Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 34

Тор закричав.

Він прокинувся і сів прямо, важко дихаючи і несамовито оглядаючись. Навколо нього була тиша, справжня жива тиша, а не та, що він бачив уві сні.

Поруч з ними, у перших променях світанку, спали Ріс, О’Коннор і Ерек. Вони спали, розтягнувшись на землі, а поруч догорало багаття. По землі стрибав сокіл. Він подивився на Тора, схиливши голову. Це був великий і гордий птах, з однією чорною смугою, яка тягнулась вниз по його чолу. Він дивився Тору прямо в очі. Раптом, сокіл заверещав. Звук змусив Тора затремтіти: це був той самий сокіл з його сну.

Саме тоді він зрозумів, що цей птах був посланням — його сон був не просто сном. Щось було не так. Тор відчув, як по його спині пробігли мурашки, спускаючись по руках.

Він швидко підвівся на ноги і подивився навколо, міркуючи, що б це могло бути. Тор не відчув нічого поганого, і йому здалося, що все перебуває на своїх місцях. Міст був на місці, і солдати охороняли його.

Що це було? — подумав він.

І тоді він зрозумів. Когось не вистачало. І це був Елден.

Спочатку Тор подумав, що, можливо, Елден залишив їх, і попрямував на інший бік Каньйону, через міст. Можливо, йому було соромно за втрату свого меча і він взагалі залишив це місце.

Але тоді Тор подивився в сторону лісу і побачив свіжі сліди на моху, які прямували прямою стежкою по ранковій росі. Не було жодних сумнівів, що вони належали Елдену. Він не пішов, він повернувся назад у ліс. Наодинці. Можливо, щоб просто відпочити. Але, можливо — Тор з жахом зрозумів це — для того, щоб повернути свій меч.

Це було нерозумно, йти туди самому, і це засвідчувало, в якому відчаї був Елден. Тор відразу відчув, що його життя у великій небезпеці.

Сокіл знову заверещав, неначе підтверджуючи думки Тора. Сокіл знявся і полетів, прямо в обличчя Тора. Тор ухилився, кігті сокола пройшли прямо над його головою. Птах піднявся в повітря і полетів геть.

Тор вирішив діяти. Недовго думаючи, він побіг у ліс по свіжих слідах.

Якби він зупинився, щоб подумати, наскільки божевільна його ідея, він би запанікував. Але замість того, він відчував гостру необхідність допомогти Елдену. Він біг, біг один углиб лісу, у перших променях світанку.

«Елден!» — закричав Тор.

Він не міг цього пояснити, але, якимось чином, Тор відчував, що Елден скоро помре. Можливо, його не повинно було це хвилювати, враховуючи те, як Елден відносився до нього. Але Тор не міг нічого з собою вдіяти. Звичайно, якби він сам опинився в такій ситуації, Елден не зробив би нічого, щоб допомогти йому. Це було божевільною ідеєю — покласти життя за того, кому Тор був байдужий. Насправді, Елден із задоволенням подивився б як помре Тор. Але він не міг не допомогти Елдену. Він вперше переживав ситуацію, коли всі відчуття кричали йому діяти. Тор якось змінювався і не знав що з цим робити. Він відчував, що його тіло перебуває під контролем якоїсь нової, таємничої сили, і це змушувало Тора нервувати. Невже він сходить з розуму? Можливо, він зайшов занадто далеко? Можливо, це був лише сон? Можливо, йому варто повернутися назад?

Але він цього не зробив. Тор дозволив ногам нести себе, не піддаючись страху і сумнівам. Він біг і біг, поки його легені не почали горіти.

Тор повернув і зупинився як укопаний від того, що побачив. Тор стояв, намагаючись віддихатись і зрозуміти те, що він бачив перед своїми очима. Ця картина могла вселити страх у найдосвідченішого воїна.

Там стояв Елден. Він тримав свій короткий меч і дивився на істоту, яку Тор ніколи не бачив. Створіння було жахливе. Воно височіло над Елденом принаймні на дев’ять футів, завширшки як чотири чоловіки. Воно підняло свої м’язисті червоні руки з трьома довгими, немов нігті, пальцями на кожній з них. Голова його була як у демона, з чотирма рогами, довгими щелепами і широким чолом. Чудовисько мало два великих жовтих ока і довгі криві ікла. Воно відкинулось назад і закричало.

Товсте старезне дерево, що стояло поруч з ним, розкололось надвоє від цього звуку.

Елден стояв, заморожений від страху. Він упустив меч, і земля під ним стала вологою.

Чудовисько зробило крок до Елдена. З його рота капала слина.

Тор теж був сповнений страху, однак, на відміну від Елдена, страх не паралізував його. З якоїсь причини, страх посилював почуття Тора, і він відчув прилив сил. У нього з’явилось тунельне бачення, яке дозволило йому максимально зосередитись на істоті перед ним, на її позиції відносно Елдена, на її розмірах і швидкості. Тор зосередився на кожному її русі. Він також зосередився на позиції власного тіла та зброї, яку він мав.

Тор почав діяти. Він кинувся вперед, між Елденом і звіром. Чудовисько заревіло, і Тор відчув його жаркий подих. Звуки, що видавала тварина, змусили піднятись кожну волосинку на потилиці Тора і йому захотілось повернутись. Аж раптом він почув голос Ерека у своїй голові. Він казав, що Тор повинен бути сильним, безстрашним та зберігав холоднокровність. І Тор змусив себе не здаватись.

Тор високо підняв меча, розігнався і всадив його в ребра чудовиська, намагаючись дістати до самого серця.

Чудовисько закричало в агонії, його кров полилась на руку Тора, коли той занурив меч до самого кінця.

Але, на подив Тора, воно не померло. Тварюка здавалася непереможною.

Не чекаючи наступного удару, звір розвернувся і вдарив Тора так сильно, що той відчув, як затріщали його ребра. Хлопець перелетів через галявину і перед тим, як впасти на землю, врізався в дерево. Він відчув страшенний головний біль.

Тор підняв голову, весь світ навколо нього йшов обертом. Звір нахилився і вийняв меч Тора зі свого черева. Меч у його руках здавався крихітним, немов зубочистка. Звір обернувся назад і жбурнув його; меч полетів через дерева, ламаючи гілки, і зник у лісі.

Звір переніс свою увагу на Тора.

Елден стояв там, де і був, як і раніше заморожений від страху. Але, коли звір почав атакувати Тора, Елден раптом почав діяти. Він вистрибнув чудовиськові на спину. Це уповільнило звіра, достатньо, щоб Тор встиг підвестися. Звір люто закинув руки за спину, зняв Елдена і жбурнув його в хащі. Той пролетів через галявину і впав серед дерев.

Чудовисько досі кровоточило. Важко дихаючи, воно знов повернулося до Тора. Звір загарчав та оголив свої ікла, наближаючись до нього.

У Тора не було варіантів. Він був без меча, і між ним і монстром нічого не було. Монстр кинувся на Тора, але він встиг відкотитись в останню мить. Удар чудовиська потрапив у дерево, де щойно був Тор. Удар був такої сили, що вирвав дерево.

Звір підняв свою ногу над головою Тора. Але він знову встиг відкотитись. Чудовисько залишило глибокий слід там, де щойно була голова Тора.

Тор скочив на ноги, поклав камінь у пращу і жбурнув його.

Він потрапив монстру поміж очей, і це був найсильніший кидок, що коли-небудь робив Тор. Чудовисько відсахнулось. Тор був впевнений, що вбив його.

Але, на його подив, чудовисько не зупинилось.

Тор робив усе можливе, щоб призвати свою силу, чим би вона не була. Він атакував чудовисько, стрибаючи вперед, врізаючись в нього, намагаючись повалити звіра на землю за допомогою своєї надлюдської сили.

Тор був вражений, що його сила не допомогала йому. Він був простим, звичайним хлопчиком. Тендітний хлопчик поруч з цим величезним звіром.

Звір нахилився, схопив Тора за пояс і підняв його високо над головою. Тор безпорадно бовтався у повітрі, а потім звір його кинув. Він полетів, як ракета, через галявину і знову врізався у дерево.

Тор лежав оглушений, його голова розривалася від болю. Його ребра були зламані. Звір кинувся до нього, і Тор зрозумів, що йому гаплик. Чудовисько підняло свою червону, м’язисту ногу, готуючись нанести удар прямо в голову Тора. Той приготувався до смерті.

Раптом звір завмер у повітрі. Тор кліпнув, намагаючись зрозуміти чому.

Звір вхопився за горло, і Тор побачив, що з нього стирчить наконечник стріли. За мить, звір завалився мертвий.

У полі зору з’явився Ерек у супроводі Ріса і О’Коннора. Тор побачив як Ерек дивився на нього, питаючи, чи все в з ним добре. Більше всього Тор хотів відповісти, що він живий, але не зміг вимовити ані слова. За мить, його очі заплющилися, і він втратив свідомість.