З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 2

1 Кілька прикладів можна бачити в моїй Історії укр. літератури, в т. І.

6

дити могли б не тільки з часів пізнійших, але і зперед нашого розселення на полудні. Часи християнської ери були епохою великого поширення політичних і культурних впливів Китаю в західній Азії, в т. зв. Східнім Туркестані, і проміння сих культурних впливів безпечно сягали околиць Каспійського моря та Уралу, а може й дальше на захід.

Перед своїм переселением до теперішньої України наші предки займали оден з глухійших кутів тодішньої Европи, мало приступний для світових культурних течій, тому їх культурний та соціяльний розвиток поступав повільнійше, ніж їх полудневих та західних сусідів з тої ж самої індоєвропейської родини: іранських орд, що кочували в східньо- українських степах, опираючись о Чорне море, та Германських племен, що опирались о море Балтійське. Словянські племена мабуть стояли в культурній і політичній залежности від них, і цівілізаційний розвиток наших предків теж мабуть значно відставав від тих краще уміщених сусідів. Проте ще й перед своїм переселением на полуднє Словяне вийшли на культурний рівень, що приблизно відповідав рівневи Германських племен в їх руху на захід і полуднє в І ст. перед Хр. Безсумнівно, вони вже тоді знали металі, хоч обходились найбільше деревом, каміннєм та кістю, або рогом. Ко- ристали з примітивного хліборобства і з молочних продуктів одомашненої худоби (що теж належить до вищих форм господарства). Знали ріжні ремесла в їх примітивних формах. Відносини родовоплемінного комунізму вже відступили перед патріярхальною родиною, так що відгомони старших родових та родинних форм, які ще й тепер виразно світять в українськім весільнім обряді, уже для тих часів були більше останками минулого, ніж відбиткою' сучасности.

Для поглядів на природу і для реліГійних представлень того часу характеристичним був маГічний спосіб думання. Природні, космічні сили не уявлялись людині у виразно індівідуалізованих втіленнях, до котрих нас привчили більш розвинені мітольоГічні системи. Уява не йшла поза поетичні образи певних природних явищ з незначними початками

7

антропоморфізму (уявлення в людських образах) таких як сонце, вітер, мороз, огонь, дощ, урожай то що. За помічю певних молитов, обрядів і маніпуляцій: огнем запаленим приписаним способом, водою зачерпненою з певними словами і обрядами, рослинами зірваними з закляттями, рітуаль- но приготованими стравами то що, людина вважала можливим впливати на сі сили, диктувати врожаєви, приплодови, приростови своєї родини, ловам, звіреви і т. д. В великім уживанню, як нехибні способи скріплення таких магічних засобів, були танці, походи, хороводи супроводжені магічними викликами й приспівами; деякі останки 'їх ще й нині можна помітити між народними обрядами.

Досить розвинений був культ предків померлих, котрих ховано з ріжними обрядами, на те щоб запобігти їх небезпечним магічним силам, і при всяких річних святах і трапезах гощено і годовано святочними стравами. Подібну увагу і пошанівок показувано ріжним таємним істотам, що гніздилися в лісах, скелях, жерелах, будинках (сі хатні істоти, очивидно, зливалися з образами предків) і платили за сей пошанівок помічю і ласкою.

Все те примітивні форми релігійної гадки, які повторюються й у иньших індо-европейських народів — як західних (Греків, Римлян, Кельтів, Перманців) так і східних (Литовців, Іранців й Індоарійців), в їх водних, лісових і пільних духах, в арійських «пітарах» — предках і под. Тільки у нас вони не розвинулись яскравійше і ті свої примітивні, ледво зазначені риси понесли гейь далеко аж до недавних часів, ставши одним з складників того народнього християнства, про котре говорити мемо далі.

РОЗСЕЛЕННЄ.

Українське переселение на полуднє,— з одного боку було наслідком розмноження людности, котрій ставало тісно в північних лісах, та стихійного потягу до теплійшого та богатшого підсоння, що гнав північні народи так само

8

в століттях попередню як і пізній ших. З другої сторони, се переселение стояло в звязку з рухом на полуднє племен німецьких, власне народів східньо-Германської, Готської групи, що мешкала в сусідстві словянських народів над Вислою і в II в. по Хр., в звязку з загальним розселеннєм Германських племен, почала рухатись на полуднє в напрямі до Чорного моря. Декотрі східньо-словянські племена мабуть були політично залежні від Потів, иньші використовували їх поход на полуднє для свого поширення. (Декотрі словянські історики із слів сучасних латинських письменників домірковувались, що сама Готська мандрівка на полуднє сталась під натиском словянських племен). Не може бути сумніву, що й перед тим ріжні словянські ватаги і коліна, в звязку з кольонізаційними заворушеннями в українських степах, не- раз виривались і заганялись досить далеко в сім напрямі. Потський же похід дав притоку до більшого, масового словянського руху. Сьому тісному звязкови його з Готським розселеннєм завдячуємо й найстаршу історичну згадку про появу наших племен в чорноморських сторонах. З Готських епічних творів долетіла до нас звістка про боротьбу Готських ватажків зантс ькими підчас гунського натиску в останній чверти II віку. «Антами» звались якраз наші племена, що тоді займали чорноморське побереже від Дону до Дністра, а потім (як наддністрянські Словяне пішли на Дунай) антське розселеннє присунулось до самого Дунаю. Так Готська традиція дає нам змогу зорієнтуватись в сій много- важній у нашій історії події.

Се переселение було дійсно великою епохою в культурнім розвитку наших племен. Вони присунулись близше до тої середземно-морської культури, від котрої досі тільки далекі відгомони до них долітали. Прийшли до безпосередньої стичности з культурною грецькою (або, краще сказати — гелєнізованою) та романізованою людністю чорноморського побережа і балканських країв. На чорноморськім побережу вони ще застали грецькі кольонії, як Тіра, Ольбія, Херсонес, Теодосія, Танаїс й ин. Сі городи, що

9

правда, сильно потерпіли від ріжних степових бурь — в тім числі і від г'отських нападів. Вони були переповнені ріжним варварським народом і культурне життє в них було не високе. Але тим приступ ній ше було воно словянським, антським пересельцям, і все таки було для них високою школою культури в порівнянню з тим, що мали вони на своїй правітчині.

За Дунаєм, в балканських сторонах, куди вони попадали як участники ріжних походів, і нераз лишались на довго, або й оселялись на завсіди,— вони попадали між романізовану людність, що тільки починала тоді роспускатись словянсь- кою іміграцією.

Ся ж грецька і римська стихія в тім часі і в сих сторонах була густо розмішана ще й иншими культурними домішками. Дуже сильні були тут мало азійські впливи: тутешні міста стояли в тісних звязках з Малою Азією і тамошні культи — як релігія Мітри і ріжні варіянти дуалістичної іранської доктріни були тут добре звісні. Чимало було громад жидівських і ріжних юдаістичних сект як «вчителі одиного бога» звісні в Воспорі (теперішній Керчи). Мали своїх прихильників культи єгипетські. Над усім сим тим саме в тім часі, починало брати гору християнство, в ріжних своїх течіях (як відомо, напр., серед Потів воно прийнялося в формі аріянській). Пізнійше, з викрісталізованнєм Ісляму, арабський каліфат присунувсь під Кавказькі гори й став поширювати свої впливи понад Каспієм та Волгою. Нарешті ріжні кочові орди, що мандрували з Центральної Азії, приносили елементи культури й релігії також і відти. Таким чином, словянські пересельці, що втискалися до міст, шукаючи безпосереднього звязку з сим барвистим, привабним для нього життєм, або пускалися у воєнні чи купецькі мандрівки, знаходили для своєї мисли й чуття, для своєї релігійної думки дуже ріжнородний матеріял культурний, літературний (головно в устній формі, розуміється) і соціально політичний, і безсумнівно вони набирались сеї міша-

10

нини цивілізацій з пожадливістю й ненаситністю варвара- неофіта.

На жаль, від сих передових стеж українського походу безпосередно не дійшло до нас нічого: чорноморсько-дунайська «антська» кольонізаіція розвіялась під новим кочовим натиском IX—X—XI вв., а останки її прогнали пізнійше до решти. Тому ми не можемо слідити на місці за тими цікавими комбінаціями словянської культури й релігії з сим чорноморсько-дунайським матеріялом, що мусіли творитись на тих передових позиціях, серед пересельців не тілько найдальше висунених, але й найбільш, без сумніву рухливих, перенятливих і податних його впливам. Можемо тільки відгадувати їх з ріжних відгомонів, які відти залетіли до українського запілля, між ту північно-українську кольоніза- цію, що незазнала в такій мірі тих степових бурь — в нинішній Чернигівщині, північній Київщині, Волини, Галичині.