Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 18

– Так, народ все, зібралися?

– Так Адаме готові, чого розкомандувався, – дожовуючи крекер промовив Ден.

– Все розсідайтеся і вирушаймо…

Розділ 13

Незважаючи на те що фургончик був старим, він швидко розігнався і вже через пів години ми були в Норфолку. Я була втомлена і хотіла спати тому прилягла, мені на душі стало спокійніше, погані думки вже не турбували мою пам’ять, розуміючи що я вже далеко від всіх цих проблем я міцно заснула. Через годину мене розбудили ми вже були в Річмонді і вирішили зупинитися щоб перекусити.

– Мері прокидайся чую я чийсь голос, – то був Деніал.

– І довго я спала?

– Годину.

– А де всі?

– На вулиці, – піднявши голову з колін Деніала, на яких чомусь я опинилася коли прокинулася, я побачила всю компанію вони сиділи і про щось говорили, ми припаркувались десь біля торговельного центру в Річмонді, він був велечезний.

Я піднялася і попрямувала теж на двір вийшовши я здригнулася на дворі було холодно.

– О погляньте хто прокинувся, – першим мене помітив Ерік.

– Ну і вигляд у тебе, як в зомбі, – промовила Меліса.

– Ну спасибі тобі, – вигляд в мене й справді був як у зомбі, розкуйовджене волосся, мішки під очима, сонний погляд.

Я повернулася назад в фургон щоб взяти щось тепліше і привести себе в порядок, інші вже пішли розглядати місто зі мною залишився тільки Адам.

– Як спалося.

– Супер.

– Доведеться сьогодні зняти тут номер.

– Ми що не поїдемо сьогодні.

– Ні, потрібно фургон відвести на ремонт щось мені не подобається звук двигуна. Тому на сьогодні ми застряли тут.

– От халепа.

– Та ні, це місто досить гарне і розваг тут багато, вже готова ходімо.

– Зачекай трішки.

Я ще декілька хвилин приводила себе в порядок, а потім ми вирушили.

– А Бальтазара тут залишимо?

– Так нехай спить. Ходімо.

Ми попрямували до торговельного центру, зайшовши всередину я здивувалася від його величини, здавалося що це невеличке місто, там було все і кафе, і магазини, і більярд, і різні розваги для дітей, і навіть невеличкий стадіон для ігор, всередині було гамірно і багато людей всі кудись поспішали, там панував невеличкий хаос. Мої очі розбігалися від побачиного, я роздивлялася це все як маленька дівчинка, яка вперше потрапила в незнайоме місце. Хоч в моєму місті теж були торговельні центри, але такого я ще не бачила. І як тут можна було знайти один одного. Ми прогулювалися по цьому величезному приміщені, а я все ще дивувалася від його розмірів.

– Ось Ерік ходімо, – Адам взяв мене за руку і потягнув за собою, – нарешті ми знайшли вас, ну як все необхідне купили?

– Так, все, – я побачила як Сара і Меліса разом із Деніалом наближаються до нас, в руках в них були великі пакети.

– Нам сьогодні доведеться переночувати в місті, Деніал ти знайшов нам підходяще місце для ночівлі?

– Так, авжеж тут неподалік є дешеві хостели, але досить непогані.

– Добре нам підходить.

– Сподіваюся там є душ, – промовила Сара.

– Там все є повір.

– Гаразд, народ зустрічаємося через пів години біля фургона.

– Окей.

– Зрозуміло.

– Так бос.

Ми разом із Адамом ще трішки погуляли по центру, потім ми вийшли на вулицю і попрямували до фургона, погода стала ще похмурою почався дрібненький дощ. Бальтазар вже прокинувся і нетерпляче виглядав із вікна чекаючи на нас, побачивши що ми наближаємося він зрадів, і щойно Адам відчинив дверцята він стрибнув прямо йому в руки.

– Ого, і частенько він таке виробляє.

– Так, завжди, ну що скучив за нами. – Адам взяв кота на руки і почав гладити його і чесати животик, від цього він тихенько замурчав.

Як по графіку всі прийшли рівно через пів години, поклали накуплені речі у фургон, ми вирушили в хостел який на цю ніч мав замінити нам дім. Приїхали ми досить швидко як і казав Ден він знаходився досить близько біля центру, невеличка тихенька вулиця по якій майже не їхати автомобілі вела до нього, ще одним плюсом для нас було те що біля нього знаходилася автомайстерня. Приїхавши туди ми замовили один багатомісний номер, це - було й дешевше й веселіше. Зайшовши в середину нашого номера ми здивувалися, тут було досить гарно і прибрано, кімната за розмірами була досить простора ніяких двоповерхових ліжок, все культурно і сучасно, цей номер не був схожий на ті придорожні готелі він навіть не був схожий на хостел. Ми забрали свої речі з фургона і пішли назад в хостел. Місця вистачило всім, навіть одне ліжко було вільне, саме там ми поскладали свої речі.

– Гаразд, ви тут розкладайтися, а я віджену фургон до майстерні. Мері!

– Що Адаме.

– Візьми цього красунчика з собою і погодуйте його, – Адам відав мені на руки нашого талісмана, а сам пішов.

– Ходи сюди красунчику, – ми почали разкладати свої речі, мені тут сподобалося єдиним мінусом було те що душ був спільний і щоб його приняти довелося трохи почекати, але я не марнувала часу і за наказом Адама погодувала Бальтазара.

– Я перший в душ! – викрикнув Ден.

– Розмріявся, ти приймеш його тільки після мене, – викрикнула у відповідь Сара.

– Чому ми сваримося, в мене ідея давай підемо разом.

– Ха-ха смішно навіть і не мрій, ти виграв іди першим.

– Як малі діти, – розкладаючи речі промовив Ерік.

Дощ посилювався тому вийти гуляти ми не могли, довело залишитися всередині. Адам повернувся через декілька хвилин весь мокрий від дощу.

– Жах, на дворі така злива.

– Та ми бачимо сеньйоре калюжка, – промовила Анна-Меліса.

– Бррр там холодно, хто там у душі.

– Деніал, – незадоволено промовила Сара.

– І довго він там?

– Кілька хвилин.

– Гаразд наступний я.

– Ей! А мене що не існує, – ще не задоволеніше промовила Сара.

– Притримай коней, тебе що не вчили дівчат пропускати першими. – промовила Меліса.

– Гаразд-гаразд. Саро ти далі, а я потерплю, все одно нам цілий день тут сидіти.

Так і справді ми застряли тут на цілий день, дощ то ставав то посилювався але остаточно припинятися він не хотів. Нарешті майже всі приняли душ, я вирішила приняти його останньою. Ось і моя черга я взяла рушник змінний одяг і попрямувала в душ. Вийшовши звідти я побачила таку картину Ерік і Ден витягнули гітари, а всі оточили їх.

– Ого, а що це ви тут збирайтеся робити? Хочете влаштувати концерт.

– Типу так, – промовив Адам.

– Все одно нічого робити і щоб не було нудно ми вирішили трішки розважитися, – продовжив Ерік.

– Давай з нами, – запропонував мені Ден, – я впевнений ти знаєш слова пісні Highway To Hell.

– Ні, ви що в мене жахливий голос.

– Та годі тобі тут всі свої.

– Ну давай, а то я ображуся, – промовив Адам.

– Ні, вибачте.

– Давай чувак, – промовила Сара, – я теж не вмію співати, будемо разом вити як тюлені.

– А хіба тюлені виють?

– Ще й як, ти що мені не віриш.

– Ну гаразд вмовили.

– І так 3..2..1. – Ерік з Деніалом почали грати.

Спочатку я вагалася, а потім все ж наважилася промовити слова пісні, ми разом синхронно почали співати хтось голосніше хтось тихіше. Всі веселилися і ось пісня закінчилася і Ерік запропонував заспівати і ще одну пісню яку всі також добре знали 21 Guns Green Day гарна спокійна пісня одна з моїх улюблених. Співаючи її я знову згадала той день коли я потрапила на їх концерт: «цікаво я ще їх побачу» подумала я.

– Стоп!

– Що таке? Адаме, – поцікавився Ерік.

– Ви це чули?

– Що? – всі одночасно промовили.

– Мері ти ж круто співаєш.

– Я? ти не помилився.

– Так, ми це помітили, а я то думав щось сталося. – промовив Ерік.

– Ви знущайтеся я жахливо співаю.

– Та ні, зовсім ні ти чудово співаєш.

– Так Меліса права, – підтвердила Сара.

– Еріку ще раз приспів програй але тепер всі замовкли я хочу чути тільки її, – наказав Адам.

– Що? Ні-ні.

– Так-так сестричко не соромся, – підбадьорив мене Деніал.

– Ну гаразд.