Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 88

Ой там в саду, в садочку, скопаю я грядочку,

Посаджу я вишеньку — зродить вишня ягідки.

Ярчовецькі парубки мають шапки-баранки,

А опанчі сукняні, на личеньках рум’яні,

А чоботи пасові, до роботи здорові.

Ой там в саду, в садочку, і т. д.

Волосівські парубки мають шапки шаламки,

А опанчі дергові, а чоботи личані,

На личеньках не такі, до роботи гниляки (Гн., 168).

З східноукраїнської вулиці:

А на чужій улиці сміття та полова,

А на нашій... челядь чорноброва!

А на нашій... все рівно та рівно,

Вигравали парубочки вороними кіньми,

А на тій... все яри та кручі,

Вигравали чорти куці, з вулиці ідучи

(Сборн. харк., 17, с. 121).

Взірців чистої любовної лірики, архаїчного стилю, небагато можна вказати: вона була, очевидно, не надто розвинена й покрилась потім пізнішими, краще розробленими, психологічно тоншими утворами XVII — XVIII вв. Але уважно студіюючи, можна вибирати мотиви і форми, в кожнім разі старші від сього новішого розвою лірики, так що в них при різних пізніших додатках можна добачати мотиви досить старі. Для прикладу наведу отсі співаночки з-поміж

теперішніх весільних — в доповнення до поданих уже вище (с. 252):

Да наказувала куночка своєму чорному соболеви:

— Ой бувай-бувай, мій соболеньку, да до мене в суботеньку,

— Ох і рад би я бувати, тебе, куночку, видати,

Та до тебе лози густі і річеньки бистриї!

— А я лозоньки вирублю, бистриї річеньки висушу,

Ой бувай-бувай, мій соболеньку, да до мене у соботоньку!

Ой бувай-бувай, мій козаченьку, да до мене у неділеньку!

— Ох і рад би я бувати, тебе дівчину видати, і т. д. (Чуб., № 360).

Ой літає чорна галочка по полю,

Черкається крилечками о ролю 1.

— Ой одлинь, одлинь, сиз соколоньку од мене,

Може, найдеш ще й кращішу от мене!

— Я два сади вишневі облітав,

А в третьому яблуневому пробував,

Ой там я тебе, чорну галочку, сподобав.

Ой ходила дівочка по дворі,

Черкала платєчком по землі.

— Ой одійди, одійди, добрий молодець, од мене,

Може, найдеш ще кращішу од мене!

— Ой два городи я больші обхожав 2,

А в третьому найбільшому пробував —

Там я тебе, дівчину, сподобав. (№75).

На соколовім полю злетілися соколи,

Між ними соколонько, між ними сивесенький,

Крилоньками махає, летітоньки гадає

В темниї лісоньки межи гарні галоньки:

Там йому галочка мила, бо му гніздочко вила,

Увила, перевивала, вінком пообкладала. (№853).

Коло двору тестьового соколє облітає,

Да в вишневий сад заглядає —

Там галочка гніздечко в’є.

— Вий, галочко, собі і мені,

Собі ізвий на калині, мені на яворі,

Собі ізвий з рути-м’яти,

Мені із барвінку. (№813).

1 В друкованім, очевидно, хибно: по роки.

2 Так поправляю, очевидно, попсоване: «Ой виходив я два городи больші».

Сюди ж підходить отся «риндзівка», доволі архаїчна, особливо в своїм початку:

Зажурилася перепілонька,

Що так раненько з гір вилетіла,

З гір вилетіла, трав не виділа,

Іно виділа сніги, морози,

Сніги, морози, води як лози.

— Ой де ж я буду гніздонько вити,

Гніздонько вити, діти водити?

Ой чув же тоє сив соколойко:

— Цить, не журися, перепілойко!

Ой знаю, знаю долину-луку,

Долину-луку, траву велику.

Там то ми будем гніздочко вити,

Гніздочко вити — діти водити...

(Гн., 240).

Варіант весільний:

Зажурилась перепілочка:

— Бідна моя та головочка,

Що я рано із вирію вилетіла,

Нігде мені гнізда звити,

Нігде мені діток наплодити:

Що по горах сніги лежать,

По долинах води біжать!

Озоветься соловеєчко:

— Не журися, перепелочко,

Єсть у мене три сади зелениї:

Що в первому те гніздо зів’єм,

А в другому діток наведем,

А в третьому діток нагодуєм

(Чуб., №. 1086).

Старий виноградний мотив (про його символіку і різні нинішні варіації пор. нижче):

Ой на горі [та] город зряжен,

На городі виноград сажен,

Там Маруся ходила,

З виноградом говорила:

— Винограде, виноградочку,

Прошу тебе на порадочку, —

Прошу тебе та не зрадь мене,

Молодцю та порадь мене:

Як я піду за нелюба,

То не цвіти, виноград, красно,

Не роди [ти], виноград, рясно!

А як піду за милого.

Прошу тебе — ізходь рано.

Прошу тебе — зацвіти красно,

Та й уроди ягідок рясно!

Ви, віточки, посхиляйтеся,

Ви, ягідки, посповняйтеся,

(Чуб., № 109 і 512).

Кілька мотивів з недавньої східноукраїнської (слобідської) вулиці:

В лісі, лісочку

Виростали чотири дубочки.

Схилилися верхи до купочки,

Налинули сиві голубочки,

Сіли, впали та й заворкували.

Крилочками круту гору вкрили.

Поміж себе річи говорили...

Що житєчко, що пшеничка — оден колосок,

Що у йванка, у Марєчки оден голосок.

Иванко заговорить — як у дзвін задзвонить,

Марєчка засміється — Дунай сколихнеться.

Дунай розілється — вода сколихнеться,

Нехай тому Іванкові легенько ікнеться!.. 1

Загалом же, як я вже підніс, стара «юлонька» (вулиця) розгубила свій старий репертуар, прийняла нові пісні, і тільки де-не-де під захистом обряду заціліли її старші мотиви.

Характеристичні прикмети старої поезії. П’ятдесят літ тому, в програмі систематизації народної словесності, виробленій для київського географічного (властиво, етнографічного!) товариства (т. зв. «юго-западного отдЂла Рус. Географ. Общества») Антоновичем і Драгомановим, — головно сим останнім, очевидно, котрим вона була й підписана, — була висловлена гадка, на жаль, не розвинена і не переведена відповідно 2,

1 Сборникъ харк. ист.-фил., об. 17, с. 144, 155.

2 Слабою стороною самої програми було се, що автори її, по традиції старших етнографічних праць, головний натиск все-таки при тім клали на систематику пам’яток народної творчості, даючи їй перевагу над її морфологією й історією. Поділяючи їх на доволі дрібні групи, вони, правда, висловлювали побажання, щоб в рамцях кожного відділу пісні розкладались «по культурним епохам», але се побажання було доволі тяжко погодити з принципами систематики по формам і темам, і тому етнографія наша зісталась при старій систематиці, менше дбаючи про вислідження еволюції словесного мистецтва.

про оригінальні і неоригінальні елементи в народній укр. словесності. Автори програми справедливо піднесли, що головно в репертуарі пісеннім, і то передусім обрядовім і побутовім, треба шукати оригінальних прикмет, які можуть характеризувати народний світогляд і народний побут. Пісні дидактичного або забавного характеру («дидактичні пісні, баляди, сатира, карикатура, пародія, гра слів і жарт», як вони се характеризували), і так само прозова література, яка майже в цілості притикає до сеї другої (дидактичної і забавної) пісенної категорії, — трактують головно теми мандрівні, запозичені, тому «в дуже обмеженій мірі можуть признаватись за національні і побутові».

Дійсно, переглядаючи пісенний репертуар, зв’язаний з культовими і обрядовими останками, ми спостерігаємо тут не тільки багаті пережитки старої культової пісні і драматичної дії, але і в темах і поетичнім трактуванні їх відчуваємо реальне відбиття своєрідного побуту і — своєрідну, в значній мірі оригінальну творчість. Вона витворила певні, скристалізовані поетичні мотиви, loci communes поетичної фактури, опанувала образи піддані творчістю і побутом сусідів, органічно перетворила їх в огні власного мистецтва і надала безсумнівну індивідуальність словесності сеї доби, яка пробивається і нині через пізніші літературні верстви, з-під румовища сеї й пізніших епох життя і творчості. З попереду наведених взірців, я думаю, читач відчув сей аромат творчості старої доби, яка відбивається в самій мові, в стилізації, манері, більш важкій, лапідарній, грубоватій, ніж пізніша творчість покозацької доби, яка її покрила. Я позволю ще навести кілька таких loci communes сеї старої поезії, не завдаючи собі завдання дати скільки-небудь повний їх перегляд.