Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сліпота - Сарамаго Жозе - Страница 19
Одних розібрала млявість, інші мали надто делікатний шлунок, але після обіду нікому не захотілося йти копати могили. Щодо лікаря, то він, будучи за своєю професією людиною більш обов'язковою, ніж інші, сказав, хоч і не вельми охоче, Що ж, ходімо поховаємо своїх ближніх, проте ніхто не зголосився скласти йому компанію. Простягшись на ліжках, сліпі хотіли лише, щоб ніхто не заважав їм віддатися процесу травлення, інші відразу заснули, що було аж ніяк не дивно після того страху та хвилювань, які щойно довелося їм пережити, тіло, хоч і нагодоване досить скупо, було схильне віддатися хімічним процесам перетравлювання їжі. Лише значно пізніше, уже в сутінки, коли тьмяні лампи через помітне зменшення денного світла, здавалося, розгорілися яскравіше, освітлюючи той безлад, який могли освітити, лікареві за допомогою дружини пощастило переконати двох чоловіків зі своєї палати піти з ним на заднє подвір'я, щоб виконати свою частку необхідної роботи й витягти із загальної купи вже закоцюблі тіла, позаяк вони постановили, що кожна палата поховає своїх. Незаперечна перевага сліпців полягала в тому, що можна було назвати ілюзією світла. І справді, їм було однаково, що там навколо них, день чи ніч, вранішні сутінки чи вечірні сутінки, тихий світанок чи наповнений звуками полудень, сліпих завжди оточувала осяйна білість, схожа на освітлену яскравим сонцем імлу. Для них сліпота означала жити не в банальній темряві, а всередині сліпучо-білої слави. Коли лікар припустився помилки, сказавши, що їм треба відокремити своїх сліпих, і перший сліпець, який був одним із тих двох, що погодилися супроводжувати його, захотів, щоб йому пояснили, як вони зможуть відрізнити їх, то ця бездоганна логіка сліпого примусила лікаря розгубитися. Цього разу дружина вирішила не приходити йому на допомогу, бо якби вона так зробила, то виказала б себе. Лікар досить вправно виплутався з важкого становища, пішовши в наступ, тобто визнавши свою помилку, Люди, сказав він тоном чоловіка, який глузує із самого себе, так звикають мати очі, що ми досі вважаємо, ніби можемо застосувати їх, хоч вони вже ні на що не годяться, а проте ми знаємо, що тут лежать четверо наших, водій таксі, два поліціанти, і ще один, який перебував у нашій палаті, тому нам лишається тільки навмання відібрати чотири трупи, поховати їх як годиться, і в такий спосіб виконати свій обов'язок. Перший сліпий погодився, його товариш також, і вони знову, змінюючи один одного, стали копати могили. Бувши сліпими, ці двоє так ніколи й не довідалися, що зариті ними тіла, без винятку, були саме тими, про які вони говорили, сумніваючись у можливості їх відрізнити, й навіть нема потреби пояснювати тут, як, ніби навмання, рука лікаря, що її направляла дружина, хапала мерця за ногу або за руку й обмежувалася тим, що казала, Цей. Коли вони вже закопали два трупи, з палати нарешті вийшли ще троє чоловіків, що зголосилися допомогти, які напевне відмовилися б від свого наміру, якби хтось їм сказав, що вже настала ніч. Ми мусимо визнати, що з погляду психології, навіть для сліпого, далеко не все одно, коли він копатиме могилу, при світлі дня чи вже коли зайде сонце. У ту мить, коли копачі могил повернулися до палати, зрошені потом, вимазані землею, досі відчуваючи в ніздрях перший солодкавий запах розкладених тіл, голос із гучномовця повторював уже відомі їм інструкції. Не було жодної згадки про те, що сталося, не згадували ані про стрілянину, ані про людей, застрелених упритул. Зачитували застереження, такі як, Залишати будинок без попереднього дозволу означатиме негайну смерть, або Інтерновані повинні закопувати свої трупи без дотримання жодних формальностей на задньому подвір'ї, набували тепер завдяки тяжкому досвіду життя, що є найвищою наукою серед усіх дисциплін, свого повного сенсу, тоді як обіцянка постачати ящики з їжею тричі на день сприймалася як гротескний сарказм або іронія, витримати яку було ще важче. Коли голос замовк, лікар, сам-один, бо вже добре орієнтувався в хитросплетіннях дому, підійшов до дверей іншої палати, щоб оголосити, Наших мерців ми вже поховали, Якщо ви поховали кількох, то могли б поховати й інших, обізвався чоловічий голос ізсередини палати, Ми домовилися, що кожна палата ховає тих убитих, які в ній перебували, ми відрахували четверо трупів і закопали їх, То й гаразд, завтра ми закопаємо тих, що перебували тут, обізвався голос іншого чоловіка, а тоді вже іншим тоном запитав, Більше їжі не принесуть, Ні, відповів лікар, Але ж гучномовець сказав, що їжу приноситимуть тричі на день, Я сумніваюся, що цю обіцянку вони завжди виконуватимуть, У такому разі треба точніше розподіляти ті порції, що надходять, сказав жіночий голос, Мені здається, це добра думка, якщо хочете, ми обговоримо її завтра, Гаразд, сказала жінка. Лікар уже вийшов із палати, коли почув голос чоловіка, що заговорив першим, Хто ти така, щоб розпоряджатися тут за нас. Лікар зупинився, аби почути відповідь, відповіла та ж таки жінка, Якщо ми серйозно не організуємося, то в нас пануватимуть голод і страх, це ганьба, що ми з ними не пішли поховати своїх мерців, Чому ж ти сама не підеш їх поховати, якщо ти така розумна й досвідчена, Сама я викопати яму не зможу, але готова допомогти, Немає сенсу сперечатися, втрутився голос другого чоловіка, завтра ми все зробимо. Лікар зітхнув, жити разом із цими сусідами буде важко. Він уже повертався до своєї палати, коли відчув гостру потребу очистити шлунок. Він не був певен, що з того місця, де перебував, він зможе знайти нужник, але вирішив ризикнути. Він мав надію, що хтось здогадався занести туди туалетний папір, який надсилали в ящиках із харчами. Він двічі збивався з дороги, терплячи муки, бо потреба ставала дедалі гострішою, й уже ледве витримував, коли нарешті спустив штани й присів над отвором у турецькому нужнику. Сморід забив йому дух. Він мав таке враження, ніби загруз у густому місиві, в екскременти того, хто не влучив у дірку нужника, або хто тут випорожнився, знехтувавши всі вимоги пристойності. Він спробував уявити собі те місце, де перебуває, але все було для нього білим, сліпучо-білим, а крім того це біле середовище ще й дуже бридко смерділо. Ми тут збожеволіємо від жаху, подумав він. Хотів підтертися, але не знайшов паперу. Обмацав стіну позад себе, шукаючи підпірку для рулона або, за браком ліпшого, цвях, на який наколюють клапті газети. Нічого. Він почував себе глибоко нещасним, стоячи з розкаряченими ногами над діркою в сорти-рі, підтримуючи штани, щоб вони не вимазалися в бридкому смердючому місиві, сліпий, сліпий, сліпий, і, не витримавши, мовчки заплакав гіркими сльозами. Ступив навпомацки кілька кроків і наштовхнувся на протилежну стіну. Простягнув перед собою руку, простягнув другу й нарешті намацав двері. Почув, як хтось човгає поблизу, певно, теж у пошуках нужника. Куди в біса заподілася ця сральня, промурмотів той чоловік голосом, позбавленим будь-якого виразу, так ніби йому було байдужісінько до того, де вона є. Він пройшов від лікаря за дві п'яді, не помітивши присутності іншої особи, проте це не мало ваги, ситуація не стала непристойною, вона могла б нею стати, чоловік у такому жалюгідному вигляді. Але в останню мить під тиском прикрого почуття сором'язливості лікар підтягнув штани. Потім опустив їх, коли подумав, що він знову сам-один, але зробив це невчасно, він знав, що він брудний, брудний, яким не був ніколи у своєму житті. Існує багато способів перетворитися на тварину, подумав він, але те, що сталося зі мною, — один з найогидніших. Проте він не міг нарікати занадто, адже поруч мав людину, якій не так важко підмити й вичистити його.
Повкладавшись на ліжках, сліпі сподівалися, що сон допоможе їм позбутися їхнього смутку. Дотримуючись усіх заходів обережності, ніби існувала небезпека, що інші побачать це жалюгідне видовище, дружина лікаря допомогла чоловікові привести себе в більш-менш пристойний стан. Тепер у палаті запанувала болісна тиша, як буває в лікарні, коли хворі сплять, і їхній біль спить разом із ними. Сидячи на своєму ліжку, дружина лікаря не спала й дивилася на інші ліжка, на темні обличчя, на безформні обриси тіл під ковдрами, на чиєсь бліде обличчя, на руку, що ворушилася уві сні. Вона запитувала себе, чи судилося їй рано чи пізно осліпнути уві сні, як і цим людям, які непоясненні причини досі рятували її від цього. Стомленим жестом вона підняла руки до обличчя, щоб поправити собі волосся й подумала, Ми всі скоро станемо погано пахнути. У цю мить пролунали зітхання, стогін, крики, спочатку придушені, звуки, які здавалися словами й, певно, були словами, але значення яких губилося в крещендо, яке перетворювало їх на крики, на сопіння, на хрипи, що здавалися передсмертними. Хтось обурено промовив у глибині палати, Свині, вони поводяться, як свині. Але то були не свині, а сліпий чоловік і сліпа жінка, які, певно, ніколи не довідаються про себе, хто ж вони такі.
- Предыдущая
- 19/60
- Следующая