Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 39

1 Грамота з 3 березня 1609 р.

2 Архив Ю. 3. Р., І, XI, с. 62-3.

Але треба, щоб самі братчики серйозніше ставилися до справи.

"Але ви звикли в церковних справах закладати фундамент, не вибравши грунту і не докопавши його відповідно — через те численні ваші фундації поупадали, і ви подібні, як св. Павло каже, тим, що зачинають справи духом, а закінчують тілом, і з тих причин ми побоюємось, щоб не вийшло такого і в справі дидаскала. Я готов узяти участь в справі, коли б ви твердо взялись довести справу до доброго кінця, а не тільки зачати, а потім недокінчене закинути, що тільки шкодить славі братській, котрої ви повинні пильнувати в кожній справі. Бо коли хочете дидаскала мати і школу фундувати, то наперед треба знайти кошти на те й подумати про пристойну нагороду дидаскалові, бо без нагороди ніхто у вас мешкати не буде і дармо ніхто вчити не буде. У поляків єзуїти хваляться, що дурно вчать і виховують молодіж, але й вони дістають нагороду ріжними способами, навіть далеко більшу від інших. Так і ви насамперед про це постарайтесь. А полагодивши це, мусите такий порядок завести, щоб не всі браття були старшими над школою й управителями, тільки два або три, на певний час, а інші щоб не брали на себе того уряду і не розпоряджались. Завівши такий порядок, коли хочете, щоб ваші дітки вчилися, посилайте їх до школи з тим, щоб не тільки не боронили дидаскалові їх бити й карати, але навпаки — дозволяти їх так виховувати, як він то буде вважати, а не так, як ви хочете" 1.

1 Голубєв. П. Могила, І, додатки, с. 200 — 1.

Але братчики не послухали мудрих рад патріарха, принаймні щодо матеріального забезпечення школи. Навпаки, заклопотані будовою церкви й іншими витратами, вони постарались звести школу на самооплату і припинили зовсім які-небудь виплати з братської скарбони для неї.

В братських протоколах сесії 1637 року читаємо таку постанову щодо дидаскалів:

"Того ж часу п. п. браття учинили порядок таковый между дидаскалами школными на той час при церкви божой найдучимися: Афанасом дяком и уставником церковным и межы Миколаєм Кгреком, в такий способ:

Абы подзвонноє межи ных подЂлено было заровно обом.

Пожиток з продажи свЂчок также подЂленый заровно з них каждого маєт доходити, яко теж и кошт на ных сполный и праца маєт быти.

Кварталы от дЂтей учачыхся Афанасови маєт належати д†части тых кварталов, а третяя Миколаєви Грекови, а то для того же Афанасый повинен будет понеконд (в деякій мірі) выростков, церквы потребных з части своєи сустенговати (утримувати), и сам церкви болшую працу подеймуєт. Кварталы от дЂтей по грошей 15 абы их от кождого родича доходили; а хто может и болше дати, да благословен, нижейникакоже. А єсли бы на час от которой дитины квартал дидаскалов не доходил, мают пп. братьям оповЂстити, а пп. братия мают такового хлопца от школ ексклюдовати.

ОбЂды ведлуг порядков своих давных от каждого хлопца на день назначенный дидаскалове мают доходити.

Дидаскалове теж повинни того з повинности своей пишно доглядати, абы дЂти в боязни божой завше ся находили, наук пилновали, в школЂ уставичными (акуратними) бывали, в церкви со умилениєм и страхом божиєм стояли не проволочуючи ся".

Отже, дидаскали мали утримуватися з школярських оплат, з дзвіниці й свічок 1, а що ці приходи, видима річ, не могли їх утримати, то зійшло на годування натурою: дидаскали обідали по черзі в которого-небудь з своїх учнів. В таких умовах, розуміється, учених людей до Братської школи звабити було не можна. Подвійна плата для старшого дидаскала против молодшого, що це заховується в цих постановах 1637 р., являється слабим відгомоном того порядку, що це був професор вищих класів, тимчасом як другий дидаскал був дяко-учителем. Обидва вони в таких матеріальних умовах сходили все більше на простих дяко-учителів, які заводилися по селах, містах і містечках на взір львівської школи, в яких функція дяка і регента церковного хору чи не вищу ролю грала, ніж функція учительська.

В актах Львівського братства заховалась іще "субмісія" (зобов’язання) братського дидаскала, списана польською мовою незвісного часу 2, не раніше 2-ої четвертини XVII в. Вона дає небезінтересні подробиці конструкції львівської школи XVII в.

1 В зв’язку з цим читаємо науку дидаскалові в його "субмісії", котру наводжу далі, щоб він робив свічки вміру, аби люди не нарікали. — "Архив ЮЗР", І, X, с. 437, Dipl., c. 112.

2 В "Архиві ЮЗР", І, X, с. 435, вона позначена 1686 p. B "Diplomata statutaria", передм. XVI, глухо зазначено, що вона пізнішого часу.

Передусім дидаскал має заховувати тверезість! Він має бути на крилосі, навіть у будніх днях, тим більше під час свят, хіба коли б не міг бути сам за якоюсь великою пригодою, тоді має на своє місце поставити такого, щоб у всім міг допильнувати богослуження, а сам в такім разі має оправдатись перед п. провізором шкільним, чому не був. Під час коли буде співати на хорах "трактом", на крилосі має поставити такого, щоб вмів би добре співати "на надобен глас", і пильнувати, щоб не вийшло замішання. Повинен доконче постаратись якнайпильніше за музику: аби був басиста з добрим голосом, відповідної сили, дискантисти з голосами якнайкращими, також альтиста й тенориста; а дискантів щоб добре утримував, щоб котрийсь не втік з школи через недостаток.

На повечірні "нищі" конче мають щодня відспівати перед образом пречистої діви: "За всіх молишися". До служби в церкві з свічками мають призначатися "седмично" (щотижня). Під час казання діти міські мають стояти рядом проти кафедри. А в школі зійшовшися, діти мають науку від Господа Бога: молитви відправити, потім до науки.

"В школі має пильнувати, аби студенти мешкали в згоді і учтиво, йому (дидаскалові) були послушні, а він теж має їм віддавати всяку учтивість. Кождий студент або виросток (старший ученик) аби вчив свому павперові, в нагороду за його послуги. П. дидаскал має пильно слідити, щоб нищі не провадили літ своїх даремно, нічого не роблячи, і Бог не карав за се того, на котрому то залежить як на господареві (себто дидаскала).

Літом павпери мають ходити з віршами тільки до години вночі, а по годині ночі цвинтар доконче має бути замкнений, і котрий би прийшов по годині вночі, такого карати.

Зимою мають час до третьої години вночі, а по третій годині цвинтар конче має бути замкнений. А коли з виростників котрий спізнився, такого подати до відома п. провізорові.

Під час ранішнього богослуження в великі свята (дидаскал) має неодмінно наказувати "філаксові" (сторожеві, дежурному школярові), аби школу замикав і ніяких шевчиків, кравчиків до школи не пускав, тільки павперів і хлопчиків міських, щоб загрілись. А коли б котрий з ремісників був такий зухвалий, що силою став би вдиратися до школи для сваволі, тоді якнайскорше дати знати до церкви п. дозорці шкільному або котромусь з братів".

Діло ясне, що в таких обставинах всякі претензії на вищі науки — піїтику, риторику, філософію — прийшлось відложити і задоволитися рівнем "руської школи". Вищі аспірації перебрали на себе новозасновані братські школи, головно київська.

Цей негативний досвід львівської школи, вказуваний Лукарісом (він сам, очевидно, чув такі зауваження від приїжджих львов’ян), старались уникнути організатори тих нових шкіл — київської і луцької, що організувалися в тім часі. Мішанням братського загалу в шкільні справи мали, очевидно, запобігти передачі шкільної справи в виключне завідування братського ігумена з братією, прийнятої в братствах Київськім і Луцькім. Дотація монастиря мала заразом служити фондом, з якого фінансувалися Братська школа і так само шпиталь. Устава Братського луцького монастиря, споряджена "на сходце головной публичной" 1624 р., постановляла, що всі нерухомі маєтки монастиря мали бути в "шафунку братском светских панов шляхты и мещан луцких", і ті мають витрачати їх доходи "на будову церкви і всякі потреби її, на прожиток шпитальних і шкільних вищих, на утримання дидаскалів їх, на убогих, що по улицях ходять, на убогих братів, навіщених хоробами і смертю" 1.