Сліпота - Сарамаго Жозе - Страница 26

Але поки що цього не сталося. Коли вранці вона прокинулася, дуже рано, як мала звичай, її очі бачили так само ясно, як і раніш. Усі сліпі в палаті спали. Вона стала думати, як повідомити їх про те, про що хотіла їх повідомити, можливо, скликати всіх і приголомшити новиною, а може ліпше буде сказати це тихо, скромно, мовби не надаючи великого значення своїм словам, Уявіть собі, хто міг би подумати, що я збережу зір посеред стількох людей, які осліпли, а можливо, навіть буде ліпше вигадати, що вона була сліпа й несподівано до неї повернувся зір і в такий спосіб повернути їм надію, Якщо до неї повернувся зір, казатимуть вони один одному, то, можливо, він і до нас повернеться, але може також статися, що вони їй скажуть, Якщо так, то йди звідси геть, і тоді вона їм відповість, що не може покинути чоловіка, а тому що військо не дозволить покинути карантин жодному з тих, хто тут перебуває, то їм доведеться змиритися з її присутністю. Кілька сліпих заворушилися на своїх ліжках, як і щоранку, випустили гази, але від цього атмосфера не стала більш смердючою, бо найвищий рівень насичення її смородом, схоже, був досягнутий. Тут тепер панувало не тільки повітря, яке хвиля за хвилею котилося з нужників, від якого хотілося блювати, тут стояв також дух, що поширювався від двохсот шістдесяти осіб, чиї тіла, просякнуті власним потом, не могли й не зуміли помитися б, які носили одяг, що забруднювався з кожним днем, які спали на ліжках, на яких не раз також випорожнювалися. Яка користь була їм від мила, щолоку, прального порошку, про які тут усі забули, якщо більшість душів були засмічені або заповнені каналізаційними водами, коли із забитих сміттям водопровідних труб брудна вода лилася назад, заливаючи ванні кімнати, проникаючи між дошками коридорів, заповнюючи тріщини між плитками. Яке божевілля вселило мені бажання виказати себе, засумнівалася раптом дружина лікаря, навіть як вони не стануть вимагати, щоб я їх обслуговувала, а це вельми сумнівно, я сама не витримаю і почну тут мити та чистити, поки мені стане сил, а це робота не для однієї особи. І її рішучість, яка вчора здавалася такою незламною, почала кришитися, розпадатися на уламки перед огидною реальністю, яка забивала їй ніздрі й ображала її очі, тепер, як надійшла та хвилина, коли треба було переходити від слів до діла. Я боягузка, прошепотіла вона в розпачі, ліпше я була б сліпою, тоді мене не мучили б ці місіонерські примхи. Троє сліпих підвелися з ліжок, один із них був продавець аптеки, вони пішли зайняти позиції у вестибюлі, щоб одержати там ту частину сніданку, яка призначалася для першої палати. Ніяк не можна було стверджувати, що позаяк при розподілі порцій були відсутні очі, то харчі ділили приблизно, упаковку сюди, упаковку туди, навпаки, було прикро бачити, як сліпі чоловіки знай намагалися обманути один одного, знову й знову поверталися до початку розподілу, хтось із особливо недовірливим характером хотів точно знати, що дісталося іншим, потім неодмінно починалися суперечки, кілька штурханів і два три ляпаси, завдані, звичайно ж, наосліп. У палаті уже всі прокинулися, готові одержати свої пайки, з досвідом тут опрацювали досить зручний спосіб розподілення, починали з того, що всю їжу зносили вглиб палати, туди, де стояли ліжка лікаря та його дружини, а також ліжка дівчини в чорних окулярах та хлопчика, який кликав матір, і саме туди приходили по двоє мешканці палати, кожен по свою порцію, починаючи від ліжок, найближчих до входу, першого ліворуч, першого-праворуч, другого ліворуч, другого праворуч, і так далі, без суперечок і без штовханини, і немає сумніву, що мир і спокій були варті більшого, аніж необхідність зачекати трохи довше. Ті, хто мав їжу на відстані простягнутої руки, були останніми, що обслуговували себе, крім, звичайно ж, зизоокого хлопчика, який завжди закінчував їсти раніше, ніж дівчина в чорних окулярах одержувала свою порцію, тож частина її пайки незмінно зникала у шлунку малого. Сліпі сиділи з головами, обернутими до дверей, чекаючи, коли почують кроки товаришів, кроки не дуже впевнені, але які ні з чим не можна було сплутати, кроки людей, які несуть щось важке, але шум, який вони почули, був зовсім іншим, їм навіть здалося, що їхні товариші біжать, якщо така легкість пересування була можлива для людей, що не знають, куди їм поставити ноги. А проте годі було припустити щось інше, коли нарешті ті троє, відсапуючись, з'явилися у дверях, Що там таке трапилося, чому ви повернулися бігцем, запитав хтось, коли троє їхніх товаришів стали пропихатися у двері разом, щоб повідомити несподівану новину, Нам не дозволили принести їжу, сказав один із них, а інші повторили, Атож, вони нам не дозволили, Хто, солдати, запитав чийсь голос, Ні, сліпі, Які сліпі, ми тут усі сліпі, Ми не знаємо, хто вони були, сказав продавець аптеки, але думаю, вони з тих, які прибули сюди разом з останньою партією, І чому вони раптом не дозволили вам принести їжу, досі з цим не було жодних проблем, запитав лікар, Вони сказали, що дармові харчі закінчилися, від сьогодні кожен, хто хоче їсти, муситиме платити за це. Обурені голоси залунали в усіх кутках палати, Такого не може бути, Забрати від нас нашу їжу, Банда здирників, Щоб сліпі грабували сліпих, це ганьба, ніколи не думав, що доживу до чогось подібного, Треба пожалітися сержанту. Хтось із найрішучіших запропонував, щоб усі разом пішли й повернули їжу, яка належала їм. Це буде не так легко, сказав продавець аптеки, їх багато, я мав таке враження, що там їх великий гурт, а найгірше те, що вони озброєні, Як озброєні, Озброєні кийками, в мене досі болить рука там, де по ній ударили, сказав один із трьох, Спробуймо розв'язати цю проблему по-доброму, сказав лікар, ходімо, я поговорю з тим народом, думаю, тут ідеться про якесь непорозуміння, Я піду з вами, сеньйоре доктор, сказав продавець аптеки, але з того, як вони налаштовані, я дуже сумніваюся, що вони вас послухають, Хай там як буде, а піти ми повинні, не можемо ж ми просто залишатися тут, Я піду з тобою, сказала дружина лікаря. Невеличкий гурт вийшов із палати, крім того, який нарікав, що в нього болить рука, він вважав, що вже виконав свій обов'язок і залишився в палаті розповідати іншим про їхню ризиковану подорож, їжа — ось вона, за два кроки, але спробуй її взяти, коли вона оточена стіною з людських тіл, І всі з кийками, нагадав він.

Йдучи плечем до плеча, вони протиснулися крізь сліпих з інших палат. Коли прийшли до вестибюля, дружина лікаря відразу зрозуміла, що ніякі дипломатичні переговори тепер неможливі й, мабуть, не будуть можливі ніколи. У центрі вестибюля, оточивши колом ящики з їжею, сліпі, озброєні кийками та залізними шворнями, висмикнутими з ліжок, наставленими перед собою, наче багнети або списи, успішно відбивалися від розпачливого наступу сліпих, які їх оточували й удавалися до незграбних спроб пробитися крізь лінію оборони, одні сподівалися знайти якусь прогалину в захисті, не закриту внаслідок неуважності, й діставали удари по простягнених руках, інші намагалися підповзти навкарачках й натикалися на ноги супротивників, що зустрічали їх ударами по спині або копняками. Усе це відбувалося наосліп, бо як інакше воно могло відбуватися. Картину доповнювали обурені протести й люті викрики, Віддайте нашу їжу, Ми маємо право на хліб, Мерзотники, Ви нас грабуєте. Усе це здавалося неможливим, і якийсь наївний чоловік, що з неуважності забув, де він є, сказав, Треба викликати поліцію. Але поліція, можливо, була вже тут, як відомо, сліпота не звертає увагу на те, яка в тебе професія й де ти служиш, але сліпа поліція — це зовсім не та поліція, яка бачить, і два поліціанти, які в нас були, вже померли, і ми закопали їх, хоч і з великими труднощами. Підштовхувана абсурдною надією на те, що влада зможе відновити порядок у цій божевільні, повернути спокій і правосуддя, одна сліпа придибала, наскільки могла, до головних дверей і закричала в повітря, Допоможіть, порятуйте від тих, хто забирає в нас їжу. Солдати вдали, ніби нічого не чують, сержант одержав від капітана, який приїздив сюди з інспекцією цілком очевидний наказ, Не втручайтеся, навіть якби вони перебили одне одного. Сліпа репетувала не менш розпачливо, аніж ті жінки, яких колись утримували в цій божевільні, вона також майже збожеволіла, але від чистого розпачу. Зрештою, зрозумівши, що нічого своїми криками не доб'ється, вона замовкла, повернулася назад, ридаючи, й не відчуваючи, куди йде, й дістала удар кийком по голові, який повалив її з ніг. Дружина лікаря хотіла підбігти й підняти її, але штовханина була така, що вона не змогла ступити бодай два кроки. Сліпі, які прийшли вимагати свою їжу, почали безладно відступати й, утративши всяку орієнтацію, наштовхувалися один на одного, падали, підіймалися, знову падали, деякі навіть не намагалися піднятися, лежали розпростерті, виснажені, жалюгідні, побиті, притуляючись обличчями до підлоги. Раптом дружина лікаря, опанована жахом, побачила, як один зі сліпих нападників дістав із кишені пістолет і рвучким рухом підняв його в повітря. Постріл відколов від стелі великий шматок мармурового тиньку, який несподівано впав на голови, підсиливши загальну паніку. Сліпий із пістолетом вигукнув, Тихо всі, замовкніть, якщо хтось посміє писнути, то вистрелю на голос, нехай куля влучить у того, в кого вона влучить, не нарікайте потім. Сліпі завмерли й не ворушилися. Той, хто мав пістолета, провадив, Вам сказали, як воно віднині все буде, від сьогодні ми роздаватимемо їжу, попереджаємо вас, і хай навіть на думку нікому не спаде приходити сюди по неї, ми тут поставимо своїх вартових, вони каратимуть за будь-які спроби порушити це розпорядження, віднині їжа продаватиметься, хто хоче їсти, муситиме платити, Чим платити, запитала дружина лікаря, Я вам сказав, щоб усі стулили губу, заревів володар пістолета, вимахуючи зброєю в себе перед лобом, Хтось же має заговорити, ми мусимо знати, як нам поводитися далі, куди нам треба буде приходити по їжу, чи муситимемо приходити всі разом, чи по одному, Ти тільки глянь, яка вона розумна, сказав хтось із банди, якби ти її застрелив, ми мали б на одного рота менше, Якби я мав очі, вона б уже мала кулю в животі. Потім, звертаючись до всіх інших, сказав, Негайно повертайтеся до своїх палат, коли ми занесемо їжу всередину, я скажу, що вам робити далі, А як щодо оплати, знову озвалася дружина лікаря, скільки нам коштуватиме філіжанка кави з молоком і одна галета, Ця дівка таки напрошується, озвався голос того самого бандита, Залиш її на мене, сказав другий, і змінивши тон, провадив, Кожна палата вибере двох відповідальних, які візьмуть на себе обов'язок зібрати всі цінності, — всі цінності, хоч би якими вони були, — гроші, дорогоцінності, обручки, браслети, сережки, ручні годинники чи що там у вас знайдеться, і принести їх до третьої палати лівого крила, в якій ми перебуваємо, і якщо хочете вислухати дружню пораду, то нехай нікому не стукне в голову намагатися одурити нас, я вже наперед знаю, що дехто з вас спробує приховати частину цінностей, які має, але я хочу сказати їм, це дуже погана думка, бо якщо нам здасться недостатнім те, що ви нам принесете, ви просто залишитеся голодними, жуватимете свої банкноти і гризтимете діаманти. Сліпий із другої палати правого крила запитав, А як ви хочете, щоб ми віддали вам усе відразу, чи платили за кожну порцію їжі окремо, Схоже я вам не досить чітко все пояснив, сказав бандит із пістолетом, засміявшись, спочатку ви заплатите, а потім будете їсти, а щодо того, аби ви платили окремо за кожну порцію їжі, то це вимагало б надто складної бухгалтерії, ліпше приносьте нам усе відразу, а ми подивимося, на яку кількість їжі ви зможете претендувати, але я вас застерігаю ще раз, якщо надумаєте приховати бодай одну річ, то це вам обійдеться надто дорого, а щоб ви не вважали наші претензії несправедливими, то після того, як принесете нам усе, ми зробимо у вас обшук, і вам доведеться непереливки, якщо ми знайдемо у когось із вас бодай одну монетку, а зараз забирайтеся звідси всі — і то швидко. Він підняв руку і зробив ще один постріл, відколовши від стелі ще один шматок тиньку. А твій голос я не забуду, сказав бандит із пістолетом, А я не забуду твого обличчя, відповіла дружина лікаря.