Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Круглянський міст - Быков Василь Владимирович - Страница 25
Розбивши підошвами тонкий льодок у вимерзлій калюжні, лейтенант перебіг дорогу, перескочив канаву з курною сохлою травою і, хилячись долу, побіг далі. Траншея була вже зовсім близько, за якихось двадцять кроків, коли вогнисті колючі клубки розривів сипонули майже під самі його ноги. Осколки пискливо рвонули поли кожуха, мов дубцем стьобнули по кирзових халявах чобіт. Климченко упав — уперше за цю атаку — з усього маху, як біг. Але, здається, він уцілів. Ще не переконаний у цьому, лейтенант скинув голову, крізь неосілий пил від черги згледів — у траншеї, пригинаючися за бруствер, бігли кудись зелені каски. На бруствері колюче пирскав огнем автомат, його кулі висікли біля рук лейтенанта жорству. Климченко скинув у витягнутій руці пістолет і торопко вистрілив туди тричі. Поряд поспішно застрекотів автомат — Кость! Заскорузлим рукавом лейтенант шмагонув з обличчя піт, озирнувся. Черга тим часом з гулким тріскотом на мерзлій землі котилася далі між тих, що бігли, лежали, падали. Климченко руками й ногами скинув од землі своє тіло, спромігся на останні двадцять широких кроків-стрибків, злетів на грудастий, обсипаний гільзами бруствер, схилився, стрельнув кілька раз у страшну прірву траншеї і слідом перекинувся сам.
Він ледве на когось не наскочив, долі сполохано метнулася вбік зелена постать у касці, — здалося, без обличчя, на одній лише худій кадикастій шиї; ніби захищаючись, вона скинула назустріч лікоть. Климченко, пам’ятаючи, що в магазині лишилося кілька останніх патронів, рукояткою пістолета, з маху врізав ворога в те місце під каскою, де повинна бути скроня, і зразу виразно відчув — насмерть. Затим зі здичавілою, майже неможливою силою стрибонув через поникле тіло, пригинаючися, зробив кроки два до рогу траншеї. Ззаду вдарили в землю вибухи — гранати! Хтось заволав: «Братці! Братці! Бра..» Крик обірвався, десь побіч знявся другий: «Носке!» і ще: «О, Носке!..» Потім, зрушуючи каміння з бруствера, в траншею гепнулось якесь тіло. Климченко не встиг озирнутися, тільки майнула здогадка, — Кость, — як з траншейних стін обабіч нього сипонуло землею, щось гостре штурхнуло в плече. Климченко, осівши, крутнувся, і його очі на мить зустрілися з помутнілим позирком Костя. Випустивши автомат, ординарець падав ницьма зі скривавленою щокою; в шинелі на грудях чорніла мокра, рвана зсередини дірка. Хлопець ще не осів, коли з-за спини на фоні хмарного неба виринув німець — молодий, простоволосий, у розстебнутому мундирі, зі здичавілим від жаху поглядом. Климченко, відкинувшись до стіни, ослабілою рукою підняв назустріч йому пістолет, але стрелити, здається, не встиг: щось вогнисто-чорне шаленою біллю в голові погасило його свідомість.
3
Було дуже холодно, особливо мерзла спина. Лейтенант внутрішнє стявся, немов утримуючи в собі рештки тепла, і дрібненько трусився від холоду. Спокою не було, щось штовхало в плечі, терло потилицю, згодом стало зрозуміло, що він кудись сунеться, одежа на його спині загорнулася. Климченко розплющив очі, побачив перед собою землю; здавалося, він був у ямі, але чому так задралися вгору ноги? Він ворухнув головою, повернувся, спробувавши затриматись руками від цього невпинного сповзання, і побачив нахилену спину людини, хлястик із олов’яним гудзиком і чорний шкіряний ремінь. Другий гудзик у хлястику був одірваний, зосталося лише дротяне, заліплене землею вушко, нижче якого потіпувалася старенька кирзова сумка. Климченко зразу впізнав її — це була його сумка, одержана ще під час випуску з училища. Чоботи лейтенанта були затиснуті під пахвами цієї людини, яка, так недоречно впрягшись, тягнула його кудись по траншеї.
Зрозумівши, де він, Климченко тріпонувся, дригнув ногами. Німець одразу спинився, озирнувся — на його густо защетиненому немолодому обличчі відбилося майже полохливе здивування; нижня заслинена губа відклеїлась од верхньої, на ній, косо приліплений, димів жовтий недопалок.
— Майн гот! — сказав німець, зустрівся з Климченковим позирком і випустив його ноги, які глухо стукнулися в дно траншеї. Затим він тіпнув губою, ворухнув рідкими рудими бровами і, чомусь озирнувшись, почав знімати з грудей автомат.
А Климченко вже доп’яв, що з ним сталось і миттю втямив: кінець!.. У нього не було сили оборонятися, він лише спробував сісти, бо раптом сполохався від думки, що буде вбитий лежачим. Однак автомат у німця був на короткому ремені, чіплявся за комір, і солдат, нагнувши голову, знімав його через зимову козиркову шапку. Вгорі над ним пливли набряклі хмари, і стебла чорнобилю на бруствері тріпотливо гойдались під вітром.
Климченко напружився, спершись на ліву руку, сів, правою непримітно цопнув себе по боці — кобура була пуста. Лейтенант прихилився головою до стіни траншеї, ослабле серце ледь ворушилося в грудях. Голова хмільно гуділа, у правому вусі не стихав гострий дзвін.
Німець тим часом зігнав з обличчя здивування і, спохватившись, рази два смоктанув свій недопалок. Затим, трошки мружачи від диму око, смикнув рукоятку автомата. Втім стрельнути він зачекав, підвів голову — ззаду почулися кроки, і незабаром через лейтенантове плече переступив забруднений землею чобіт з рядами блискучих шипів на подошві. В наступну мить, торкнувшись його щоки, метлянула пола довгої, з махрами внизу, шинелі, в прорізу якої мелькнули обшиті жовтою шкірою бриджі. Німець опустив зброю, відступився, даючи комусь дорогу, але той зупинився, неквапно зирнув у лице Климченку і щось буркнув. Німець, що знімав автомат, з підкресленою готовністю відповів, і лейтенант зрозумів: з’явився начальник.
Климченка нудило, каламутилося в очах, обидва німці розпливалися, ніби тіні в скаламученій воді, він схилив голову і, заплющивши очі, чекав пострілу вже як позбавлення від мук. З цього стану його раптом вибив удар у стегно; лейтенант здригнувся, зирнув — німці стояли над ним, і той, з автоматом, виплюнувши недокурок, схилився, заглядаючи йому в обличчя.
— Стати, русе! Стати!
Ледве долаючи липку каламутність у свідомості, лейтенант зрозумів, що загибель йому відтерміновується. І він, як за соломину, ухопився за коротеньку можливість жити, обперся рукою об стіну, дуже невпевнено підвівся і одразу привалився плечем до брівки траншеї. Тоді німець дужою рукою підхопив його під пахву. Климченко від болю і слабості скрегонув зубами, смикнув руку, але німець тримав міцно і, нецеремонно пхаючи вперед, повів його по траншеї.
Вітер курив з бруствера пилом, у потилиці ломило, було дуже холодно. Климченко знову дрібненько затрусився в непоборній лихоманці і, байдужий уже до того, куди його вели, ослабіло переставляв ноги. Другий німець ішов попереду, здавалося, цілком безуважний до них обох. Свіжий морозний вітер розсипав на Климченковій голові волосся, — шапка зосталася десь у траншеї, — студив поморожені взимку вуха, але одночасно й освіжав, додавав сили, і лейтенант, глибоко зітхнувши, відчув себе краще. Але з’явився перший неспокій по взводі, крізь дзвін у вухах він услухався — ні, бою поблизу не було чути, колотнеча в просторі стихла, тільки десь — видно, в землянці — якийсь фриц повторював одне й те саме слово. Либонь, телефоніст викликав позивні. Климченко, відчувши силу, ще раз смикнув у німця руку, той спинився; тоді лейтенант, граючи жовнами на щоках і хапаючися за стіни, мов п’яний, рушив уперед. Німець щось сказав, засміявся задишкуватим сміхом простудженого, закашлявся і пішов ззаду.
Лейтенант зирнув в один бік, у другий — траншея вела в тил, рову й поля зі стерною, де вони наступали, звідси не було видно. Навколо було по-весняному привільно і просторо — чекаючи свого часу, хвилювався весняними соками ліс, витаючи з-під снігу, ось-ось ладна була ожити для своєї одвічної справи земля. Там-сям у струмках, розорах, на підліску марніли-дотавали, мов наждак, хрусткі на морозі латки снігу, гуляв над просторами вітер — сушив землю. На зміну безкінечно довгій холоднечі йшла весна, і лейтенант зрозумів: не для нього.
- Предыдущая
- 25/79
- Следующая