Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Долина совісті - Дяченко Марина Юріївна - Страница 66
Пута люблять фізичну близькість. Анжела пестила бадьорого, пружного, по-щенячи ласкавого підлітка — і при цьому розважливо прив'язувала його.
…А Ярик був щасливий! Він думав, що нарешті затягнувши Анжелу до ліжка, пізнає якусь таємницю, якою вона підманила його тоді на пляжі. Однак ніч промайнула, а таємниця залишилася. Зазвичай із Яриковими подружками бувало навпаки — вранці вистачало емоцій тільки на мляве «ну, бувай здорова».
Може, вся справа в тому, що він був молодшим від Анжели на вісім років? Йому було шістнадцять, і він учився в школі, точніше, переживав останні в житті канікули. До його послуг була велика п’ятикімнатна квартира в комплекті з кухарем і домашньою робітницею.
Саме у цій квартирі й оселилася доросла подружка багатенького молодика.
— Ти ж знав про цього Ярика, — мовила Анжела над силу.
Влад кивнув:
— Знав, але тільки факти. Ви одружилися, прожили якийсь час…
— Дев’ять місяців. Усе одно що дитину виносити.
Анжела замовкла. Влад теж мовчав. За вікнами смеркалося.
— Мені було його шкода, — додала Анжела. — Якийсь він був… Маленький, жалюгідний… І водночас страшенно високої був про себе думки. Батьки його до ладу не любили, з дитинства по няньках… І купа грошей. І вічно ображене достоїнство. Мені снилося… кілька разів. Жах, що повторювався і повторювався…
Вона запнулася.
— Якщо не хочеш, не розповідай, — запропонував Влад.
Анжела перевела подих:
— Мені снилося, ніби я заходжу до великої зали… Просто величезної… А посеред неї стоїть стіл. А на столі — іменинний пиріг. З м’ясом. Іменинний — з м’ясом… І я починаю їсти. Пам’ятаю смак цього м’яса, неначебто ніжна така яловичина, вимочена у вині… І усі на мене дивляться. І я розумію, що це пиріг з… з… Ярика…
Анжела різко піднесла долоню до рота. Втрималася, впоралася з нудотою. Зацьковано подивилася на Влада:
— Ось так. Ти зрозумів?
Влад сів поруч і обійняв її за плечі:
— Зрозумів. Заспокойся.
— Я його терпіти не могла, — сказала Анжела. — Спершу ще жаліла… Але він такою сволотою виявився! Такий… нездатний на людські почуття. Не здатний розуміти. Порожній. Саме тому він і не вмер, коли… Уявляєш! Він єдиний не вмер. Він збожеволів. Але воно ж бо все одно. Точніше, йому так навіть краще. Подейкували, він тепер цілком щасливий… Чому ти мене слухаєш? Я обзиваю сволотою парубійка, якого прив’язала до себе, аби смачно пожерти… Якому віддалася за миску супу…
Влад мовчав.
У купе було майже темно.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Депресія
Репортери, несподівані друзі, просто шанувальники — рівноправні перед путами. Сьогодні з тобою п’ють шампанське одні залицяльники, завтра зовсім інші, а ти щодня в юрбі — і страшенно самотній.
Влад з Анжелою вешталися по містах і країнах, жили в готелях і санаторіях, наметах, бунгало, палацах і багатоповерхівках, усюди їх приймали на «ура», всюди захоплювались й оточували турботою — то хіба дивина, що за останні три-чотири місяці Влад не написав ані рядка?
Йому пропонували проект за проектом, йому підсовували контракти на солодких як мед умовах. Він увійшов у модний струмінь, як цвях у деревину. Щодня в його електронній поштовій скриньці (реальної скриньки, з замочком і листоношею, Влад давно не мав) збиралися десятки листів. Ділових. Вітальних. Від фанатів.
Від Ганни за увесь час після тієї їхньої зустрічі прийшов один тільки лист. Усе гаразд, діти пишаються книжкою з автографом автора, доконали білою заздрістю всіх друзів і подруг. Ганна радіє з Владових успіхів. Бажає удачі. Все.
Влад надіслав Ганні акуратну привітну відповідь. Решта листів — закінчених і недописаних, виважених і випадкових — залишилися в його комп’ютері назавжди.
Тим часом юрби дітей і дорослих штурмували кінотеатри заради радості побачити Гран-Грема на екрані. Романи перекладалися все новими й новими мовами, і Владова слава повзла по земній кулі, як черв’як по яблуку. Напосідалися журналісти, озброєні посмішками і мікрофонами. Клацали фотоспалахи, й знову, і знову лізли під руку книги охочих до автографів…
— Ти по-дурному втрачаєш шанс, — якось мовила замислена Анжела.
Останнім часом задума була звичним її станом. Цілісінькі дні — у перервах між перельотами, банкетами і презентаціями — вона приділяла читанню. Особливо часто Влад помічав у її руках мемуари і життєписи великих.
— Ти по-дурному втрачаєш шанс…
Зависла пауза.
— Тобто? — запитав Влад, коли зрозумів, що без навідного питання Анжела не додасть ані слова.
Анжела зітхнула:
— Бач… Тобі ніколи не хотілося змінити світ?
Влад не вигадав нічого кращого, крім як тупо відгукнутися:
— А я його змінюю…
Анжела захихотіла:
— Ага… Тобто світ добрішає, бо читає книжки про Гран-Грема. Так?
— Так, — мовив Влад з викликом. — Зокрема, й так.
— Щось непомітно, — скептично гмикнула Анжела. — Які там новини… З останньої війни?
Влад насупився:
— Можеш пояснити, чого ти від мене хочеш?
— Я хочу, щоб ти на секунду виринув зі світу тролів і ельфів і хоч трішечки задумався. Про майбутнє, наприклад.
— Про чиє майбутнє?
— А в нас воно спільне.
— Наше майбутнє забезпечене якнайкраще, — жорстко сказав Влад.
— Тобто ти цілком задоволений. Це все, чого ти прагнув. Автографи, інтерв’ю, верескливі дітлахи…
Влад вирішив змовчати. Утретє запитувати в Анжели, чого вона хоче і куди гне, було безглуздо. Вона затіяла цю розмову — тож рано чи пізно таки дійде до суті.
Анжела зрозуміла, що він не відповість. Посміхнулася:
— Ти ніколи не задумувався про те, що пута можуть бути не тільки прокльоном… і не тільки зброєю… але й знаряддям для перетворення світу? Для зміни на краще? І скільки їх було, таких, як ми, — в історії?
Вона походжала кімнатою, одне за одним називаючи імена, відомі кожному школяреві. Від найвеличніших, священних, що лежать біля підвалин світових релігій, — до імен звичайних диктаторів, малорослих узурпаторів, славетних президентів.
— …Вони були такими само, як ми. Хоча б дехто із них — інакше й бути не може. Це траплялося повсюдно і завжди — люди спершу просто разом п’ють, потім разом горланять на вулиці, а потім їх стає мільйон. І решта приєднуються до них просто за законом великого натовпу. І світ змінюється, Владе. З волі одного носія пут — змінюється світ. А з волі одразу двох…
Вона зробила багатозначну паузу. Влад дивився їй у вічі. Так, Анжелу охопив кураж. Вона дійсно вірила в те, про що говорила.
— Знаєш, — повільно мовив Влад, — тоді, у лікарні… Коли ти, ледве жива, пішла на цей ризик, на цей біль, на всі ці… заради того, щоб не прив’язувати до себе лікаря, сестер і санітарок — тоді я подумав про тебе… Якоїсь миті подумав про тебе дуже добре. Це правда.
Анжела спалахнула. Рвучко втягла повітря, щоб відповісти щось різке — і стрималася. Відвернулася:
— Та мені плювати насправді, що ти про мене думаєш.
Вона брехала. І знала, що обман цей помітний.
— Послухай, Владе. Послухай… Скільки людей умирають щодня під бомбами… від голоду… від розпачу? Якби ми… прив’язали до себе кількох людей… точно знаючи, що зуміємо у такий спосіб змінити світ на краще…
— Анжело, — м’яко сказав Влад. — Ти дуже приблизно уявляєш собі світобудову.
Вона насупилася:
— Чому ти так думаєш? Бо ти інтелектуал, а я недоучка?
— Я теж недоучка, — заперечив Влад.
— От-от, — Анжела люто посміхнулася. — Тобі здається, ніби світ складний. А світ — сучасний світ — влаштований, як пірамідка з дитячих кубиків. У кого нині гроші — в того й влада. Тільки грошей повинно бути багато.
— Здивувала, — кинув Влад.
— Так, — майже вигукнула Анжела з викликом. — І якби… Якщо…
Влад обірвав її. Легко перескочив через безліч «якщо… щоб… коли…»:
— І що би ти зробила, отримавши необмежений доступ до необмежених грошей?
- Предыдущая
- 66/77
- Следующая
