Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Джейн Ейр - Бронте Шарлотта - Страница 62
високості — тонкі й прозорі. Захід також здавався гарячим, водяве світло не охолоджувало його, неначе десь там, на чарівному вівтарі, за пеленою мармурового туману, запалено вогонь і він золотив усе навколо.
З кожним кроком уперед мені ставало радісніше на душі, і то так, що я аж спинилася і спитала себе, що це має означати? Я нагадала собі, що я йду не додому, не до постійного житла, ба навіть не туди, де знайду друзів, які мене виглядають, нетерпляче чекаючи мого повернення. «Звичайно, місіс Фейрфакс привітає тебе тихою усмішкою, — думала я собі, — а мала Адель побіжить вистрибцем і заплеще в долоні, забачивши тебе, тільки ж ти добре знаєш, що ти думаєш не про них, а про когось іншого, хто про тебе зовсім не думає» .
Та чи ж є щось впертіше за юність? І щось сліпіше за недосвідченість? Саме вони й твердили, — мене, мовляв, жде радість уже від того, що я знову бачитиму містера Рочестера, хоч хай він і не гляне на мене, й додавали: «Біжи! Не гайся! Будь з ним, поки можеш, бо через кілька днів, а найбільше тижнів ви розлучитеся назавжди!» І, поборовши в собі чи то відчай, чи то сердечний біль, чи то тяжкі передчуття, — що їх я не могла й не хотіла терпіти в своїй душі, — я поспішила вперед.
Певно, і в Торнфілді порають сіно, і, може, косарі ітимуть після роботи додому з граблями на плечах саме тоді, як я вертатимусь. Мені лишилось пройти ще дві-три ділянки, перетнути дорогу, і я стану перед брамою Торнфілда. Як пишно розцвіла шипшина! Та я не маю коли зірвати бодай одну квіточку, мені треба йти додому. Високий кущ шипшини, який простяг густолисті, обсипані цвітом гілки над стежкою, був уже позаду, я пізнала вузький перелаз із кам'яними східцями, коли це бачу — на перелазі сидить сам містер Рочестер із записником та олівцем в руках і пише. Ні, це не був привид, а проте кожен мій нерв затремтів. Якусь мить я не мала над собою влади. Що це таке? Я не думала, що мене отак затрусить, коли побачу його, або що я втрачу голос і заклякну перед ним. Тільки-но я оговтаюсь — піду назад: я не хочу робити з себе посміховиська. Я знаю й іншу дорогу додому. Та якби знала іще дванадцять, то й це б не помогло: він мене вже побачив.
— Агов! — гукнув він, ховаючи книжечку й олівця. — То це ви! А ходіть-но, будь ласка, сюди!
Певна річ, що я йду, тільки як, я й сама не знаю. Навряд чи я усвідомлюю, що роблю, дбаючи тільки про те, щоб здаватися спокійною й передусім володіти м'язами обличчя, які зухвало повстають проти моєї волі й прагнуть виказати те, що я твердо вирішила сховати. А що, як спустити вуаль?.. Я так і роблю. Може-таки, мені вдасться триматися спокійно.
— То оце та Джейн Ейр? Ви йдете з Мілкота, та ще й пішки? Звісно, це один з ваших коників. Не послати по карету і не приїхати, як усі смертні, вулицями й шляхами під перестук коліс, а прокрастися до свого дому в присмерк, як мара або тінь. Де ви в дідька пропадали цілісінький місяць?
— Я була, сер, у своєї тітки, вона померла.
— І відповідь схожа на вас! Бий мене сила Божа! Вона прийшла з того світу, з дому, куди завітала смерть, і каже мені про це, зустрівши присмерковою порою. Якби я мав право, я б торкнувся до вас, щоб пересвідчитись, чи ви тінь, чи ельф!.. Тільки ж я радше візьму в руку блакитний болотний вогонь, як вас! Зрадниця, зрадниця! — додав він після короткої паузи. — Цілий місяць не була зі мною і, слово честі, зовсім про мене забула.
Я знала, що побачити свого господаря буде для мене радістю, хоч мене і брав страх, що незабаром він перестане бути моїм господарем, і я була певна, що в його душі нічого не важу. Тільки ж містер Рочестер мав якусь незбагненну силу ширити круг себе (зрештою, мені так здавалося) настрій радості та щастя. І для мене було веселим святом смакувати ті крихти, які він висипав такій пташці з вирію, як я. Останні його слова змастили мою душу бальзамом: вони свідчили, що йому зовсім не байдуже, забула я його чи ні. Він назвав Торнфілд моїм домом. Якби ж то воно було так! Він не покидав перелазу, і я не просила його встати, щоб дати мені пройти. Я запитала, чи був він у Лондоні.
— Так. А як ви знаєте про це? Тут десь не обійшлося без відьмування?
— Місіс Фейрфакс написала мені в листі.
— І казала, чого я поїхав?
— О так, сер! Про це всі знають.
— Ви мусите подивитися на карету, Джейн, і сказати, чи личить вона місіс Рочестер і чи гарна вона буде в ній, коли відкине голову на темно-червоні подушки, як королева Боадіка. Я хочу, Джейн, виглядати так, щоб бути гідним моєї нареченої. Скажіть же мені, маленька чарівнице, чи не могли б ви дати мені якихось чарів або зілля, щоб я став гарним чоловіком?
— Магічні сили тут не поможуть, сер, — сказала я, а подумки додала: «Для закоханих очей непотрібні чари, для них ви досить гарні, вірніше, ваша суворість їм дорожча від вашої краси».
Містер Рочестер часом читав мої думки, і то так проникливо, що годі було й збагнути, як це йому вдавалося. Так оце й зараз він не звернув уваги на мою коротку відповідь і всміхнувся мені своєю особливою усмішкою, яку я бачила у нього дуже й дуже рідко. Він неначе знав, що вона надто приємна для щоденного вжитку: ця лагідна усмішка зігріла мене, наче сонячне проміння.
— Проходьте, Дженет, — сказав він, даючи мені дорогу через перелаз. — Ідіть додому й дайте вашим стомленим ніжкам відпочити за дружнім порогом.
Все, що я могла зробити, — це мовчки його послухатись. Про що було ще розмовляти? Я перебралася через перелаз і вже хотіла була холодно і байдуже йти далі, аж тут щось спинило мене і змусило озирнутися. Я сказала, вірніше, не я, а щось у мені мовило за мене й проти моєї волі:
— Дякую, містере Рочестер, за вашу велику добрість. Я й сама не знаю, чому я така рада повернутися до вас. Мій дім там, де ви, і тільки там.
І я пішла так хутко, що навряд чи він би мене й наздогнав, коли б схотів. Маленька Адель мало не здуріла з радості, побачивши мене. Місіс Фейрфакс зустріла мене, як завжди, привітно, Лі всміхалася, а Софі сказала мені весело: «Воn soir!» Це було дуже приємно: нема більшого щастя, ніж те, коли знаєш, що тебе люблять люди і твоя присутність їм потрібна.
Цього вечора я не малювала перед очима картин майбутнього й рішуче затулила свої вуха від тривожних голосів, які попереджали мене про недалеку розлуку й близьке горе. Після чаю місіс Фейрфакс узяла своє плетиво, я сіла коло неї на дзиґлику, а Адель, вклякнувши на килимку, тісно притулилася до мене; здавалося, дух взаємної прихильності об'єднав нас золотим кільцем миру. Я проказала тиху молитву, щоб ніщо в близькому майбутньому не розлучило нас і не розвело далеко. А коли зайшов містер Рочестер, і, замилувавшись такою дружною групою, сказав, що, певно, після повернення своєї названої дочки старенька врешті заспокоїлась, і додав, що, мабуть, і Адель «est prete а croquer sa petite maman Anglaise», я відчула неясну надію, що й після шлюбу він не позбавить нас своєї опіки і прихистить десь-інде, де ми матимемо щастя подеколи бачити його. Два тижні після мого повернення до Торнфілд-холу панував відносний спокій. Ніхто не згадував про весілля господаря, і я не бачила, щоб до цієї події готувались. Майже щодня я питала місіс Фейрфакс, чи не чула вона якоїсь певної новини, і щоразу вона відповідала: «Ні». Якось вона сказала мені, що питала містера Рочестера напрямки, коли він думає привезти свою наречену, а той відповів їй жартома, та так чудно скривився, що тепер вона геть нічого не розуміє. Одна річ аж надто дивувала мене, а саме, що припинилися взаємні гостини, містер Рочестер не їздив до Інґрем-парку. Справді ж бо, до маєтку було двадцять миль, і хоч він лежав на межі графства, — що ця відстань для закоханого? Такий вправний невтомний верхівець, як містер Рочестер, подолає цю відстань за ранок. Я вже почала плекати надію, хоч для цього не було ніяких підстав, що чутка була невірна або розладнався план, і одне з двох молодят, або й обоє, передумали. Я навчилася читати з лиця свого господаря, чи він сумний, чи розгніваний, і не могла собі пригадати, щоб воно було коли-небудь таке безхмарне, без тіні невдоволення чи тривоги, як тепер. Коли ж вечорами я і Адель бували в нього, і я, занепавши духом,
- Предыдущая
- 62/117
- Следующая