Незвичайні пригоди Марко Поло - Мейнк Віллі - Страница 80

Янг провів їх задумливим поглядом. Одного з них, високого, жилавого носильника, що йшов праворуч, він знав. Це був служник канцлера Хіу Хенга.

Стояла спека, немов серед літа. Вкриті лісами горби стримували західні вітри.

Марко Поло сидів у своїй напівтемній, прохолодній кімнаті. Настрій у нього був піднесений: ненависть, двоїстість його становища при дворі, яке так пригнічувало його, лишилась позаду. Марко розумів, як важко буде виконати задумане, але не боявся небезпеки. Він наказав служникові принести чорнило й папір і написав три листи: один — Ашімі, другий — Ніколо й Мафіо Поло, третій — своєму другові Матео. Потім покликав Перлинку. Служниця була сумна й заплакана, та Марко, заглиблений у свої думки, не звернув на це уваги.

— Якщо завтра ввечері я не повернуся, передай листа пані, — сказав він. — Не раніше, як увечері. Запам'ятай. І поклянись, що нікому не скажеш про це жодного слова.

Він поклав листа в шухляду стола.

— Ось тут знайдеш його, — мовив він, не підводячи голови. — Чому ти не відповідаєш?

Перлинка схлипнула і впала йому до ніг.

— Вбийте мене, пане… Я така нещасна… — у відчаї мовила вона. — Де наша пані? її ніде немає!.. А я ходила в місто. Я ж не знала… — Вона затулила руками обличчя і гірко заплакала.

— Встань! — суворо сказав Марко Поло. — Що ти говориш? Розказуй, що сталося. Чуєш? Негайно встань!

Покоївка встала.

— Ви ж, милостивий пане, прислали посланця і жовтий паланкін. Вони забрали пані у віллу над річкою. — Сльози знову залили їй обличчя. — Вона була така рада. «Швидше, Перлинко, — сказала вона, — мені треба переодягнутися. Пан чекає мене у віллі над річкою».

І ось ви тут, милостивий пане. А пані немає… Я так боюся…

Марко Поло урвав балакучу дівчину.

— Ну, досить! Розкажи краще, як це все трапилось.

Він похмуро слухав покоївку.

— Ти кажеш, жовтий паланкін?

Служниця несміливо глянула на Марко. Голос його звучав так, начебто він говорив про щось зовсім стороннє.

— Вийди, легковажне дівчисько! — не стримався він. — Я не можу більше тебе бачити.

Багато подій сталося за сьогоднішній день. Доки він був у Ахмеда, викрали Ашіму. Що йому говорив Хіу Хенг? «Якщо вам потрібні докази, то поцікавтесь історією генерала Чена. Ахмед викрав у нього дружину й доньку, а на самого генерала звів наклеп перед імператором». У вухах Марко Поло все ще лунав насмішкуватий голос Ахмеда: «Ви мені сьогодні не потрібні. Чого б це я посилав по вас кур'єра?

Нестримна лють охопила Марко. Він судорожно вчепився в бильця крісла. Тепер він не сумнівався, що призвідця цього ганебного вчинку — Ахмед.

Минуло кілька хвилин, поки він переміг свій гнів. Що робити? Бігти вулицею і питати всіх, чи не бачили жовтого паланкіна? Але ж мереживо вулиць і завулків у Камбалі без кінця розкинулось на всі боки. І жовтих паланкінів у місті, напевне, більше тисячі. Марко безпорадно ходив по кімнаті. Якби його не одвідав Хіу Хенг, він, мабуть, мечем примусив би Ахмеда сказати правду. Але тепер не лишалось нічого іншого, як чекати, доки суворий суд не покарає Ахмеда. Тільки що ж йому робити зараз? Не сидіти ж отак, склавши руки, в порожній кімнаті.

Він гукнув слугу.

— Принеси мені меча і осідлай коня.

— На вулиці стоїть якийсь чоловік. Він хоче говорити з вами, — сказав слуга, несміливо поглядаючи на бліде обличчя свого пана.

Марко Поло насторожився. Що там таке? Він невдоволено нахмурив чоло. Брови його загрозливо зійшлися на переніссі.

— Приведи його до мене, — коротко мовив він.

До кімнати ввійшов Янг. Низько вклонившись, він став чекати, доки господар не поцікавиться метою його приходу.

Марко Поло по одежі здогадався, що перед ним носильник, і в душі його прокинулась слабка надія. Він примусив себе бути привітним.

— Що ви хочете? — спитав він,

Янг глянув на служника, який стояв біля дверей. Поло звелів йому вийти і знову повторив своє запитання.

— Саїд наказав нам віднести вашу пані у віллу за місто, — мовив Янг.

— А хто такий Саїд?

— Шпигун Ахмеда, — з ненавистю відповів Янг. — Він сказав мені, що я втрачу голову, коли розповім кому-небудь про це.

— Ти знаєш, де Ашіма? — швидко спитав Марко Поло.

— Так, пане, я відніс її у віллу над річкою.

— Сідай, — сказав Марко Поло. — Як тебе звати? Ти одержиш нагороду.

В голові його товпились думки. Вислухавши Янга, він покликав служника.

— Дай йому поїсти і попити.

Янг всівся до столу і наліг на страви. Давно йому не доводилось куштувати таких смачних речей. Забулася навіть небезпека, що нависла над ним. І тільки наївшись, він згадав про неї.

— Якщо Саїд дізнається, що я його видав, я накладу головою.

Але Марко Поло заспокоїв його.

— Треба, щоб Саїд нікому більше не загрожував, — рішуче мовив він. — Я захищу тебе. Ти зробив добре.

На вулиці стояв кінь. Був жаркий післяобідній час. Думка, що Ашіма ось уже кілька годин у владі того негідника, не давала Марко спокою.

— Янг, ти вмієш орудувати зброєю?

— Так, пане, — відповів носильник.

Служниця, яка прибирала посуд, завмерла на місці, широко розкривши очі.

— Не товчися тут, — гримнув на неї Марко Поло. — Іди і скажи, щоб нам приготували ще одного коня і зброю.

У віллі над річкою панувала гнітюча тиша. Беззвучно сновигали по кімнатах слуги. Безшумно відчинялися й зачинялися двері. Не чути було жодного людського голосу. Ашіма стояла біля вікна і дивилася через густу зелень дерев та кущів на осяяну сонцем річку. По ній на веслах та під вітрилами пропливали човни. Було тихо, і вітрила звисали на щоглах.

Ашіма схопилася за залізні грати і закричала, охоплена відчаєм:

— Допоможіть! Вони заперли мене! Допоможіть! Але її крики не сягали далі саду.

З-під вікна до неї долинув насмішкуватий голос:

— Мовчи, моя пташко, а то мені доведеться заперти тебе в льох. Там накричишся й налютуєшся, скільки хочеш.

Це був Саїд. Та Ашіма не звертала на нього уваги. Вона благала порятунку, кликала людей, доки розлючений Саїд не зайшов до кімнати і не відірвав її од вікна. Дівчина забилася в найтемніший куток кімнати.

— Не чіпай мене, чуєш! — кричала вона, простягаючи поперед себе руки, готова вчепитися йому в обличчя нігтями.

Саїд опанував себе, йому добре запам'яталися червоні пошкрябини на обличчі служника.

Стоячи за столом, він загрозливо сказав:

— Підеш у льох, якщо не замовкнеш. В Лопі ти була тихенькою, а тепер стала, як дика кішка! Зачекай, мій пан швидко тебе приструнчить.

Даремно намагалася збагнути Ашіма, за що так ненавидить її оцей чоловік з вовчим обличчям. Їй пригадалось, як у Лопі Матео викинув його за двері. Дівчина впізнала його з першого погляду. Що він хоче від неї? Хто доручив йому ув'язнити її?

Перед нею на столі стояв чай, лежало печиво. Мовчазний служник подав їй обід і через деякий час забрав його назад. До чаю й печива Ашіма теж навіть не доторкнулася. Вона не хотіла нічого брати в рот у цьому домі, якби навіть їй довелося померти голодною смертю.

Вона схопилася і знову підбігла до заґратованого вікна. Що робити? Кричати, доки не охрипне? Ніхто її не почує. Але де ж Марко Поло? Що це все означає?

Ашіму раптом охопив такий страх, що їй стало млосно. Вона відчула, що Марко Поло загрожує небезпека. Це було гірше за все. Непевним кроком Ашіма підійшла до стола і опустилася на стілець. Але скоро подолала хвилинну слабість, підбігла до дверей і щосили затарабанила в них кулаками.

— Відчиніть! — закричала вона. — Якшо ви не відчините, я вистрибну з вікна!

— Попробуй, стрибни! — пробуркотів Саїд, стоячи за дверима. Він засміявся і пішов геть.

Весна царювала в природі. На небі непорушно завмерли білі хмарини. Тіні дерев і стін подовшали. Вкритий червоною черепицею будинок, який гармонійне зливався *з навколишньою місцевістю, тішив око кожного перехожого.