Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сліпота - Сарамаго Жозе - Страница 36
Вона відійшла від дверей ще твердою ходою, потім рушила далі попід стіною коридору й раптом відчула, як голова в неї пішла обертом, коліна їй підігнулися, і вона впала. Очі затяглися туманом, Я сліпну, подумала вона, але відразу й зрозуміла, що якщо й осліпне, то не тепер, лише сльози покрили її обличчя, сльози, якими вона ніколи не плакала протягом усього свого життя, Я вбила людину, тихо сказала вона собі, захотіла вбити й убила. Вона обернула голову до дверей палати, якщо сліпі бандити зараз прийдуть сюди, то захищатися вона не зможе. Але коридор був порожній. Жінки вже зникли, сліпці, ще налякані пострілами, а надто трупами своїх, не наважувалися вийти. Потроху сили до неї повернулися. Сльози котилися й далі, але сльози повільні, лагідні, наче вона дивилася на щось неминуче. Вона насилу підвелася на ноги. У неї були обляпані кров'ю руки й одяг, і раптом виснажене тіло попередило її, що вона вже стара. Стара і схильна вбивати, подумала вона, проте знала, що в разі потреби знову почне вбивати, А коли в мене виникне потреба вбивати, запитала вона себе, йдучи в напрямку вестибюля й сама собі відповіла, Коли помре те, що досі є живим. Вона похитала головою, подумала, Це всього лише слова, слова й нічого більше. Вона досі була сама-одна. Підійшла до дверей, які виходили на подвір'я. За сходинами, що вели до брами, побачила неясні обриси солдата, який ніс варту, Там зовні ще є люди, люди, які бачать. Шарудіння кроків у неї за спиною примусило її здригнутися, Це вони, подумала, і швидко обернулася, наставивши ножиці. То був її чоловік. Жінки з другої палати розповіли, проходячи, про те, що відбулося в протилежному крилі, що якась жінка зарізала ватага бандитів, що там лунали постріли, лікар не запитав, хто та жінка, бо то могла бути лише його дружина, вона сказала зизоокому хлопчикові, що потім розкаже йому, чим закінчилася історія з казки, а тепер, либонь, вона й сама була вже мертвою,
Я тут, сказала вона й підійшла до нього, обняла його, не помітивши, що вимазала його кров'ю, а може, помітила та не надала тому значення, адже досі вони все ділили порівну, Що там сталося, запитав лікар, сказали, ніби там убито чоловіка, Так, то я його вбила, Навіщо, Хтось повинен був убити його, не знайшлося більше нікого, І що тепер, Тепер ми вільні, вони знають, що їх чекає, якщо знову спробують знущатися з нас. Буде боротьба, війна, Сліпі завжди воюють, завжди перебувають у стані війни, Ти знову станеш убивати, Якщо доведеться, від цієї сліпоти я не зможу вилікуватися інакше, А їжа, Тепер ми її забиратимемо, сумніваюся, що вони посміють туди прийти, принаймні ближчими днями вони боятимуться, щоб із ними не сталося те саме, що ножиці знову встромляться їм у горлянку, Ми не зможемо вчинити їм опір, як не змогли, коли вони прийшли до нас із першими вимогами, Бо тоді ми їх боялися, і страх не завжди найкращий помічник, а зараз ходімо, думаю, для ліпшої безпеки нам треба забарикадувати двері до палати, поставивши ліжка на ліжка, як вони в себе роблять, ліпше декому з нас поспати на підлозі, аніж померти з голоду.
Але протягом наступних днів вони стали запитувати себе, а чи справді їм не загрожує голодна смерть. Спочатку вони не дивувалися, що їжа перестала надходити, вони від самого початку звикли, що з цим бувають затримки, сліпі бандюки мали слушність, коли казали, що військові часто затримують їжу, але до цього аргументу вони вдавалися тоді, коли глузливо додавали, що саме це примушує їх скорочувати пайки, мовляв, вони не мають іншого виходу, такий тяжкий обов'язок випадає на долю тих, хто править. На третій день, коли в палатах неможливо стало знайти навіть тонку шкуринку, навіть крихту хліба, дружина лікаря з кількома іншими мешканцями своєї палати вийшла на подвір'я й запитала, Чому ви затримуєте нам постачання харчів, ми вже два дні нічого не їли. Сержант, уже інший, не той, який був раніше, вийшов до загорожі й відповів, що армія не несе відповідальності за затримки з постачанням продовольства, військо ні в кого не відбирає шматок хліба, бо військова честь ніколи б йому цього не дозволила, якщо харчі не надходять, то лише тому, що вони не надходять, а ви не ступіть далі жодного кроку, перший, хто спробує ступити вперед, знає, що його чекає, наказ не змінився. Одержавши таке повідомлення, вони повернулися до вестибюля й стали обговорювати ситуацію, Що ж нам тепер робити, якщо вони не приносять нам їсти, Можливо, вони принесуть завтра, Або післязавтра, Або тоді, коли ми вже не зможемо й ворухнутися, Треба вийти й вимагати їжу, Таж ми не дійдемо навіть до брами, От якби ми були зрячими, Якби ми були зрячими, то нас би не закинули до цього пекла, Ми не знаємо, як там живеться людям на волі, Можливо, їм самим там не вистачає їжі, тому вони й нам її не привозять, Атож, чому вони мають нас годувати, коли й самі голодують, а коли припаси в них зовсім закінчаться, то ми тут уже будемо мертві від голоду, Що ж нам робити. Вони сиділи на підлозі під жовтим світлом єдиної лампи у вестибюлі, більш або менш утворивши коло, лікар і дружина лікаря, старий із чорною пов'язкою на оці, разом з іншими чоловіками й жінками, по двоє-троє з кожної палати, як із лівого крила, так і з правого, й тоді, позаяк цей світ сліпих мало в чому відрізнявся від реального світу, сталося те, що мало статися, один із чоловіків сказав, Я думаю, ми не опинилися б у цій ситуації, якби не вбили їхнього ватага, хіба так важко було жінкам ходити до них двічі на місяць, щоб давати їм те, чим їх нагородила природа, хотів би я запитати. Комусь ця репліка здалася кумедною, хтось тихо захихотів, шлунок, схоже, не дозволив нікому подати голос протесту, й той самий чоловік провадив, Хотів би я знати, хто його штрикнув у шию, Жінки, які там були, присягаються, що цього не зробила жодна з них, Ми повинні взяти правосуддя у свої руки й покарати того, хто здійснив це вбивство, Але спершу треба довідатися, хто то був, Ми видамо їм того суб'єкта, якого вони шукають, а вони за те дадуть нам їсти, Але спершу ми повинні довідатися, хто то був. Дружина лікаря похнюпила голову й подумала, Він має рацію, якщо хтось тут помре з голоду, то провина буде моя, але несподіваний вибух гніву, який вона відчула в собі, заглушив це визнання своєї провини, Тож нехай вони першими й помруть, щоб моя провина спокутувала їхню провину. Потім подумала, піднявши погляд, А якби я їм тепер сказала, що вбила я, невже вони мене видали б, знаючи, що посилають мене на певну смерть. Чи то внаслідок відчуття голоду, чи своїх думок, вона несподівано ніби почала провалюватися в якусь глибоку яму, голова їй пішла обертом, тіло нахилилося вперед, і рот відкрився, щоб заговорити, але в ту мить хтось схопив її за руку і здавив їй лікоть, вона подивилася й побачила, що це старий із чорною пов'язкою на оці, який сказав, Я вбив би власними руками того, хто сам би себе виказав, Чому, запитали його з кола, Бо якщо ганьба й сором ще мають якесь значення в цьому пеклі, в яке нас закинули жити і яке ми своїми власними зусиллями перетворили на пекло кромішнє, то лише завдяки тій особі, яка мала мужність піти й убити гієну в самому лігві гієни, Воно то так, але відчуття ганьби й сорому не покладуть нам у миску бодай шматок їжі, Хоч би хто ти був, але сказав правду, бо завжди знайдуться такі, хто напихає собі живіт коштом безсоромності, але ми, якщо в нас залишилася бодай крихта гідності, повинні знайти в собі мужність боротися бодай за те, що нам належить по праву, Що ти хочеш цим сказати, Що пославши на ганьбу наших жінок і здобувши собі їжу їхнім коштом як найогидніші сутенери бідняцьких кварталів, ми тепер повинні послати туди наших чоловіків, якщо вони тут іще є, Поясни детальніше, але спершу скажи, звідки ти сюди прийшов, Із першої палати правого крила, Говори, Усе дуже просто, ми підемо добувати собі їжу власними руками, Вони мають вогнепальну зброю, У них лише один пістолет, а патрони мають властивість закінчуватися, їх вистачить їм на те, щоб убити кількох із нас, Люди помирали й за щось менше, Я не збираюся помирати за те, щоб іншим добре жилося, То ти також не будеш їсти, якщо хтось віддасть життя за те, щоб ти їв, глузливо запитав старий із чорною пов'язкою на оці, але інший нічого не відповів.
- Предыдущая
- 36/60
- Следующая