Сліпота - Сарамаго Жозе - Страница 31

Саме так стояли справи, коли надійшов наказ від сліпих бандитів, які вимагали, щоб їм принесли більше грошей та цінних речей, бо вони вважають, що доставлена ними їжа перевищила цінність початкової виплати, що її, як вони стверджували, вони, бандити, великодушно оцінили значно вище, ніж вона того варта. Приголомшені мешканці палат відповіли їм, що в них більше не залишилося жодного сентаво, що всі зібрані цінності були пунктуально їм віддані, і що, цей аргумент слід визнати досить ганебним, вони не схильні визнати справедливим рішення, яке умисне нехтує різницю між внесками різних палат, тобто, якщо викласти це простими словами, то не годиться, щоб праведник мусив платити за грішника, й не можна відмовляти в їжі тому, перед ким ти ще перебуваєш у боргу. Жодна з палат, звісно, не знала, скільки цінностей передали бандитам інші палати, але кожна вважала, що має причини їсти далі, навіть якщо в інших кредит уже й вичерпався. На щастя, цей конфлікт помер уже при своєму народженні, бо сліпі пройдисвіти повідомили, що наказ має бути виконаний усіма, бо якщо й була якась різниця у вартості їхніх внесків, то вона залишилася таємницею, схованою у відомостях сліпого рахівника. У палатах розгорілися суперечки, нерідко доходило навіть до застосування рук. Дехто підозрював, що деякі егоїсти лукаво приховали частину своїх цінностей і годувалися коштом тих, хто чесно віддав усі свої скарби на користь громади. Інші, привласнюючи для власного користування аргументи, які досі висувалися на користь колективу, стверджували, що віддані ними речі могли б прогодувати їх ще багато днів, а не утримувати скупіїв і паразитів. Загроза, яку лихі сліпі зробили на самому початку, провести обшук у палатах і покарати порушників договору, була здійснена в кожній палаті, щоб виявити там сліпців хороших і сліпців поганих. Ревізори не виявили великі багатства, хоч і знайшли кілька годинників та перснів, більшість із яких належали чоловікам, а не жінкам. Що ж до покарань внутрішнього правосуддя, то справа обмежилася кількома ляпасами, кількома тичками в зуби, які здебільшого не влучали, але переважно чулася лайка, прозвучали навіть кілька фраз зі стародавньої риторики, такі, наприклад, Та ти не завагався б пограбувати й рідну матір, можна не сумніватися, що для того, аби вчинити таку ганебну річ, та й інші, либонь, ще ганебніші, людям довелося б чекати, коли всі осліпнуть і разом зі світлом очей втратять і світло пристойності. Сліпі бандюки одержували плату, обіцяючи жорстокі репресії, які, на щастя, потім не виконали, либонь, через забудькуватість, хоч насправді в їхніх головах уже визріла нова ідея, про яку вони незабаром усіх повідомили. А якби вони виконали свої погрози, то нові несправедливості значно ускладнили б ситуацію, можливо, призвівши до драматичних наслідків, бо дві палати, щоб приховати злочинне приховування цінних речей, у якому вони були звинувачені, назвалися номерами інших палат, накинувши невинним палатам провини, які не були їхніми, одна з них була такою чесною, що все віддала уже в перший день. На щастя, щоб не завдавати собі зайвої мороки, сліпий рахівник записав на окремому аркуші ті нові розбіжності, які виникли у зв'язку з новими поборами, й це пішло на користь усім, як винним, так і невинним, бо якби він приєднав нові відомості до колишніх записів, то різниця між внесками, одержаними від різних палат, стрибнула б у його невидющі очі.

Минув ще тиждень, і сліпі бандити оголосили, що вони хочуть жінок. Ось так просто, Приведіть нам жінок. Ця несподівана, хоч і не можна сказати, що цілком незвичайна вимога, спричинила вибух обурення, який легко собі уявити, ошелешені емісари, які принесли наказ, повернулися до сліпих бандитів і повідомили, що палати, три з правого крила й дві з лівого, зокрема й ті сліпі жінки та чоловіки, які спали на підлозі, одностайно вирішили не виконувати ганебну вимогу, заявивши, що не можуть настільки принизити свою людську гідність, у даному разі жіночу, і якщо в третій палаті лівого крила немає жінок, то при чому тут вони. Відповідь була короткою і сухою, Не пришлють нам жінок, їсти не дамо. Принижені емісари повернулися до своїх палат із наказом* Або вони підуть туди, або їсти нам не дадуть. Жінки самотні, які не мали партнера або не мали постійного, негайно запротестували, вони не збираються платити за їжу чоловіків, які належать іншим жінкам, тією частиною свого тіла, що в них між ногами, а одна з них навіть мала зухвалість сказати, забувши про ту повагу, з якою мусила б ставитися до своєї статі, Я піду туди, як захочу, але все, що я зароблю, я зароблятиму тільки для себе, і якщо мені сподобається, то залишуся жити з ними, тоді ліжко й стіл будуть мені гарантовані. Такими словами, щодо змісту яких помилитися було неможливо, вона це сказала, але не перейшла до наступних дій, бо вчасно подумала про те, як їй доведеться несолодко, якщо вона муситиме витримувати сама-одна статевий натиск двадцятьох чоловіків, які, схоже, ошаліли від хоті. Проте ці слова, так легковажно промовлені в другій палаті правого крила, впали не в порожнього кошика, бо один з емісарів, який володів особливим чуттям сприятливої нагоди, негайно запропонував, щоб на цю службу жінки зголошувалися добровільно, взявши до уваги, що те, що робиться з доброї волі, робити значно легше, аніж те, що робиться з примусу. Й лише в останню мить обачність перешкодила йому кинути цей заклик, процитувавши відоме прислів'я, Той, хто біжить для власного задоволення, не стомлюється. Та хоч він і вчасно прикусив язика, проте все одно у відповідь йому пролунав справжній вибух обурення, жінки, переповнені праведним гнівом, мовби фурії, налетіли на нього з усіх боків, а всіх чоловіків змішали з багнюкою, назвавши їх, залежно від рівня своєї культури, суспільного середовища та особистого стилю, кретинами, сутенерами, п'янчугами, кровопивцями, експлуататорами, звідниками. Деякі з них висловили жаль, що з чистої великодушності та співчуття поступилися сексуальним проханням своїх товаришів по нещастю, які тепер так погано віддячили їм, штовхаючи їх на відверту ганьбу. Чоловіки намагалися виправдатися, просили жінок, щоб ті не драматизували ситуацію, якого біса вони підняли крик, хіба не зрозуміло, що звичай вимагає шукати добровольців у важких і небезпечних ситуаціях, таких як та, що її вони нині переживають, Ми всі ризикуємо померти від голоду, й ви, і ми. Декотрі з жінок прислухалися до цього голосу розуму й притихли, але одна з них, переповнившись несподіваним натхненням, підкинула нові дрова у вогонь, коли іронічно запитала, А що ви робили б, якби вони, замість вимагати жінок, зажадали чоловіків, як би ви тоді повелися, ану розкажіть нам, а ми послухаємо. Жінки прийшли в захват, Розкажіть нам, розкажіть, закричали вони хором, задоволені, що загнали чоловіків у куток, що вони потрапили у власну ж логічну пастку, з якої тепер навряд чи зможуть вибратися, хотіли подивитися, куди приведе їх чоловіче вміння тверезо міркувати, яким вони так полюбляють вихвалятися, Тут педерастів немає, спробував запротестувати один чоловік, І повій немає, відрубала жінка, яка поставила провокаційне запитання, а навіть якби вони були, то навряд чи погодилися б робити своє ремесло вам на догоду. Чоловіки неспокійно щулилися, знаючи, що єдиною відповіддю, яка задовольнила б мстиву жіноту, була б така, Якби вони зажадали чоловіків, ми пішли б, але жоден із них не мав мужності промовити цю коротку, рішучу й недвозначну фразу, і вони були такі спантеличені, що жоден не спромігся пригадати: для них не було б великої небезпеки, якби вони її сказали, позаяк ті сучі сини з третьої палати лівого крила хотіли розважатися з жінками, а не з чоловіками.

Атож, жоден із чоловіків про це не подумав, але, схоже, про це подумали жінки, бо як було інакше пояснити ту мовчанку, яка потроху заповнювала палату, що в ній відбувалася ця суперечка, як не те, що вони зрозуміли, для них перемога у словесній перепалці не відрізнялася від поразки, яка неминуче прийде потім, та й у сусідніх палатах суперечки мало чим відрізнялися від цієї, бо ж відомо, що людські міркування часто повторюються, як слушні, так і неслушні. У цій палаті дискусію завершила жінка віком років п'ятдесятьох, яка мала тут стару матір і не бачила іншого способу нагодувати її, Я піду, сказала вона, не знаючи, що її слова прозвучали відлунням тих, які промовила в першій палаті правого крила дружина лікаря, Я піду, в цій палаті протести не були ані такими численними, ані такими бурхливими, бо жінок тут мало, дівчина в чорних окулярах, дружина першого сліпого, реєстраторка консультації, покоївка готелю, жінка, про яку ніхто не знав, хто вона така, й жінка, яка не могла спати, але ця здавалася такою нещасною, такою жалюгідною, що жінки вирішили дати їй спокій, жіноча солідарність, як відомо, чоловікам не на користь. Перший сліпий почав був розмову про те, що його дружина не стане себе ганьбити, віддаючи своє тіло незнайомим чоловікам навзамін нехай там чого, бо вона цього не хоче та й він їй не дозволить, мовляв, гідність не продається, і якщо людина починає поступатися в дрібних речах, то закінчує тим, що втрачає весь сенс життя. Тоді лікар запитав у нього, який сенс життя він бачить у ситуації, що в ній усі вони опинилися, голодні, по вуха покриті брудом, завошивлені, погризені клопами й блохами, Мені також не хотілося б, щоб моя дружина пішла туди, але моє бажання нічого не варте, вона сказала, що налаштована йти, це її вибір, я знаю, моя чоловіча гордість, якщо після стількох принижень ми ще зберегли почуття, яке можна так назвати, знаю, вона страждатиме, вона вже страждає, я не можу цього уникнути, але ми не маємо іншого виходу, якщо хочемо жити, Кожен живе згідно з тією мораллю, яку він має, я думаю, і не маю наміру міняти свої погляди, агресивно відповів перший сліпий. І тоді дівчина в чорних окулярах сказала, Інші не знають, скільки в нас тут жінок, тому ви можете залишити свою для свого власного користування, а ми годуватимемо вас, і я хотіла б знати, як почуватиме себе її і ваша гідність, як смакуватиме вам хліб, який ми вам принесемо, Питання не в тому, почав відповідати перший сліпий, питання в тому, але його фраза зависла в повітрі, бо насправді він не знав, у чому полягає питання, те, що він сказав, було лише кількома окремими міркуваннями, не більше як міркуваннями, які належали до іншого світу, а не до цього, він мусив би хіба що підняти руки до неба й подякувати долі за те, що вона дає йому можливість залишити свою ганьбу, так би мовити, вдома замість терпіти сором, знаючи, що тебе утримують жінки інших чоловіків. Дружина лікаря, якщо бути точним, бо щодо інших, за винятком дівчини в чорних окулярах, вільної й неодруженої, про чиє легковажне життя ми вже знаємо більш ніж достатньо, то якщо вони й мають чоловіків, ті перебувають не тут. Мовчанка, яка запанувала після незакінченої фрази, начебто чекала, коли хтось остаточно прояснить ситуацію, тому минуло зовсім мало часу, й заговорила та, яка й мала заговорити, тобто дружина першого сліпого, й вона сказала голосом, що зовсім не тремтів, Я така, як і всі інші, й робитиму те, що робитимуть інші, Ти робитимеш те, що я тобі накажу, урвав її чоловік, Не говори таким владним тоном, тут він тобі не допоможе, ти так само сліпий, як і я, Це непристойно, У твоїй владі поводитися пристойно, з цієї хвилини відмовся від їжі, пролунала жорстока відповідь, несподівана в устах жінки, яка до сьогодні незмінно ставилася до чоловіка зі слухняною шанобливістю. І тут пролунав уривчастий сміх покоївки готелю, Він їстиме, їстиме, бідолашний, несподівано її сміх перейшов у плач, а слова пролунали інші, Що ж нам робити, це прозвучало як запитання, гірке запитання, на яке не існувало відповіді, крім похитування головою, що й зробила реєстраторка консультації, повторивши, Що ж нам робити. Дружина лікаря підняла погляд на ножиці, які висіли на стіні, вираз її очей був такий, ніби й вона хотіла поставити те саме запитання, хоч насправді то була відповідь на запитання ножиць, Що ти хочеш робити з нами.