина», під християнськими впливами перемінені в відправи на честь Богородиці. По анальоГії їх та ріжних столів, які й нині ставляться в сім часі громаді й бідним на ріжні інтенції (за чиєсь уздо- ровленнє, щоб дитина жила і под.) можна думати, що сі осінні місяці — сезон сільського богацтва визначалися здавна такими родовими, а пізнійше — сусідськими та громадськими гостинами.

На кінець жовтня припадає велике свято померших

27

(тепер Дмитрова субота). Господиня готує як найбільше страв — тих, що любили «діди»: пополудні або під вечір відбувається обід, з кождої страви відкладається по трохи до окремої посудини, що разом з ложками ставиться на покуті. Ставиться також вода і вішається рушник, аби душечки мали не тільки що поїсти, але й чим помитись.

Перед Воведеннєм кінчиться господарський сезон: від Воведення до Благовіщення не можна рушати землі,— тому глину на зиму жінки запасають перед Воведеннєм. Так само не можна трудити води, не годиться бити праниками білля на воді і под. Деякі господарські роботи також мусять бути покінчені до того часу: природі мусить бути відпочинок. Річний круг скінчився.

До сього огляду річних відправ, щоб не протягати сього розділу, я додам тільки дещо з инших обрядів.

У весільних відправах, дуже архаїчних, з під нинішньої християнської термінольогТї й обрядовости ясно виступає старий родовий обряд передачі дівчини її родом родови молодого в певних «законних» формах, з благословення «старости» роду, що на кожду нову стадію церемоній уділяє таке благословенне своїм скиптром — палицею. Сонце, місяць, зорі покликуються на промоторів родового свята. «Райське дерево» — гильце, світове дерево життя в міня- тюрі, виступає як символ живої сили нового подружа (слово «рай», ірий, вирій і понятя з ним звязані старші від християнізації і незалежні від неї в своїй основі). Вода — символ парування і розмноження, супроводить всі стадії подружа включно до кроплення молодих при вступі до нового осідку і обрядового умивання після «комори», що виглядає як останок старого заключування подружа «коло води» без складного нинішнього обряду. Перевожуваннє молодих через огонь в дорозі з двору молодої до двору молодого вважається подекуди ще й нині актом настільки важним, що без нього шлюб не має повної сили. З другого боку, рішаючим актом уважалось обрядове обміненнє хлібів сватами і благословенне хлібом. Хліб не проста жертва, він сам свята