Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 53

1 "Протестація" Борецького і товаришів має дату 28 квітня, віленська "Верифікація" 4 квітня, а вийшла з друку не пізніш місяця травня. Можна думати, що, виготовивши перший начерк своєї "Протестації", Борецький з тов. одержали "Верифікацію" вже в друкованих аркушах і припинили свою роботу.

2 Що копія списана з нечіткого чорновика, показують пропущені, очевидно, не прочитані, слова. Що це був чорновик не закінчений, показують прогалини, що були, очевидно, в нім самім: місця для ймень і дат, котрих, видно, автор не міг докладно пригадати під час писання. В заголовку стоїть напис, що цей документ вноситься до гродських книг замку... (залишено місце для його назви). На цій підставі, а також помітки на копії: Така, protestatia zgotowal byl Borecki z Smotrzyckim przeciwko Krolowie i Rzeczy Pospolitey — пок. Жукович — він перший звернув увагу на цю пам’ятку і надрукував її в петербурзькім академічнім виданню "Статьи по славяноведению", т. III, 1910 — теж висловив здогад, що "Протестація", можливо, й не була закінчена і не подана по призначенню.

Але чи з офіціального джерела, чи з приватних копій "Протестація" 28 квітня пішла в публіку, і уніатський віленський твір з літа 1621 р., т. зв. "Лист до законників", виразно має на гадці наш текст і полемізує з ним. Для нас же, незалежно від питання своєї публікації, він зістається надзвичайно інтересним ідеологічним і літературним витвором київського ученого гуртка, і я вважаю необхідним навести з нього все важливіше, — в перекладі з польської (як документи цього руху, призначені для ширшого обороту в польських кругах, ця "Протестація" також написана по-польськи, хоча з значною домішкою українізмів).

Структура цього невеликого твору (трохи більшого, ніж звичайний аркуш, в 40 тис. знаків): окрім вступу і закінчення розкладається на три частини, що вводяться тою самою фразою: z strony і т. д. як певні пункти оправдання перед королем і Річчю Посполитою з заданих обвинувачень. Перша говорить 1 про особу патріарха, боронячи його від піднесених підозрінь і обмов. Друга 2 — усправедлює посвячення від нього. Третя 3 — про участь у цілій справі козацтва. Потім коротке загальне оправдання 4 і поклик до вірних. Вибираю, що цікавіше, скорочуючи титули і опускаючи не потрібні нам подробиці.

1 с. 140-4, вид. Жуковича.

2 с. 144-148.

3 с. 149-150.

4 с. 151-2.

"Наперед, щодо св. отця Феофана, патр. єрусалимського і всієї Палестини. Він народжений в дуже визначній фамілії, життям ангельським освячений, дійсно муж апостольський і правдивий патріарх єрусалимський — сторож гроба господнього. Подорож його у всім побожна, й ясна, і відкрита, ні в чім не підозріла. Завітавши до Києва, зараз дав він знати про свою святість листами — насамперед до пок. Ст. Жолкєвського, канцлера і гетьмана коронного, далі до Т. Замойського — воєводи київського, просячи вільного і безпечного переїзду через державу й. кор. мил. На ті листи п.гетьман, за відомом і згодою короля, послав з п. Щ. Почановським свій одвертий листпаспорт, наказуючи всякого стану і кондицій людям віддавати пошану св.отцю, і щоб скрізь його пропускати, гостити й провадити аж до волоської границі. А коли з огляду на пізнішу воєнну небезпеку його святість мала зістатися в Києві, щоб не родилось якогось підозріння, вислав він двох своїх монахів до й. к. милості, просячи милосердної ласки і вільного переїзду, і й. кор. м. з своєї особливої ласки зволив своїм листом відповісти й.святості, дозволяючи вільний переїзд через свою державу, і в тім листі й.св. пошановано гідно і поважно, і титул патріарха за ним признано (наступає перечислення осіб, з якими патріарх листувався і листи одержував).

З такими листами св. отець пустився у дорогу. А почувши в Білій Церкві про нещасливий оборот війни на Волощині, комірник королівський Почановський іменем короля передав з рук своїх патріарха полковникові Війська Запорізького Богданові Кизимові, а сам поїхав до короля. Потім перед різдвом приїхав коморник королівський Барт. Обалковський і лист короля й. м. віддав св. отцеві — в нім король зволив заявити свою велику ласку і згадав про своє доручення, а інше усно переказано. І св. отець то все вчинив, що від нього король й. м. жадав. В цім листі його також шановано і людяно трактовано, патріархом єрусалимським названо, а нарешті й дарунком у кількасот червоних від короля обдаровано. (Отже, коли він тоді стільки разів був признаваний за патріарха і королем, і великими сенаторами, і відповідно шанований, то й тепер, очевидно, годиться так про нього згадувати і називати). А що він правдивий патріарх, перший тому доказ — дійство: порядок, справовання і обряди як у відправі літургії, так і в інших учинках ясно то показували кождому. По-друге, живі й листовні прохання з Єрусалима і Константинополя ми чули й бачили. Третє — листовні посвідчення св. патріархів константинопольського, александрійського і антіохійського, що він патріарх і задля милостині пустився в цю подорож. Четверте — що нам митрополита й єпископів посвятив — тим показав у вищій мірі свою патріаршу гідність.

В той час славний і шановний рицарський муж Петро Конашевич Сагайдачний, перед тим гетьман, а на той час полковник1, котрому й іншим полковникам було то доручено від гетьмана славного пана Якова Неродича Бородавки і від усього Війська Запорізького, вибравши час безпечний від татар і від розбійників, взяв з Терехтемирова св. отця патріарха і братію його побожну і відправив до Сороки — за ласкою божою, силою тих двох листів універсальних: гетьманського і королівського, знаючи також і про названі ласкаві листи королівські й сенаторські.

Коли б він був шпіон турецький, який-небудь інтриган і обманець, — пощо дано було йому вільний переїзд? Чому не гамовано, чому випускано з міст і містечок?

В царстві Московськім мешкав він більше як рік — аж до встановлення перемир’я, там йому краще було від цісаря турецького на поляків підбивати або Москву приводити до підданства (султанові). І тепер як війна на Волощині йшла, нічого не показалось (за ним), нічого не боялись і (навпаки) — Бога, що знає скрите в серці, на свідка покликуємо, — що, почувши про погром війська християнського на Волощині, він ледве жив зістався і безнастанно був сердечно сумний, і з великим страхом виїхав, побоюючися від турків саме того, що ми тепер терпимо, себто обмови, — щоб не обвинувачено його, мовляв, він громадив і підіймав християн на турка. Татарський хан затримав його цілий рік в Бахчисараї і не випустив його святість до Москви, поки не забезпечився, щоб той не приводив до перемир’я Москви з поляками, а чи був він перешкодою перемир’ю? Ні, навпаки — він вів до згоди.

Більше 2 випадало патріархові й нам, і козакам інтригувати на користь Москви, з котрою в нас одна віра і обряд, один рід, язик і обичаї. В однім часі у Москві патріарх і козаки були. Також у Києві й Терехтемирові мешкав він рік без кількох тижнів. Одначе ніяких інтриг ні шпигунства 3 не виявилось. Поготів з Веніалом Турецьким не маючи нічого спільного, не маємо з ним ніякого порозуміння, спільних замислів і інтриг не маємо.

1 Це цікаве місце відкриває ієрархічні відносини в козацькім війську і кидає світло на цей визначний момент.

2 В порівнянні з турками.

3 На користь Москви.

Нехай спитають коморника королівського пана Почановського, що більш як півроку мешкав при його святості, і інших шановних людей, що його відвідували. Певні ми сумління їх, що вони не скажуть нічого злого ні підозріливого про ту благословенну й невинну душу.

І то не дрібниця: коли б він був шпигом і агентом від турка, невже мав би він Віленське братство приводити на турецьку сторону? Яка з них поміч може бути (туркам)? Скорше чи не мав би він уже козаків на то приводити? Але ж ці за наказом королівським на війну против турка йдуть — п. Обалковський, секретар королівський, вже з Запоріжжя їх випровадив. Яка ж турецька рука з Віленського братства і знов, які шпіони?