Коли впаде темрява - Кінг Стівен - Страница 86

Кертісу нічого було сказати. Кожного разу, як йому здавалося, ніби він намацав регулятор Мазефакерового божевілля, перед ним відкривалися його нові обшири.

Грюнвальд нарешті продовжив, тепер уже спокійніше:

— Ти хочеш пояснень. Ти вже думаєш, що заслужив це. Можливо, вже думаєш.

Десь каркнула ворона. Для Кертіса, в його розжареній буді, це крик прозвучав, мов сміх.

— Ти гадаєш, я жартома назвав тебе підаром-відьмаком? А ось і ні. Чи означає це, що ти сам розумієш, що ти, ну, якась надприродна сила, наслана, щоби перевіряти мене, випробовувати мене? Не знаю. Ні, не знаю. Багато ночей я пролежав без сну відтоді, як моя дружина зібрала всі свої коштовності і втекла від мене, і ставив собі це запитання — та й інші теж, — але відповіді так і не знаю. Скоріш за все, ти теж.

— Грюнвальде, я тебе запевняю, я ніякий не…

— Помовч. Тут я кажу. Ну й, звісно ж, а як би ти інакше міг на це відповісти? Не важить, знаєш ти про себе щось чи ні, ти відповів би так само. Згадаймо свідчення сейлемських відьом. От лишень згадай. Я цікавився. Все є про це в Інтернеті. Вони присягалися, що не відьми, а коли почали думати, що це вбереже їх від кари на смерть, почали присягатися, що вони таки відьми, але насправді мало котра з них щось знала про себе точно! Все стає зрозумілим, якщо подивишся на це своїм освіченим… ну тим, освіченим… твоїм отим освіченим. Розумом, чи чим там іще. Агов, сусіде, а як тобі сподобається, коли я почну робити отак?

Раптом Мазефакер — хворий, проте все ще доволі дужий — почав розхитувати туалетну кабінку. Кертіса відкинуло на двері, схоже, добром усе це скінчитися не могло.

— Припини! — заволав він. — Припини негайно!

Грюнвальд глумливо зареготав. Кабінка перестала розхитуватись. Але Кертісу здалося, що долівка тепер була нахилена крутіше, ніж до того.

— Що ти мов та дитина? Ця річ незворушна, як фондова біржа. Слухай, що я тобі кажу!

Пауза.

— Авжеж… як то кажуть: всі підари брехуни, але не всі брехуни підари. Це незбалансоване рівняння, якщо ти розумієш, що я маю на увазі. Я безхитрісний, як та стріла, і все життя був таким. Я міг би трахнути Діву Марію й опісля цього піти на сільські танці, але я збрехав тобі, щоб виманити сюди. Я легко це визнаю, а можливо, брешу тобі й зараз.

Знову той кашель — глибокий і тривожний, либонь, до того ж іще й болючий.

— Випусти мене, Грюнвальде. Прошу тебе. Я благаю.

Довга пауза, так, ніби Мазефакер розмірковує над цим. А тоді він повертається до свого попереднього сценарію.

— А втім — якщо говорити про відьом, — ми не можемо покладатися на зізнання, — говорить він. — Ми не можемо покладатися навіть на свідчення, бо вони можуть бути перекручені. Коли маєш справу з відьмами, суб’єктивне затьмарює… затьмарює… ну, ти сам знаєш. Ми можемо покладатися лише на докази. Отже, я розглянув докази в цій справі. Погляньмо на факти. Перше — ти кинув мене з ділянкою Вінтона. Це по-перше.

— Грюнвальде, я ніколи…

— Помовч, сусіде. Якщо ти не хочеш, щоб я перекинув цей твій затишний будиночок. У такому випадку зможеш теревенити, що тобі заманеться. Ти цього хочеш?

— Ні!

— Гарна відповідь. Я не розумію достеменно, чому ти мене кинув, але маю тверду підозру, що ти боявся, ніби я збудую наприкінці Черепахового острову парочку кондомініумів. У будь-якому разі, доказ — тобто оте твоє сміховинне так зване підтвердження покупки — показує, що це було геть чисто примітивне кидалово. Ти заявляєш, що Рікі Вентон свідомо продав тобі свою ділянку за півтора мільйони доларів. А тепер, сусіде, я тебе питаю. Хіба в таке повірить хоч один у світі суд?

Кертіс не відповів нічого. Йому тепер було лячно навіть прокашлятись, і не лише тому, що це могло зірвати з котушок Мазефакера, — від цього могла втратити хитку рівновагу туалетна кабінка. Він боявся, що вона може завалитися, навіть якщо він поворухне притиснутим до її задньої стінки мізинчиком. Можливо, це дурниці, а можливо, й ні.

— А тоді налетіли родичі, ускладнили ситуацію, що й без них була вже складною, — саме через те, що ти сунув у цю справу свого підорського носа! Це ж ти їх і накликав. Або твій адвокат. Це ж очевидно, авжеж, як вони кажуть, ті юристи: «Що й треба було довести». Бо тобі подобається саме така ситуація.

Кертіс зберігав мовчання, воліючи його не дражнити.

— Отут ти й скористався своїм прокляттям. Мусив. Бо доказ це ясно демонструє. Не обов’язково бачити Плутон, щоб вирахувати, що Плутон там є. Якийсь вчений так сказав. Він вирахував, що Плутон існує, спостерігаючи відхилення в русі інших планет по їхніх орбітах, ти це знав? Вирахування відьмацтва робиться таким самим чином, Джонсоне. Треба збирати докази і спостерігати відхилення твоїх рухів по власній орбіті, тобто все, що ти робиш. Твоє життя цілком. Плюс морок у твоїй душі. А морок згущується. Я відчував це. Як затемнення. Це…

Він знову почав кашляти. Кертіс застиг у арештантській позиції, зад відстовбурчений, живіт схилений над сідалом, де свого часу висиджували Грюнвальдові теслі, коли їхня вранішня кава просилася на волю.

— А тоді мене покинула Джині, — промовив Мазефакер. — Зараз вона живе на Кейп Коді. Каже, що сама, та так воно і є, бо їй потрібні аліменти — усім їм вони потрібні, — але мені краще знати. Якби в цієї хтивої курви не було когось, на кому можна пострибати принаймні двічі на день, вона невідривно дивилася б «Американського ідола» й жерла шоколадні трюфелі, поки не лусне. А тоді федеральна податкова. Ці виродки з’явилися одразу ж слідом зі своїми лептопами й запитаннями. «Чи ви робили оте, чи ви робили оце, а де ваша документація на оте-то?» Це було відьмацтво, Джонсоне? Чи, може, нове кидалово? Чи мені не знати, простачку? Ніби це не ти підняв слухавку й порадив: «А зробіть-но аудит цьому хлопцю, бо в нього на тарілці шмат пирога, більший, ніж він здатен з’їсти сам».

— Грюнвальде, я ніколи в житті…

Тут туалетна кабінка струсонулася. Кертіса відкинуло назад, цього разу вже напевне…

Але й тепер будка встояла. Кертіса почало нудити. Аж до блювоти. Не так від запаху, як від спеки. Чи, либонь, від того й іншого разом. Сорочка прилипла йому до грудей.

— Я викладаю докази, — попередив Грюнвальд. — Мовчи, коли я викладаю докази. Дотримуйся цих падлючих судових правил.

Чому тут така задуха? Кертіс подивися вгору й не побачив в даху звичайних вентиляційних отворів. Авжеж, вони були там, але тепер чимсь прикриті зверху. Схоже, що металевим листом. У ньому було пробито пару-трійку дірок, крізь які пробивалося світло, але ніякого протягу абсолютно не долинало. Дірки були більшими за четвертаки, але меншими за срібний долар. Він озирнувся через плече й побачив інший ряд дірок, але два вентиляційні отвори в дверях теж були майже цілком затулені.

— Вони заморозили мої активи, — правив своє Грюнвальд похмурим, сповненим образи голосом. — Спершу зробили аудит, казали, що це лише заради проформи, але я ж бо розумів, що до чого і чим це закінчиться.

— Звісно, що ти все розумів, бо порушень тобі було не позичати.

— Та ще до тих перевірок у мене почався цей кашель. Це теж твоя робота, звісно. Пішов до лікаря. Рак легенів, сусіде, і він уже поширився мені на печінку, та шлунок, і дідько його зна, на що іще. На всі нутрощі. Всюди, куди відьмак може дістати. Дивно, що ти не навів його мені на яйця й сраку, хоча я певен, що згодом він дістанеться й туди. Якщо я дозволю. Та я не дозволю. Саме тому, хоча, гадаю, я утнув гарне прикриття оцій моїй теперішній з тобою справі, так би мовити, прикрив дупу памперсом, для мене нема великого значення, хоч би я цього зовсім не робив. Дуже скоро я пущу собі кулю в голову. З оцього от пістолета, сусіде. Лежачи у себе в гарячій ванні.

Він розчулено зітхнув.

— Це єдине місце, де я поки що відчуваю себе щасливим. У своїй гарячій ванні.

Кертісу дещо розвиднілось. Може, зі словами Мазефакера — утнув гарне прикриття оцій моїй теперішній з тобою справі, — хоча, скоріш за все, він почав розуміти все раніше. Мазефакер збирався перекинути туалет. Він це зробить, незважаючи на те, чи Кертіс ридатиме й проситиметься, чи глухо мовчатиме. Це не мало ніякого значення. Але наразі йому, звісно, краще мовчати. Бо він волів би залишатися у вертикальному положенні якомога довше — це само собою зрозуміло, — але ще й через те, що його взяла страшенна цікавість. Грюнвальд говорив про всі ті речі не в метафоричному сенсі; Грюнвальд цілком серйозно вірив у те, що Кертіс Джонсон якийсь чаклун. У нього, напевне, й мозок загнив разом з іншими нутрощами.