Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Химери дикого поля - Івченко Владислав Валерійович - Страница 57
Боявся, що раби знову нападуть на мене, то збирався не спати всю ніч. Але дуже заморився і майже одразу заснув. Піклуватися про безпеку не було сил. Прокинувся вже вранці від стусанів слуг. Нас погнали далі. Тепер разом з нами поїхав загін вершників. Троє паничів і одинадцятеро джур. У шоломах та обладунках, з шаблями, списами та щитами. Здається, вони охороняли нас від когось. Ріка залишилася праворуч, ми бігли від неї. Спочатку голим степом, потім з’явилися острівці лісу. З одного в нас полетіли стріли, вискочило кілька десятків одноногів, які колись напали на нас з Понамкою. Знову атакували, стрибали на нас з дикими криками і стріляли з луків. Раби одразу попадали на землю, слуги вихопили кинджали, а паничі та джури прикрилися щитами, вишикувалися клином і помчали вперед. Одноноги верещали і дуже швидко стріляли, вихоплюючи стріли з-за плеча. Одного з джур було вбито, ще у двох впали поранені коні, але інші домчалися до чудовиськ, які у ближньому бої були геть безпорадні. Удари списами та шаблями збивали одноногів на землю, ті з чудовиськ, хто вцілів, кинулися тікати, намагалися огризатися стрілами, поранили панича та джуру і ще двох коней, після чого остаточно зникли у кущах, залишивши трупи вбитих товаришів напризволяще. Джури відрізали у трупів носи та вуха, зламали всі луки зі стрілами. Одноноги у цей час кричали з кущів, але висунутися не наважувалися.
Ми ж вирушили далі. Вже десь по обіді побачили на дорозі ворота. Просто посеред поля досить великі ворота, ціла брама. Біля неї стояли на задніх лапах ведмеді в червоних одностроях і з сокирами. Дебелі такі, на голову вищі навіть від паничів, що там казати вже про мене чи рабів. Побачивши нас, ведмеді почали ричати і погрозливо розмахувати зброєю. Загін паничів та джур, що нас охороняв, зупинився, слуги ж погнали рабів далі. Паничі почекали, поки ми доїдемо до воріт, а потім поїхали назад, до Січі. Ведмеді пропустили нас, забравши кинджали у слуг. Канчуки залишили.
Слуги погнали нас швидше, мабуть, щоб не залишити сил на спротив. Бігти доводилося на високий пагорб, і це було дуже важке завдання, бо сил вже не залишилося. Не знаю, як вибіг нагору, стало чутно гомін, який буває на велелюдному базарі, але в мене сил не було дивитися, я ледь совгав ногами. Бачив тільки ярмо і ноги раба, що був попереду. Біг, біг, біг, треба було добігти, бо це ж смішно, стільки витримати і впасти зараз.
Коли слуги зупинили коней, то всі раби і я разом з ними попадали на землю. Хекали, хапали ротами повітря. Мені паморочилося.
– Пане, ясир пригнали! – доповів комусь старший.
– А чому жаден панич не приїхав? – по голосу я одразу впізнав панича, ніхто так більше розмовляти не міг.
– Не можу знати. Мені розсказ був їхати так. Ось цидулка.
Панич почав щось бурмотіти, мабуть, читав цидулку.
– Що це там за борня була? – спитав невдоволено панич.
– З чужинцями.
– З тими, що на залізних птахах, з мушкетами?
– Ні, ті навою припливли. Борня кривава була, багато паничів і джур загинуло, але Заставу чужинці не імали і всі вабоєні були.
– То багато нашого брата загинуло?
– Багато, – старший аж зітхнув.
– Ох ти ж, Господи. То дикі, то ця напасть. Ну нічого, Січ все витримає, бо вічна вона, і з нами Ісус Кривавий, – панич чутно вдарив себе ребром долоні по лобу, перехрестився. – Так, що ви тут привезли?
Ходив панич між ярмами, роздивлявся.
– Якісь задохлики, що я за них вторгую. О, а се хто?
Мене боляче вдарила нога у чоботі. Я застогнав, але ані підніматися, ані дивитися, що відбувається, сил не було.
– Це слуга абшитований.
– Та зочив я, що не раб. А що він тут робить?
– Розсказ був продати. Нижлі чорним чаклунам.
– Хто розказав?
– Пан Сокіл.
– Дивно се. Коли слуга завинив, його страчують, якщо ні, тримають при службі. А тут продавати пригнали…
– Що мені розсказано було, те я і передав, – сумирно пояснив старший.
– Овшем. Але все одно дивно якось. Ти курінний слуга чи комусь служив? – панич ще раз вдарив мене носаком.
Я хотів відповісти, та тільки захрипів, бо горло так пересохло, що язик до піднебіння приклеївся.
– Чому він хрипить? Німий, чи що? – спитав панич.
– Води хоче. Зараз, – старший полив мені в рот трохи води з бурдюка. Я ковтнув жадібно, трохи промочив горлянку.
– Я пана Набоки слуга, – зміг прохрипіти.
– Набоки? Того самого? – здивувався панич. – Який звитяжив у борні з дикими?
– Того самого, – кивнув я.
– А де ж твій пан зараз?
– У башті самотності. Чекає, коли прийде до тями пан Непийпиво і розповість все, як було.
Я відповідав, а панич на мене дивився уважно.
– Відв’яжіть його, залиште тут, а рабів на продаж, – наказав нарешті.
Мені розв’язали руки, зняли ярмо. Я вже було зрадів, коли панич наказав одягти на мене ошийник. Важкий, залізний, з довгим ланцюгом, припнутим до залізного кілка, вбитого в землю.
– Лежи і аже не посягни згонзити, бо за це тут карають страшно.
– Слухаюсь, – поспіхом прохрипів я.
– Напрод! – крикнув панич і поїхав разом зі слугами та рабами.
Я лежав на землі і сил не мав підвестися. Ноги тремтіли, слабкість по всьому тілу, серце аж заходилося. Пролежав досить довго, почали пекти ноги.
– Які люди! Оце так зустріч! – несподівано почув я знайомий голос, який пізнав одразу. Відкрив очі і побачив його! Того клятого Бар-Кончалабу, через якого ми з Понамкою опинилися на Січі! І от лежав я труп трупом, наче оклунок з дертю, а як побачив цього негідника, то одразу підхопився і з кулаками кинувся на нього. Хотів збити його з ніг і душити, гризти, бити за всі ті біди, які довелося тут пережити. – Спокійно, доходяго!
Я був виснажений дводенним бігом, то Бар-Кончалаба легко ухилився від моїх кулаків, вдарив ногою в живіт, потім звалив мене на землю долілиць, натиснув коліном в хребет, та так, що не міг я і сіпнутися.
– Лежи! Диви, який забіяка!
– Падло, я тебе урию, я тобі голову скручу, горлянку перегризу! Тобі не жити, не жити! – стогнав я, а Бар-Кончалаба все міцніше натискував своїм коліном. Здавалося, що хребет ось-ось зламається. – Припини! Припини! – заблагав я.
– А ти зайвого не свисти! – повчально сказав Бар-Кончалаба, та коліна не прибрав.
– Не буду, не буду!
– Ось так краще, – тиснути він припинив, але коліно не прибрав. – О, та ти, дивлюся, кар’єру зробив! У слуги вибився! Як це тобі вдалося? Я думав, що ти десь у Чорних печерах доходиш.
У відповідь я тільки стогнав, бо було дуже боляче. Нарешті Бар-Кончалаба вирішив, що урок може бути закінчено, і коліно прибрав.
– Ну, так що за диво тебе врятувало? – поцікавився він.
– Та диво. А ти чого ж не в Райгороді, чи куди ти там потрапити хотів? – спитав я, коли трохи відійшов від болі у хребті.
– Красю, тебе ж Красею звати? Так от, Красю, Райгород виявився складнішою справою, аніж я вважав. Хотів же на шарка туди потрапити, а виявилося, що дзуськи.
– А чого ж фіг, коли зовсім поруч були? Ми ж його бачили! – здивувався я. Хотів розмовами відволікти Бар-Кончалабу, а потім напасти і бити, аж поки дихатиме. Дуже вже я його ненавидів.
– Бачили, та тільки що саме? Не Райгород то був, а марево. Приземлився я добре, стропи перерізав і побіг до міста. Ось же він, омріяний Райгород, переді мною був. Добіг, а там ніякого Райгорода, кущі та болото. Марево звичайне. На яке ось таких дурників, як я, ловлять. Схопили мене і доправили сюди, на Торжище. Ось так. А ви чого ж не полетіли назад? – поцікавився Бар-Кончалаба.
– Та полетіли. Тільки дракон на нас напав. Пілота вбив, літак пошкодив, пальне стало витікати. Добре, що я на комп’ютерах багацько налітав, второпав, що і як, зміг дотягнули до кінця лісу. Сяк-так сіли у полі. Літак ущент, але ми більше-менш цілі. Коли паничі наскочили.
– Шефиню твою, мабуть, одразу в рабині? Гарна ж баба, білявка.
– Ні, Понамка в паничі вибилася.
– Та не бреши! Не може такого бути! – Бар-Кончалаба всадив мене на землю, зазирнув в очі.
- Предыдущая
- 57/73
- Следующая