Пеппі Довгапанчоха - Ліндгрен Астрід - Страница 41

— Кидайте якір! — скомандував Бак, коли пароплав наблизився до Химерії.

Пеппі і всі діти мовчки стежили з печери за прибульцями. Пароплав об'якорився, Джім і Бак пересіли в невеличкий човен і повеслували до берега. А всі матроси-негри лишилися на пароплаві.

— Зараз підкрадемося до селища й приголомшимо їх своєю появою, — сказав Джім. — Там, мабуть, залишилися самі жінки й діти.

— Мабуть, — озвався Бак. — Хоч на човнах було стільки жінок, що, я думаю, на острові лишилися самі діти. Сподіваюся, що вони вже награлися перлинами, ха-ха-ха!

— А що? — гукнула їм Пеппі з печери. — Ви теж любите гратися перлинами? Бо мені більше подобається гра в підкиданку!

Джім і Бак вражено обернулися й побачили Пеппі і всіх інших дітей, що визирали з печери. Прибульці задоволене всміхнулися.

— Онде сидять діти, — сказав Джім.

— Чудово, — мовив Бак. — Нам буде легко взяти те, по що ми приїхали.

Але вони вирішили вдатися до хитрощів. Адже невідомо, де діти тримають перлини, тому краще виманити їх з печери ласкою. Вони вдали, що приїхали на острів просто задля розваги. Дорогою вони спітніли, їм було жарко, і Бак запропонував найперше скупатися.

— Я тільки вернуся на пароплав по купальні костюми, — сказав він.

І поплив човном назад. Тим часом Джім залишився на березі сам.

— Тут гарно купатися? — улесливим голосом запитав він у дітей.

— Чудесно, — відповіла Пеппі. — Особливо акулам. Вони тут щодня купаються.

— Ти, певне, жартуєш, я не бачу тут жодної акули, — мовив Джім.

Але все-таки він трохи злякався і, коли Бак вернувся з купальниками, переказав йому слова Пеппі.

— Дурниці, — відповів Бак. Він обернувся до Пеппі й гукнув: — Це ти кажеш, що тут небезпечно купатися?

— Ні, я такого не казала, — відповіла Пеппі.

— Дивно, — обурився Джім. — Хіба не ти казала, що тут є акули?

— Про акули я казала, а що тут небезпечно купатися — ні. Торік мій дідусь щодня тут купався.

— Ось бачиш, — мовив Бак.

— Але це торік, а цієї п'ятниці він повернувся додому з лікарні, — мовила далі Пеппі. — Зате з такою чудовою дерев'яною ногою, що кращої ні в кого немає. — Вона задумливо плюнула в море. — Тому не можна сказати, що тут небезпечно купатися. Хоч дехто втрачає то руку, то ногу. Але ж дерев'яні ноги коштують по кроні пара, то, мабуть, не варто вам бути такими скупими й відмовлятися від задоволення скупатись у цьому місці. — Вона знов плюнула в море. — До речі, мій дідусь тішиться своєю дерев'яною ногою, як дитина. Каже, що вона просто незамінна, як треба з кимось побитися.

— Здається мені, що все це ти брешеш, — сказав Бак. — Адже твій дід, певне, вже старий. А хіба старі діди встряють у бійку?

— Ще й як! — захоплено вигукнула Пеппі. — Він найлютіший дід у світі — лисий і з дерев'яною ногою. Він не може жити без бійки, б'ється з ранку до вечора. Якщо нема кому давати стусанів, він з люті кусає себе за носа.

— Не верзи дурниць! — сказав Бак. — Як можна вкусити себе за носа?

— А от і можна, — мовила Пеппі. — Він стає на стілець і дістає до носа.

Бак хвилину подумав, тоді вилаявся і сказав:

— Досить з мене твоїх дурних теревенів. Ходімо, Джіме, переодягнемося.

— Хоч треба визнати, — гукнула їм Пеппі, — що в мого дідуся найдовший у світі ніс! У нього є п'ять папуг, і всі вони вміщаються на носі, коли посідають рядком.

Бак не на жарт розсердився.

— Слухай-но, руде опудало, такої брехливої дівчинки, як ти, я ще зроду не бачив. Як тобі не соромно! Невже ти хочеш, щоб я повірив, ніби п'ять папуг можуть сидіти на носі в твого діда? Ану, признайся, що це брехня!

— Так, брехня, — сумно сказала Пеппі.

— От бачиш, а я що казав!

— Це страшна брехня, — ще сумніше мовила Пеппі.

— Я теж так думаю, — сказав Бак.

— Брехня, бо п'ята папуга, — крикнула Пеппі й заплакала, — бо п'ятій папузі доводиться стояти тільки на одній нозі!

— А хай тобі всячина! — вилаявся Бак і пішов з Джімом за кущі переодягатися.

— Пеппі, в тебе ж немає дідуся, — дорікнула їй Анніка.

— Немає, — радісно відповіла Пеппі. — А хіба неодмінно треба, щоб був дідусь?

Бак перший переодягся. Він граційно стрибнув з каменя у воду й поплив від берега. Діти напружено стежили за ним з печери. Раптом вони помітили акулячий плавець, що, мов блискавка, розітнув водяну поверхню.

— Акула! Акула! — закричав Момо.

Бак, який досі плив з великою насолодою, повернув голову й побачив, що на нього мчить страшний хижак.

Мабуть, ніхто ще не плавав так швидко, як Бак, рятуючись від акули. За дві секунди він досяг берега й вискочив з води. Він перелякався і лютував на Пеппі, ніби вона була винна, що в морі є акули.

— Безсоромне дівчисько! — крикнув він. — Тут же повно акул!

— А хіба я казала, що їх немає? — запитала Пеппі, мило схиливши набік голову. — Розумієш, я не завжди брешу.

Джім і Бак знов пішли за кущі й одяглися. Видно, вони вирішили, що час уже подумати про перлини. Бо хтозна, скільки капітан Довгапанчоха з своїми людьми пробудуть на сусідньому острові.

— Слухайте, дітки, — почав Бак. — Я чув, що в цих місцях є гарні перлові скойки. Ви не знаєте, це правда?

— Ще б пак! — відповіла Пеппі. — Тут на дні повно перлових скойок, аж ступати важко, коли зайдеш у воду. Можете самі залізти й переконатися.

Але Бак не захотів лізти у воду.

— І в кожній скойці велика перлина, — повела далі Пеппі. — Десь така, як ця.

Вона показала йому незвичайно велику, блискучу перлину.

Джім і Бак так розхвилювалися, що насилу встояли на місці.

— Ви маєте багато таких перлин? — запитав Джім. — Бо ми хотіли б купити їх.

Вони казали неправду. В них не було грошей на перлини. Вони хотіли задарма виманити їх у дітей.

— Тут у печері є не менше як п'ять або й шість літрів таких перлин, — мовила Пеппі.

Джім і Бак не змогли приховати своєї радості.

— Чудесно! — сказав Бак. — Несіть їх сюди, ми всі купимо.

— Е ні, — відповіла Пеппі. — Чим тоді бідні діти гратимуться, га?

Бак і Джім довго вмовляли дітей, поки нарешті зрозуміли, що не видурять у них перлин.

І тоді вони вирішили забрати силоміць те, що не змогли видурити. Добре, що вони знають, де перлини. Треба тільки добратися до печери, і перлини будуть їхні.

Добратися до печери! Гаразд, але як? Поки тривали переговори, Пеппі непомітно відчепила мотузку і втягла її до себе.

Джімові і Баку не дуже хотілося лізти по кручі в печеру. Але вони бачили, що інакше не здобудуть перлин.

— Лізь ти, Джіме, — сказав Бак,

— Ні, лізь ти, — сказав Джім.

— Лізь, кажу! — мовив Бак.

Він був дужчий за Джіма, і Джімові довелося лізти. Він відчайдушне хапався за кожний виступець і за кожну розколинку. Все тіло його вкрилося холодним потом.

— Тримайся міцніше, щоб не впав! — підбадьорювала його Пеппі.

Але Джім таки впав. Бак на березі скрикнув і голосно вилаявся. Джім також скрикнув, бо побачив, що до нього пливуть дві акули. Коли акули були вже за метр від Джіма, Пеппі шпурнула кокосовий горіх так, що він упав перед самим їхнім носом. Акули злякались рівно настільки, що Джім устиг підплисти до берега й вилізти на камінь. З одягу в нього стікала вода, та й сам він мав жалюгідний вигляд. Бак відразу накинувся на нього з лайкою.

— То лізь сам і побачиш, яка то втіха, — огризнувся Джім.

— Я тобі зараз покажу, як треба лізти, — сказав Бак і рушив до печери.

Діти не спускали з нього очей. Анніка вже навіть почала трохи боятися, бо він підходив усе ближче й ближче.

— Ой, ой, не ступай туди, бо впадеш! — гукнула Пеппі.

— Куди? — запитав Бак.

— Он туди! — відповіла Пеппі й показала пальцем.

Бак глянув під ноги.

— Так доведеться вишпурляти багато горіхів, — за мить сказала Пеппі, шпурнувши одним в акулу, що хотіла з'їсти Бака, який заборсався у воді.

Коли Бак таки вибрався на берег, він був лютий, мов оса. Проте акули його не злякали. Бо не встиг він вилізти з води, як знов почав дряпатися до печери. Він забрав собі в голову будь-що дістатися туди й заволодіти перлинами.