Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 13

Присутні на полі стали помічати, що щось відбувається. Деякі новобранці перестали змагатися і обернулися. Те саме зробили і деякі лицарі. За мить, Тор вже заволодів увагою всіх. Вони виглядали розгубленими. Тор розумів, що вони задавалися питанням, хто ця людина, що мчить через поле, яку переслідують три королівських стражника. Не так він хотів справити на них враження. Все своє життя він по-іншому уявляв свій вступ до Легіону.

Поки Тор біг, думаючи про те, що ж вчинити, все було вирішено за нього. Один міцний хлопець, новобранець, вирішив виділитися з натовпу, зупинивши Тора. Високий, м’язистий, удвічі більший за Тора, він підняв свій дерев’яний меч, щоб перегородити Торові шлях. Тор розумів, що хлопець хотів завдати удару і збити його з ніг, щоб виставити його на посміховисько перед іншими. Таким чином він хотів отримати перевагу перед іншими новобранцями.

Це розлютило Тора. У нього не було жодних рахунків з цим хлопцем, і йому це було абсолютно ні до чого. Але хлопець хотів зупинити його тільки для того, щоб виділитися на тлі інших.

Коли Тор підбіг ближче, він насилу повірив своїм очам — хлопець був величезний. Він навис над Тором, насуплений, локони густого чорного волосся закривали його чоло. Ніколи ще Тор не бачив таку величезну квадратну щелепу. Він не знав як йому вдасться прорватися повз цього здорованя.

Новобранець атакував його своїм дерев’яним мечем, і Тор знав, що якщо він не відреагує швидко, той зіб’є його з ніг.

Спрацювали рефлекси Тора. Він інстинктивно вийняв свою пращу, відхилився назад і метнув камінь в руку нападника. Камінь влучив у мішень і вибив меч з рук новобранця так легко, немов хлопець сам його випустив. Той закричав, схопившись за руку.

Тор не втрачав часу. Він атакував, скориставшись моментом. Підстрибнувши, він ударив хлопця ногою і уперся двома ногами в його груди. Але новобранець був такий міцний, що Тору здалося, наче він штовхнув дуб. Хлопець відсахнувся всього лише на кілька дюймів, коли Тор застиг, як вкопаний і впав до його ніг.

«Це ні до чого хорошого не приведе», — подумав Тор, коли він впав на землю з глухим стуком. У вухах дзвеніло.

Тор спробував підвестись на ноги, але здоровань випередив його. Він нахилився, схопив Тора за спину і кинув його обличчям в багнюку.

Натовп хлопців швидко зібрався навколо них, підбадьорюючи їх гучними вигуками. Принижений Тор почервонів.

Він розвернувся, щоб піднятись, але хлопець був занадто швидкий. Він уже був зверху, притискаючи його до землі. Не встиг Тор нічого зрозуміти, як між ними розгорівся поєдинок. Новобранець був неймовірно важкий.

Тор чув приглушені крики інших юнаків, коли вони утворили коло, кричали і жадали крові. Хлопець кинув на Тора грізний погляд. Він своїми великими пальцями потягнувся до очей Тора. Тор не міг повірити в те, що відбувається — здавалося, цей бугай насправді хотів заподіяти йому шкоду. Невже він справді хоче отримати перевагу таким низьким способом?

В останню секунду Тор повернув голову у бік, і руки новобранця пролетіли повз, потрапивши в бруд. Тор скористався цим шансом, щоб виборсатись з-під здорованя.

Він піднявся на ноги і зустрівся поглядом з новобранцем, який теж до того моменту встав. Хлопець замахувався, щоб вдарити Тора по обличчю, але він в останню секунду ухилився. Тор збагнув, що якби кулак цього бугая вдарив його, то напевно зламав би йому щелепу. Тор підняв руку і вдарив його в живіт, але це не подіяло — це було те саме, що вдарити дерево.

До того, як Тор встиг зробити щось ще, противник ударив його ліктем в обличчя.

Тор відсахнувся, захитавшись від удару. Йому здалося, що по ньому вдарили молотком, а в його вухах пролунав дзвін.

У той час як Тор відступив, намагаючись віддихатись, новобранець знову атакував його і сильно вдарив у груди. Тор відлетів назад, впавши на спину. Пролунали схвальні вигуки інших хлопців.

Відчуваючи запаморочення, Тор спробував підвестися, але здоровань напав на нього у черговий раз, замахнувся і знову вдарив його в обличчя, поваливши Тора на спину. Удар був сильним.

Тор лежав на спині, слухаючи приглушені заохочувальні крики присутніх, відчуваючи солоний смак крові, що бігла з носа і з рани на обличчі. Він застогнав від болю. Тор підняв очі вгору і побачив, що здоровань розвернувся і попрямував до своїх друзів, вже святкуючи свою перемогу.

Тор хотів здатися. Цей хлопець був кремезний, боротися з ним було марно. І він не хотів зазнати ще більшої поразки. Але щось всередині спонукало його не відступати. Він не міг програти. Тільки не перед усіма цими людьми.

Не здавайся. Піднімайся. Вставай!

Якимось чином Тору вдалося зібратися з силами. Застогнавши, він перевернувся і став рачки, після чого повільно підвівся на ноги. Він повернувся обличчям до новобранця. З його рани текла кров, очі опухли, йому важко було бачити, складно було дихати, але він підняв свої кулаки.

Здоровань обернувся і витріщився на Тора. Він з подивом похитав головою.

«Тобі слід було б залишитися лежати, хлопчику», — пригрозив він, знову наближаючись до Тора.

«ДОСИТЬ!» — пролунав голос. — «Елден, назад!»

Зненацька з’явився лицар і став між ними. Він витягнув вперед руку, не дозволяючи Елдену підійти ближче до Тора. Натовп стих, коли всі новобранці побачили лицаря. Було зрозуміло, що до цієї людини слід ставитися з повагою.

Тор підняв очі і з трепетом подивився на лицаря. Йому було трохи за двадцять — високий, широкоплечий, з квадратною щелепою, з каштановим доглянутим волоссям. Він відразу ж сподобався Тору. Його першокласні обладунки, кольчуга з полірованого срібла, були прикрашені королівськими атрибутами: соколом — емблемою роду Маꥳлів. В горлі у Тора пересохло — він стояв перед членом королівської родини. Він не вірив своїм очам.

«Поясніть, юначе», — звернувся він до Тора. — «Чому Ви увірвалися на нашу арену без запрошення?»

Тор не встиг відповісти, як раптом прибігли три члени королівської варти. Головний охоронець став, важко дихаючи, і вказав на Тора.

«Він не підкорився нашим наказам!» — закричав він. — «Я збираюся закувати його в кайдани й кинути до королівської темниці!»

«Але ж я не зробив нічого поганого!» — запротестував Тор.

«Невже?» — обурився охоронець. — «А як щодо того, що ти проник у власність Короля без запрошення?»

«Я всього лише хотів отримати шанс!» — крикнув Тор, обернувшись і благаючи лицаря, члена королівської сім’ї, який стояв перед ним. — «Я лише хотів отримати шанс, щоб вступити в Легіон!»

«Цей тренувальний майданчик тільки для запрошених, юначе», — почувся хрипкий голос.

У коло зайшов воїн років п’ятдесяти, широкий і кремезний, з лисою головою, з короткою бородою і зі шрамом на носі. Він виглядав так, наче все своє життя був професійним солдатом — це було видно і за відзнаками на його обладунках, золотій шпильці на грудях. Він був схожий на командувача. Серце Тора прискорено забилося при його появі. Це був генерал.

«Мене не запросили, сер», — сказав Тор. — «Це правда. Але все своє життя я мріяв бути тут. Все, чого я хочу — це шанс показати вам, що я вмію. Я нічим не гірше всіх цих новобранців. Дайте мені всього один шанс, щоб довести це. Будь ласка. Я завжди мріяв про вступ до Легіону».

«Це поле битви не для мрійників, юначе», — відповів той же хрипкий голос. — «Він для бійців. У наших правилах немає винятків — рекрутів обирають».

Генерал кивнув і королівська варта підійшла до Тора з кайданами.

Але несподівано лицар, член королівської сім’ї, вийшов вперед і виставив долоню, зупиняючи охоронців.

«Можливо, на честь сьогоднішньої події, можна зробити виняток», — запропонував він.

Варта з жахом подивилася на нього, явно бажаючи заперечити. Та все ж, вони змушені були прикусити язики в знак поваги до члена королівської родини.

«Я захоплююся твоєю хоробрістю, хлопче», — продовжував лицар. — «Перш ніж проганяти тебе, я хотів би подивитися, що ти вмієш».