Інші пів’яблука - Вдовиченко Галина - Страница 48

– Я-а-а-не-е!

Шум дощу у відповідь. Вона ступила кілька кроків, висмикуючи ноги з просотаних вологою рівчаків і гублячи туфлі – таки туфлі на ній, – одну, а тоді й другу. Холод скував передпліччя, вона ледве тримала парасолю, вчепившись у неї обома руками. З монотонного шурхотіння виокремився звук, неначе віддалік ледь чутно били дзвони.

Прислухалася: справді дзвони. І така далека-далека мелодія на чотири ноти, висхідна, трембітою з гір. Вона її вже чула колись. Дзвони, трембіта і щораз потужніший гул.

Перед очима щойно був пролом у стіні – він щез. Піднесла парасолю – і серце зупинилося: пролом пішов під воду, а стіна топилася, просідала в розбурханих хвилях ставка. Дзвіниці вже нема, вода, що вийшла з берегів, кипить, ковтає дзвони, але їх однаково чути. Вони гудуть і з-під води. Велична споруда гойдається приреченим човном, а вода прибуває й прибуває, аж поки вихлюпується трьома потоками вгору, ламаючи залишки перетинок на колишньому склепінні. Костел зникає під водою.

…Шумів телевізор. Удосвіта канал не працював, на сірому екрані стрибали рисочки. Гуло, наче й не засинала за вікном швидкісна автотраса.

Рука затерпла, заніміла – груба біла змія на простирадлі поруч. Хоч бери її та штрикай голкою, щоб вона знову стала рукою. Кроворух поновився сам собою – тисячі дрібних голок уп’ялися в пальці, погнали тепло до плеча. Ірина змусила себе підвестися, щоб знову не поринути в сон, не опинитися там, де щойно була. Вимкнула телевізор, випила води біля вікна на кухні, дивлячись на порожню вулицю. У небі висів неспокійний місяць із її сну. Тривога не танула, наче щось сталося, а вона не знає, що саме. Послухала на порозі Соньчиної кімнати спокійне дихання доньки, повернулася до себе. Розгорнута під настільною лампою книжка залишила Ірину байдужою, читання не йшло до голови – нічне видиво стояло перед очима. Сіра вода трьома вулканами вихоплюється з костелу, бурлить і заспокоюється, поглинувши все. Лише тихо тремтить олив’яна поверхня, освітлена місяцем.

Очі стуляються, вимикач сухо клацає, кімната поринає в темряву.

«За попередньою версією, причиною вибуху автосервісу стала розгерметизація паливного бака одної з машин. Вибух прогримів поблизу одного з боксів, коли робочий день уже добіг кінця. Вибуховою хвилею зруйнувало внутрішні перекриття в офісній частині будівлі. Два автомобілі згоріли дощенту. На місці працювало одинадцять спецмашин і п’ятдесят два вогнеборці. Вогонь локалізовано, гасіння триває. Двоє чоловіків – за попередніми даними, працівники автосервісу – дістали легкі травми. За іншою версією, одним із постраждалих виявився власник автостанції, але наразі цю версію не підтверджено».

Кумпа зателефонував саме перед тим, як Ірина почула цю новину в ранковому випуску новин. «Усе гаразд, – сказав. – Я їду у відрядження, буду за кілька днів». І потім його телефон лише відповідав, що абонент – поза зоною досяжності.

А тим часом вибух коло виїзду на київську трасу викликав неабиякий скандал. Невідомий виклав в Інтернет у вільний доступ відеозапис розмови з одним із потерпілих. Той у стресі розповів правоохоронцям, чому він приїхав в офіс автосервісу і про що говорили з його власником… Знищені вибухом машини, припарковані під вікнами, належали саме цим двом чоловікам. З відвертих відповідей потерпілого – він, щоправда, говорив наче надсилу – постала справжня картина того, що сталося. У цьому не було жодного сумніву. Переконливості додавала і схема, що її накреслив потерпілий, – варіант передачі бізнесу з одних рук в інші, – і певна додаткова інформація, яка безпосередньо не стосувалася теми розмови. Конкретна функція цієї людини в загальному механізмі, його місце у злочинній піраміді, як порівняти її з озвученим фактажем, видавалася слабеньким пчихом на фоні епідемії грипу.

Чоловік, що свідчив проти себе, назвав кілька відомих імен на високих посадах. Проте високопосадовці, чиї імена прозвучали в скандальному відеозаписі – його переглянула рекордна кількість користувачів Інтернету, – ніяк не прокоментували почутого. Зовсім зігнорували його. Лише одного з названих пощастило тележурналістам впіймати коло входу в його офіс, і він пожартував у камеру: «Коли на твоїх очах твоя машина злітає в повітря – ще й не такі нісенітниці почнеш верзти. Стрес, шановні, стрес!»

Новий скандал, якого не довелося чекати, затьмарив попередній. Відомий політик у прямому ефірі вдався до приголомшливого сеансу самовикриття. Рейтинг програми злетів над хмари за кілька хвилин, стартувавши мало не з нуля. Усі телефонували одне одному: «Вмикай телевізор!» Навіть Луїза з Конем цього разу послухалися Зосі – і не пошкодували. Вони давно вже не чули такого відвертого інтерв’ю, насправді – ніколи. Після рекламної паузи інтерв’юер зник зі студії. Зненацька захворів, пояснив дещо розгублений ведучий. Краплі дрібного поту проступали на його обличчі крізь грубий шар гриму.

Жіночий квартет, зібравшись у «Зубрівці», обговорював останні новини глобального масштабу. Давненько на цьому рівні нічого справді гідного уваги не траплялося. А відтак дійшли висновку, що це яблуко Курича дісталося Києва… Пішов його детектор правди межи люди.

– Слухай, – сказала Галя, допомагаючи розставляти на столі горнятка. – А ти раніше нічого дивного за яблуком Курича не помічала?

– Коли воно ще в нас було? – Магда запарила чай у череватому чайнику накрила його білосніжною серветкою. – Начебто ні… А от уже після того, як його купили, здивувалася. Ігор усі гроші, що отримав за цю роботу, – все до копійки – надумав віддати на добру справу. Сказав, що знайшов хлопців, які мають серйозний намір реставрувати ратушу в Бучачі й відбудувати Годовицю. Вийшов на них через Яна Кумпу.

– Хто б міг подумати, що він так Пінзелем захопиться… – зауважила Галя.

– Та він не те щоб Пінзелем захопився… Він і раніше ним захоплювався. А тут каже мені: «Слухай, це ж вони, мабуть, хотіли купити в нас яблуко, що бажання виконує. Як ти думаєш?…» А я кажу: «Бачили очі, що вибирали…» А він мені: «Ото як забажають повернути…» Уявляєте? Милий мій Куричу. Не повернуть вони його, навіть не подумають. Бо цьому, як ви кажете, дівчата, яблуку правди – ціни немає. Бач, як почали передавати його з рук у руки, друзям дарувати чи продавати, не попереджаючи про наслідки… А гроші Курич Янові Кумпі віддасть: так, каже, буде справедливо.

Луїза глянула на Ірину, та мовчки позирала у вікно на закручене плетиво виноградної лози.

– Про Яна щось чути? – обережно спитала Луїза.

– Поки що ні, – спокійно відказала Ірина, одірвавши погляд од вікна. – Він он яким цабе хвоста прищемив.

– Знати б, чи все гаразд, – додала Луїза.

– Мені хтось квіти передав. – Ірина їй на те. – Прийшов хлопець, вручив букет, попросив розписатися. Я потім у фірму телефонувала, нічого конкретного дізнатися не вдалося. Хтось замовив. А це, якщо подумати, хто хочеш може бути…

– А чого ти Кумпу згадала?

– Бо ці квіти – руді хризантеми.

Дівчата перезирнулися. Лише Ірині зрозуміла логіка, не будемо, мовляв, допитуватися.

– А в мене, – зітхнула Галя, – таке саме робиться…

– Таємний дарувальник квітів?

– От дурепи… Послухайте. Я вам не розповідала.

І розповіла. На старшого сина з його партнером теж рейдери наїхали. Продай, кажуть, бізнес, ціну називали свою, втричі меншу. А коли що, не підкопаєшся, бо ж не забирають – купують. Насправді – грабують. А відмовляєшся – ціна починає танути. «Думай, хлопче! – доброзичливо порадили. – За тиждень сума буде вдвічі нижча. Думай – нагадують. – Погоджуйся, поки дають, бо з тими, хто впирається, знаєш, що буває?…»

Тим часом партнер стомився від залякувань. Вирішив свою частку продати чи там віддати; грець із нею, каже, спокій дорожчий. А Сергій уперся, хоч уже був засумнівався… А тут – цей вибух на автосервісі Яна Кумпи. Сергій наче підтримку відчув. Оце, каже, по-нашому. Тепер нехай тільки припхаються, я їм поясню: ще один такий візит – і буде те саме, що на київській трасі. Краще висаджу майстерню в повітря, а тим козлам не віддам.