Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 64

Ой поливши та й нащипаю,

Нащипавши, віночка зів’ю,

Віночка звивши, на воду пущу:

Хто вінка пійме, той мене візьме.

Наведений вираз, що вінки завиваються на всі святки —

Ой зов’ю вінки да на всі святки,

Ой на всі святки, на всі празники,

Та рано-рано 1 — на всі празники!.. —

можливо, й треба так розуміти, що вінки, завиті при певній церемонії, потім заховувалися і пускалися на воду при різних «ігрищах у води».

Тому що літні свята розірвались і поділились між клечальною неділею і святами Купала й Петра-Павла, доволі трудно знайти відповідне місце в старім, дохристиянськім календарі цікавій оргії, котра часами зв’язується з закінченням «Святої неділі» і кладеться на перший понеділок Петрівки, — то переноситься на останній понеділок перед Петром, що приблизно сходиться з Купайлом. Взагалі сей момент не обсліджений докладно. Свято се найчастіше носить назву «розигри», часом мішається з русаліями, подекуди покривається з похоронами Коструба або Ярила, що теж відбувається в перший понеділок Петрівки 2.

1 Характеристичний весняний рефрен, у нас і так само у слов’ян балканських, — див. нижче.

2 Матеріал був зібраний в статті С. Венгржиновським, п. т. Языческій обычай въ БрацлавщинЂ, «Гонити Шуляка», K. Старина, т. 50 (1896).

Найбільш характеристичною прикметою його являється оргія, що справляється заміжніми жінками, то з участю чоловіків, то з повним їх виключенням. Вона має аналогічні риси з оргіями сирної неділі і до певної міри їм відповідає. З другої сторони, підходить своїм характером до «ігрищ» купальських, тільки що там головну ролю відіграє молодіж, тим часом як учасниками петрівчаної оргії являються, як я сказав, старші покоління.

Про купальські «ігрища», що відбувались, очевидно, в незвичайно буйних, поетичних, повних символів і образів формах на свято літнього повороту сонця, — що зв’язалося з святом Івана Хрестителя, 24 червня ст. ст., заховались доволі яскраві старі описи, які дають про них ліпше поняття, ніж нинішні пережитки. Так, псковський монах Памфіл, з поч. XVI ст., пише: «Коли прийде празник Рождества Предтечевого, то в святу ту ніч трохи не все місто схвилюється, і по селах показяться — з бубнами, з сопілями, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканням і плясанням; жінки і дівчата головами махають, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть». Стоглав в різних редакціях так описує се під назвою «русалій»: «Протав празника і вночі на самий празник, весь день і до ночі чоловіки, жінки, діти, по домах і на вулиці, і над воду ходячи, забавляються всякими грами, скоморошеством, піснями і плясами сатанинськими, гуслями й іншими способами і паскудними образами; тут хлопці і дівчата безчестяться; коли минає ніч, ідуть на ріку з великим криком, як біснуваті; миються водою і, вернувшися додому, падають як мертві від великого „клопотання“». В наших пам’ятках того ж століття сей обряд описується так: «Въ вечеръ зобравшися младенцы и панны плетут собЂ вЂнки изъ зЂля розного, которіє кладуть на голову и опоясують ся имы; кладуть зась огонь и берут ся за руки и около огня оного скачуть, спЂваючи пЂсни, въ которыхъ часто споминають Купала, a потомъ презъ оный огонь прескакують, бЂсу оному КупалЂ офЂруючи сами себе, и иныхъ много вымысловъ бЂсовскихъ бридъкихъ на той часъ на оныхъ соборищахъ чинятъ» 1.

Сучасні останки сеї обрядовості дуже бідні; подекуди вони зійшли на дитячі забави, з характером пародій старого обряду, очевидно — завдяки все тим же церковним заходам. «Купала на Хрестителя утопите і огненноє скаканіє одсЂчите», накликав Іван Вишенський, і сі слова не пішли марно 2.

1 Житє Володимира, Чтенія Київські, II, с. 42 — 3; ак. Соболевський здогадується, що воно послужило джерелом для Густинського літоп. і Сінопсіса, що звичайно цитуються як ілюстрації сих обрядів.

2 В записках Дикарева з Вороніжчини е інтересне оповідання: священик заборонив батькам пускати дітей під Івана, бо се гріх; сталось же потім, що, стрибаючи, один парубок ударив ногою дівчину в груди, так що та трохи не вмерла; священик казав, що якби знав, що вона дістала се на ігрищах, не став би й сповідати (Мат., VI, с. 126).

Розбираючи переховані останки старої обрядовості та рівняючи їх з старими описами, можна уставити такі головні моменти сього циклу, що зв’язався з святом Івана Купала і сусідніми днями:

Найвищий розцвіт природи, вегетація і взагалі природня енергія дійшла кульмінаційного пункту, вершка свого, і ломиться з поворотом сонця на осінь. Відси переконання про особливу цілющу і магічну силу рослин, зібраних в сім часі — збирання трав для лікарства і ворожіння.

Вода і роса в сих днях особливо сильна і цілюща, тому подекуди качаються в росі для здоровля, деінде дівчата заворожують собі на воді красу і щастя і т. п. Рослини в Іванову ніч можуть переходити з місця на місце. Цвіте папороть, і хто його підстереже, дістане чудодійну силу і знання.

Всякого роду сили, нелюдські єства, які живуть в природі, мають в сім часі найбільшу силу: русалки, мавки, відьми «дуже бігають» в сім часі, тому треба братись на всякі охоронні способи. Звірі також мають своє право: подекуди перший день петрівки рахується за звірячі «розигри», коли звірята зводять свої гри; подекуди останній понеділок перед Іваном носить се ім’я.

В зв’язку з сим, може, відбуваються обходи поля і очищення огнем — славні купальські огні: палення різного ріща, через котре перескакують хлопці і дівчата.

Найбільш інтригувала дослідників загадкова і дуже неясна, в нинішніх останках містерія Купала і Марени: дві символічні фігури робляться парубками і дівчатами і потім топляться або іншим способом нищаться 1. Фрагменти пісень, які говорять про се, не пояснюють значення сих образів:

Купався Іван та й в воду упав,

Купала на Івана! (рефрен).

Утонула Мареночка, утонула,

Та наверх кісонька зринула...

Се можна б було поставити в зв’язок з символікою води при паруванні молодіжи: пускання вінків на воду відбувається при тім також. Але часто фігуру Марени або Купала нищать іншими способами, так що тут символіка води, видимо, ні при чім і се дає привід ставити сей обряд в одній лінії з весняним хованням Коструба, літнім похороном Ярила. Паралель бачать в Адоніях і інших обрядах смерті бога-природи й її завмирання на зиму.

Взагалі, як я сказав, багатий зміст сього свята вимагає дуже детального порівняного студіювання його фрагментів, Щоб можна собі було уявити первісний образ сього величного, властиво, останнього яскравого свята в річнім кругу 1.

1 Треба рахуватись і з можливими впливами християнської легенди. З усіх толкувань назви Купала найбільш правдоподібне і просте — що се єсть народня форма «Хрестителя», отже Іван-Купало — се просто Іван Хреститель, і тільки. Костомаров, що ще в 1843 р. (Маякъ, XI, див. у Сумцова, Культ. пережив., 457) дав се толковання, каже, що чув його від селян; в кожнім разі воно вповні правдоподібне. В зв’язку з сим всі обряди і повірки, зв’язані з водою, оскільки в сім святі грають особливу ролю, можуть бути — бодай у часті — положені на образ Івана, котрий купає чи купається в воді.

Очевидно з тим, як вегетаційна енергія природи зломилась, під час літнього повороту сонця, не стає того головного нерву, який оживляв і творив святочні церемонії. Природа в’яне, зменшує свої продукційні сили, її не треба насилувати, тривожити своїми імпульсами й імперативними веліннями. Хоровод, вегетаційний танець тратять свою рацію. Напр., обжинкові мотиви, багаті поезією, не мають уже сього нерва.

Відблиском вегетаційних понять, зв’язаних з Купалом, світить іще свято Петра. Вище ми бачили вже, що се діло св. Петра жито зажинати. Він являється сторожем поля, будучого врожаю, пчільного взятку, — він же заорює, очевидно — на озиме. Тема ся розробляється на різні способи в піснях величальних (колядках), легендах, оповіданнях. В цитованій вище колядці Юрій трубив в трембіту «листовую», а Петро «у цвітовую» —