Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Стократ - Дяченко Сергій Сергійович - Страница 16
— Бездарні, каже, — хазяйська дочка знизала плечима. — По-моєму, правильно люди кажуть: хоче один залишитися зі своїм мистецтвом. Ціну набиває.
На помості парубійко з нечесаним світлим волоссям сьорбнув з глечика — і тепер супився, перекочуючи в роті рідину, мукав і витріщав очі, наче намагаючись щось згадати.
— Дивне мистецтво, — сказав Стократ. — Навіщо?
— Не знаєш? — хазяйська дочка глибоко вдихнула й підсунулася ще ближче. — Так лісовики ж. У нас з лісовиками справи. А вони сліпі й не говорять.
— Зовсім?
— А ти сам подивись! Піди до застави, і… — дочка хазяїна раптом затнулася. — Хоч краще не треба, вони чужих не люблять. Але якщо ліс рубати, то треба спершу домовитися з ними. А вони не пишуть ні на папері, ні на камені, тільки смак і розуміють. От наш майстер їм складає звернення від князя, чемно, все як годиться: дозвольте, мовляв, добрі сусіди, ваш ліс порубати, а ми вам за це заплатимо. Дозорці їм несуть звернення в срібному глечику, а вони нам надсилають відповідь у глиняному, і там зазначено, де рубати й скільки, і що вони за це хочуть…
— І ваш майстер усе це розуміє за смаком питва?
— Аякже, — хазяйська дочка зітхнула. — Він у нас перша людина, можна сказати. Дім у нього найкращий. Князь уже котрий рік його чемно просить: дядьку, ну навчи ж ти спадкоємця, лісовики нашого письма не навчаться, вони сліпі й не говорять… А добре на нього натиснути не наважується. Бо таки незамінна людина наш майстер.
Стократ знову подивився на поміст. Майстер не справляв враження особливого вмільця — скоріше нагадував крамаря з лицем пересічним і одутлим. Одягнений був добротно, але не вишукано, кричав на хлопців без любові — видно було, що до вчителювання він не має ані найменшого хисту. Одне за одним відкинуті учні сходили з помосту, нарешті, лишилися двоє, — худий блідий хлопчик з каштановим волоссям і натоптуватий, круглий, схожий на річкову рибу підліток. Перший весь час мовчав, нервово поводячи ніздрями. Другий скиглив і нарікав на застуду, обпечений язик і знову на застуду.
— Товстий — це Пундик, четвертий син торговця Східця. Хлопець хитрий, я його знаю. А худий — син трактирника з перевалу, звуть Джміль, він у нас у таверні живе, нібито за відробіток, тільки який з нього працівник, якщо він з ранку до ночі зі своїми склянками… Дивись, майстер тільки їх залишив! Видно, далі випробовувати буде!
Юрба щільніше обступила поміст. Звідкись підтягувалися нові люди; майстер велів двом останнім учням ще раз вибрати по глечику. Повторилося випробування; син торговця канючив жалібно, але не набридливо — якраз так, щоб не викликати роздратування. Хлопчик з каштановим волоссям дивився перед собою й говорив так тихо, що розібрати його слова могли тільки майстер, кілька людей у перших рядах, та ще Стократ, який умів читати по губах:
— Маленька людина… легше знайде скарб.
«От же ж», — з усмішкою подумав Стократ.
— Схоже, все-таки когось залишить учитися, — хазяйська дочка зазирнула йому у вічі, ніби перевіряючи, чи дуже важлива ця новина. — Видно, князь велів когось нарешті залишити. Терпець йому урвався, от він і…
— Джміль залишається! — проголосив майстер поверх голів. — Цього вчитиму далі, цей хоч чогось навчився, хоч і пізніше за всіх прийшов!
Він стояв на краю помосту, не вірячи вухам, і його розумний язик лежав у роті набряклою колодою. Люди галасували — без особливої радості, але й без осуду. Ті, що стояли поруч, усе бачили й чули самі: він чесно пройшов випробування. Останній вислів був особливо складний, хоч би тому, що «скарб» і «маленький» дуже близькі за смаком.
Пундик стояв поруч, закусивши губу. Четвертий син багатого торговця, він був страшенно честолюбний. Якщо Джміль не вірив своєму щастю — то Пундик не вмів і не міг звикнути до поразки.
Джміль спробував йому всміхнутися. Відповіддю був холодний, мов жаба, погляд; родина торговця Східця одна з головних у селі, і багато хто тепер зненавидить вискочку Джмеля; він вдихнув ротом, відчуваючи, як миттю остигають і шерхнуть губи.
Нічого, аби вивчитися, а там він сам стане майстром. Він стане таким значним, що ніхто не посміє косо глянути. Він учитиметься… і, напевно, його відпустять до батьків на кілька днів — розповісти про свій успіх, погостювати, відпочити…
— Хвилинку, — почувся скрипучий голос з крісла, де сидів Очі-й-Вуха. — Хвилиночку, майстре.
Юрба стихла.
Очі-й-Вуха, людина малорухома, підвівся цього разу зі свого крісла й зволив наблизитися до помосту. Майстер спустився сходами, і так вони зустрілися на півдорозі, виявляючи одне одному підкреслену повагу, при цьому ретельно стежачи, щоб не пройти зайвого кроку. Їхню розмову чули тільки ті, що стояли дуже близько, — та й вони пропустили половину тихих, на вухо сказаних слів.
— Князь буде незадоволений, що берете зайшлого, — тихо сказав радник. — Є ж наш, місцевий хлопчик. А що він гірший — то це тому, що язика обпік.
Майстер спохмурнів.
— Вам вирішувати, — зовсім тихо сказав Очі-й-Вуха. — Але князь зрадіє, якщо візьмете місцевого. Самі вирішуйте.
Майстер, ні слова не кажучи, повернувся на поміст. Обвів похмурим поглядом заінтриговану юрбу. Потім подивився на Джмеля й Пундика, і під його поглядом обидва насторожилися.
— Князь бажає вибирати ретельніше, — голосно промовив майстер не цілком зрозумілу фразу. — Останнє випробування.
І вийняв з торбинки, підвішеної до пояса, дві крихітні скляні пляшечки.
— А це що за цапина борода? — Стократ прискалив око.
— А це Очі-й-Вуха, — понизивши голос, повідомила хазяйська дочка. — Він од князя.
Стократ не зміг розібрати, що шепотів на вухо майстрові чоловік з непорушною од важливості шиєю. Майстер у відповідь нічого не сказав, але спохмурнів помітно. Інтрига?
— Нічого ти не знаєш, — сказала хазяйська дочка, причому в її голосі вчувалася ніжність.
— Як я можу знати?
— А хто ти взагалі такий? — вона тепер говорила майже пошепки.
— Перехожий, — він осміхнувся.
Дочка хазяїна питала про це вже вп’яте чи вшосте; це була вже приємна для неї гра. Страшно подумати, як мало радості в маленької, рябої, вузької у стегнах дівчини в селі, де займаються тільки лісом і сплавом.
Стократ не думав зупинятися тут надовго, але дочка хазяїна таверни вмовила його «ще хоч на день». Вона сама прийшла до нього в кімнату й сама залізла під ковдру; ні, вона не була повією. Батько міг би видати її заміж, якби не скупився на посаг.
Вона розповіла про себе одразу все, у першу ж ніч. Крім неї, в її батька було п’ятеро дорослих синів, які ніяк не могли поділити майбутню спадщину. Тому за неї хазяїн таверни не давав ні шеляга, ні ламаного грошика, а сама вона — невелика цінність. І чоловіка в неї нема й не буде… Хіба що Стократ перестане бродити світом, збудує собі халупу на березі річки, і хазяйська дочка пектиме йому перепічки.
— Ну от куди ти йдеш? Нащо?
— Нінащо. Просто йду.
— Шукаєш чогось? Може, пригод?
— Не шукаю… Вони самі мене знаходять.
— А цей твій меч… ти вмієш битися? Чи просто так носиш?
— Просто так ношу, — він усміхався.
Вона вранці нагодувала його перепічками, справді дуже смачними, і покликала подивитися випробування «мовознайок». Стократ подумав, що йдеться про іспит у місцевій школі, і дуже здивувався, побачивши стіл з глечиками та майстра дивної науки.
— А що, у вашого князя велика влада? Багато підданих ще, крім вас?
— Як це — крім нас? — вона здивувалася. — Наше село, Макуха — це ж скільки народу! Та ще два прибережні, називаються Права Рука й Ліва Рука, там живуть сплавники. І ще тартаки, лани, торговий дім… Що, мало?
— Чимало, — Стократ усміхнувся.
От би цю дівчинку та й на вулиці справжнього великого міста; він знов потягся, розминаючи суглоби, але метелик, що примостився на халяві, так і не полетів. Метелик чимось нагадував йому дочку хазяїна таверни.
Розповісти б їй, дурненькій, про міста, де вулиці вибудувані ярусами — для пішоходів, для возів, для карет. Про спеціальні капелюхи, які городянам пропоновано носити по святах та людних днях: такий капелюх щільно прилягає до голови, тулія широка й тверда, і в юрбі, де люди стоять пліч-о-пліч, можна ходити по головах. Так, ступаючи з голови на голову, переходить майдан найвища знать, термінові гінці та ще, буває, лікарі, що поспішають на виклик до міського голови…
- Предыдущая
- 16/62
- Следующая
