Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 27

Його брат. Годфрі. П’яний. Сміючись, він йшов у їхньому напрямку, в оточенні лихого Гаррі і двох інших недолугих друзів. Саме в цей час у цьому місці брату треба було з’явитись. У лісі, бозна де. Гарету здалося, що весь його задум був проклятий.

Гарет відвернувся, насунув каптура нижче і пришвидшив крок, молячись про те, щоб його не впізнали.

«Гарет?» — покликав його голос.

У Гарета не лишалось вибору. Він застиг на місці, зняв капюшон і, обернувшись, глянув на свого брата, який весело вальсував йому назустріч.

«Що ти тут робиш?» — запитав Годфрі.

Гарет вже було відкрив рота, щоб відповісти, але потім, зупинившись, закрив його, не знайшовши слів.

«Ми гуляли тут», — відповів Фірт, намагаючись врятувати ситуацію.

«Гуляли? Невже?» — дражнив Фірта один з приятелів Годфрі високим жіноподібним голосом. Його друзі теж розсміялися. Гарет знав, що брат і його друзі засуджували його схильності, але зараз це його хвилювало найменше. Йому просто необхідно було змінити тему. Він не хотів, щоб вони задавали питання про те, що він тут робить.

«А що ви тут робите?» — поцікавився Гарет, переводячи розмову на них.

«Біля Південного Лісу відкрилася нова таверна», — відповів Годфрі. — «Ми щойно побували там. Кращий ель у всьому королівстві. Хочеш трохи?» — запитав він, протягуючи флягу.

Гарет швидко похитав головою. Він знав, що повинен відволікти брата і знайшов найкращий спосіб змінити тему розмови, щоб докорити йому.

«Батько буде гніватися, якщо побачить, що ти п’єш удень», — сказав Гарет. — «Я гадаю, тобі слід подумати над цим і повернутися до двору».

Це спрацювало. Годфрі сердито подивився на Гарета — було ясно, що він вже думав не про нього, але про свого батька і про себе.

«А з яких пір тебе хвилюють потреби Батька?» — парирував він.

З Гарета було досить. У нього не було часу, щоб витрачати його на цього п’яницю. Він досяг, чого хотів — відволік його. І тепер сподівався, що той не стане замислюватися над тим, чому тут з ним зіткнувся.

Гарет повернувся і поспішив вниз по стежці, почувши їх знущальний сміх позаду. Йому було байдуже. Адже, сміється той, хто сміється останнім.

Розділ чотирнадцятий

Тор сидів за дерев’яним столом, працюючи над луком і стрілами, розібраними на частини. Поруч з ним сидів Ріс разом з іншими членами Легіону. Всі вони схилилися над своєю зброєю, старанно вирізаючи лук та натягуючи тятиву.

«Воїн знає, як натягнути тятиву власного лука», — вигукнув Колк, проходячи між рядами новобранців, нахиляючись і розглядаючи роботу кожного з них.

«Натяг має бути правильним. Якщо натягнути слабко, стріла не долетить до мішені. Якщо натягнути занадто сильно — стріла пролетить повз мішень. Зброя ламається під час битви. Зброя також ламається під час подорожей. Ви повинні знати як відремонтувати її, якщо це станеться. Найкращий воїн — це також коваль, тесля, швець і майстер зламаних речей. І ви насправді нічого не знаєте про своє зброю до тих пір, поки не відремонтуєте її власноруч».

Колк зупинився позаду Тора і схилився над ним. Він висмикнув дерев’яний лук з рук хлопця, при цьому тятива надрізала його долоню.

«Тятива погано натягнута», — відчитав він. — «Лук кривий. Якщо користуватимешся такою зброєю на полі бою — тебе неодмінно вб’ють. І твій напарник вмиратиме поруч».

Колк жбурнув лук на стіл і пішов далі. Кілька інших хлопців тихо посміювалися. Тор почервонів, знову схопив свій лук, натягнув тятиву якомога тугіше і закріпив. Він працював над ним годинами. Це був виснажливий день, наповнений марудною роботою.

Більшість тренувань вони спарингувалися, билися на мечах. Він побачив поодаль своїх братів — усі троє сміялися, стукаючи дерев’яними мечами. Як завжди, Тор відчував, що вони насолоджувалися життям, в той час як він залишався в їх тіні. Це було несправедливо. В нього знов з’явилось відчуття, що він був тут небажаним гостем, ніби і не був справжнім членом Легіону.

«Не хвилюйся, ти впораєшся з цим», — сказав О’Коннор, котрий сидів поруч.

Долоні Тора саднили від спроб; він щосили відтягнув тятиву і тепер, нарешті, вона, на його подив, натягнулась ідеально. Струна акуратно увійшла в жолобок. Тор потягнув щосили, спітнівши. Тепер він був задоволений своїм луком — він був таким, яким мав бути.

Вже темнішало. Тор витер чоло тильною стороною долоні і задався питанням, скільки ще це триватиме. Він міркував над тим, що означає бути воїном. Його уява малювала інші картини. Тор уявляв собі лише тренування — він вважав, що так і буде весь час.

«Це не те, на що я підписувався», — сказав О’Коннор, немов прочитавши його думки.

Тор обернувся і, побачивши незмінну посмішку свого друга, заспокоївся.

«Я родом з Північної Провінції», — продовжував він. — «Я теж все своє життя мріяв про те, щоб вступити до Легіону. Думаю, я уявляв собі постійні спаринги і бої, а не цю марудну працю. Але стане краще. Це все тому, що ми новобранці. Це форма посвяти. Здається, тут існує певна ієрархія. Крім того, ми наймолодші. Я не бачу, щоб хоча б один дев’ятнадцятирічний робив цю роботу. Це не може тривати вічно. До того ж, це дуже корисний навик».

Засурмили в ріг. Тор озирнувся і побачив, що інші члени Легіону збираються біля величезної кам’яної стіни посеред поля. Навколо неї через кожні десять футів звисали канати. Стіна, мабуть, досягала тридцяти футів у висоту, а біля її основи були складені купи сіна.

«Чого ви чекаєте?» — закричав Колк. — «Ворушіться!»

З криками з’явилися члени Срібла, і, перш ніж Тор встиг отямитися, він та інші новобранці позіскакували з лавок і побігли до стіни через все поле.

Незабаром всі вони вже зібралися там, стоячи перед мотузками. Всі були збуджені від того, що Легіон в повному складі стояв разом з ними. Тор був у захваті від того, що, нарешті, долучився до інших. Він побачив Ріса, який стояв з іншим своїм другом. До них приєднався О’Коннор.

«У бою ви виявите, що більшість міст укріплені», — прогримів Колк, дивлячись на обличчя хлопців. — «Завдання солдата — взяти їх. У звичайній облозі використовують канат та абордажні кішки — переважно такі, які ми перекинули через цю стіну. Сходження на стіну — одна з найбільш небезпечних речей, з якими ви зустрінетесь в бою. Рідко коли ви будете більш незахищеними, більш уразливими. Ворог стане лити на вас розплавлений свинець. Вони будуть стріляти у вас з луків. Кидати каміння. Не лізьте на стіну поки не настане ідеальний момент. А як тільки візьметесь за діло, думайте про своє життя — або ж наразитесь на смерть».

Колк зробив глибокий вдих, після чого скомандував: «ПРИСТУПИЛИ!»

Всі хлопці навколо нього приступили, кожен з них взявся за мотузку. Тор підбіг до вільного канату і вже збирався взятися за нього, коли юнак старше випередив Тора, відштовхнувши його вбік. Тор протиснувся і схопив найближчу до себе — товсту вузлувату мотузку. Його серце шалено калатало, коли він почав дертися по стіні.

День був туманним, і Тор послизнувся на камені. Тим не менше, він ліз швидко. Він помітив, що був швидше за багатьох інших і став одним з перших. Вперше за сьогодні він відчував себе добре, гордість переповнювала його.

Зненацька щось тверде вдарило його по плечу. Він подивився вгору і побачив членів Срібла, що кидали вниз невеликі камені, палиці та інший мотлох. Хлопець на канаті поруч витягнув одну руку, щоб прикрити своє обличчя, але, втративши хватку, впав на землю. Він пролетів добрих двадцять футів і приземлився на купу соломи.

Тор теж втратив хватку, але йому якимось чином вдалося зачепитись. Кинутий зверху кийок сильно вдарив його по спині, але він продовжував підніматися. Він швидко долав відстань і вже почав думати, що може стати першим, хто дістанеться до вершини, але несподівано юнак відчув сильний удар під ребра. Він не міг зрозуміти, хто його вдарив, поки не озирнувся і не побачив хлопця поруч з ним, який розгойдувався зі сторони в сторону. Не встиг Тор відреагувати, як хлопець знову вдарив його.