Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Полонені Барсової ущелини - Ананян Вахтанг Степанович - Страница 65
Біля виходу Ашот дзвінким голосом сказав товаришам:
— Не бійтесь, не пропадемо…
— В природі взагалі нічого не пропадає, — філософськи відгукнувся Гагік, хоч голос його був сумний. — Щонайбільше — станемо поживою для звірів… Не пропадемо, звичайно, тільки видозмінимося, перетворимось на щось інше…
— Не бійтесь, — заспокоював товаришів Ашот. — Якщо будемо сидіти на місці й хникати — звичайно, станемо поживою для звірів. А треба діяти, рискувати, і виживемо…
Саркіс роздратовано кривився і люто розгрібав гілля, на якому лежав. Потім перевернувся на живіт, почав дряпати нігтями землю й лизати її.
— Солі! Краплю солі!.. — жалібно застогнав він і рвучко перевернувся на спину.
Солі?! Так ось у чому справа! Сіль була їх мрією. За дрібок солі вони віддали б, здається, життя. Навіть слово «сіль» викликало такі сильні рефлекси, що в них текла слина і судорожно стискалися нутрощі. Сіль! І як вони не розуміли, що це найдорожче в світі, що це — саме життя!..
— Потерпи, Саркіс, і сіль знайдемо, — намагався заспокоїти хлопця Ашот, хоча й сам не вірив своїм словам.
— «Потерпи»! Досить мені твої проповіді слухати! Набридло! Ти в усьому винен! — і, підвівшись трохи, Саркіс втупився в Ашота своїм палаючим поглядом. — Убив ти нас, убив!.. — Він упав на свою постіль і забився в конвульсіях.
Ашот понурив голову. Адже й справді він був причиною цих нещасть. Але він знайде, мусить знайти порятунок для своїх товаришів.
Та настрій Саркіса передався й іншим. Усі стали задуманими, роздратованими. У Шушик розболілася голова. Її почало нудити. Чого б це? Ашот не знав, як почуває себе людина, коли в її організмі не вистачає солі, але пам’ятав, що батько, йдучи на полювання, завжди насипав у баклажку з водою солі. «Сіль не дає людині ослабнути», — говорив він.
Отже, нестерпна кволість була, звичайно, і наслідком нестачі солі, її запас в організмі вичерпався. «Від цього, мабуть, людина й померти може», — подумав Ашот, а вголос сказав:
— А хіба ви не знаєте, — в усьому, що ми їмо, є сіль? І в шипшині, і в корінні.
Він намагався підтримати товаришів, але відчував, що нова непередбачена небезпека дуже велика і що їй не можна протиставити ні відвагу, ні терпіння.
Так, вони пережили багато, але нестача солі — чи не найбільше з нездоланних нещасть. Організм не зможе з цим миритися, що особливо ясно на прикладі з Саркісом. І проблема солі в важких умовах їхнього життя була дуже гостра.
Як бути? Сіль — не ягоди, її не знайдеш у кущах.
Сіль!.. Все, що досі турбувало юних мандрівників, — барс, ведмідь, їжа, — все відійшло на задній план.
— Хлопці! — вигукнув Гагік, вдаривши себе по голові, в моєму черепку народилась блискуча думка. — Чи думали ви про те, де брав сіль пустельник?
— Де?..
— В соляних копальнях.
Саркіс підскочив на своєму місці:
— Де ці копальні?.. — гукнув він не своїм голосом і затремтів.
— Де?.. Під скелями. Самі подумайте: де могли виникнути наші вапнякові скелі? Під морем! Де утворюється сіль? Теж у морі. Чи бачили ви соляні копальні, коли їздили на екскурсію в Нахічевань? Усі вони поруч з вапняковими горами. Коли море висохло, воно залишило тут вапняк і сіль. Ми повинні знайти її. Знайдемо і будемо лизати, як вівці…
— Ну, припустімо, що в ущелині є сіль, — сказала Шушик. — А як ми її знайдемо?
— А як знайшов її пустельник? Треба шукати! І до того ж, що він пив по-вашому?
— Топив сніг і пив, — сказала Шушик.
— А влітку?.. Очевидно, десь находив воду. Ходімо знайдемо її й ми. В тутешній воді повинні бути солі, особливо вапнякові.
Справді, якщо тут жила людина, то десь, в якомусь куточку ущелини має бути й вода!
— Ще одна блискуча думка! — приклавши палець до лоба, сказав Гагік. — Можна сказати, що воду ми вже знайшли. Ви спитаєте — як? Дуже просто. Коли в ущелині є струмок, то до нього обов’язково має бути стежка…
— Золота думка! — вигукнув Ашот і поплескав Гагіка по спині. — Не голова в тебе на плечах, а цілий карас розуму. Справді, якщо пустельник прожив тут десять років і щодня ходив по воду, то він пройшов стежкою принаймні три тисячі разів. Стільки ж разів повертався назад. Ясно, що від порога печери до струмка повинна бути стежка!
Не довго думаючи, хлопці взяли списи й головешки і подалися шукати воду. Коли пройшли через Південну барикаду, — так вони назвали купу каміння біля входу в печеру, — Ашот зупинився і почав пильно оглядати стежку, що вела до виноградника. Хлопець помітив: від неї відгалужується і відходить праворуч, кудись униз, ще одна ледве помітна стежечка.
— Дивись, Гагік! Це й є та стежка до джерела, про яку ти говорив, — сказав Ашот і ступив на неї. Асо і Гагік попрямували слідом за ним.
Стежка спускалася вниз і вела до скелі, що закривала Барсову ущелину з заходу. Ця руда скеля утворила тут коліно, яке весь час ховало від наших хлопців той таємничий куток ущелини, до якого колись щодня ходив пустельник. І коли вони з острахом, — зліва від стежки чорніло провалля, куди збігав загадковий потік, — обійшли виступ скелі, попереду відкрився досі невідомий яр. На дні його блищала стрічка води.
— Джерело! Джерело! — вигукнув Гагік і побіг уперед. За ним кинулись Ашот і Асо.
Проте якимсь дивним було це джерело. Воно витікало з печери і тут же зникало в тріщині скелі. Вода вливалась у величезну криву «ванну», краї якої обросли жовтувато-білими, схожими на крижані бурульками.
— Сіль! — закричав Ашот.
Троє товаришів припали до джерела і почали жадібно лизати жорсткі краї «ванни». Вони набирали повні пригорщі води і не могли напитися.
— Досить! — нарешті відірвався од джерела Ашот.
Асо неохоче підвівся, облизуючи солоні губи.
— Гагік, ти забуваєш про нашу умову, — сказав Ашот. — Забуваєш про дисципліну!.. Досить. Встань!
Ашот побоювався, що велика кількість солі може погубити товаришів, які давно вже її не вживали.
Хлопці одійшли від джерела і сіли на камінні. Кожним нервом, кожною клітиною свого організму вони відчували оздоровчу дію життєдайної речовини — солі.
— Ну, а тепер треба подбати про Шушик і Саркіса, — мовив Ашот.
— Я віднесу, — висловив бажання Асо і підвівся.
Гагіку хотілося самому віднести сіль, але, згадавши про ведмедя, він нічого не сказав. В душі хлопця почалася боротьба. Дорікаючи собі за слабовілля, він рішуче підвівся з місця, відламав велику соляну бурульку і рушив до печери.
Ашот і Асо переглянулись.
— Ти багато взяв, викинь половину! — спинив його Ашот.
Гагік мовчки послухався. Він чув, що людям, які довго голодували, не дають зразу багато їсти. Так само, мабуть, і з сіллю. А чи не зустріне він ведмедя? Хто знає, що п’яному може збрести на думку.
Хлопець мимоволі обернувся. Товаришів не видно. Страшно! Але це добре, що їх нема, — не побачать, як він боїться. Хто боїться? Хіба він боїться? Ні! Він же не Саркіс. Ні, він такий, як Ашот і Асо…
Так, сам себе підбадьорюючи, Гагік обережно йшов уперед, крадькома пробираючись за кущами.
І раптом хлопець зупинився, почувши якийсь шелест. Серце закалатало. Він ступив ще кілька кроків уперед і знову зупинився. «Це вільшанка», — поклавши руку на серце, спробував заспокоїтись Гагік. Але ноги не слухались. Незадоволений собою, хлопець ледве примусив себе йти далі і помаленьку добрів до сходів печери. Тут він обернувся, погрозив неіснуючому звірові кулаком і твердою ходою піднявся нагору.
Серце Гагіка було сповнене радості. Сьогодні він сам, — один як палець, — блукав по місцях, де «кишать ведмеді і барси». Коли почує мати, не повірить, не повірять і товариші в селі. Як шкода, що їх не було тут!..
— Саркіс, тримайся, я тобі сіль приніс! — ще з порога закричав Гагік.
— Сіль!.. Сіль!.. — одночасно пролунали два голоси.
І не встиг Гагік розповісти про свою небезпечну подорож, як шматок солі був уже в руках Шушик… Сидячи біля вогню, дівчина лизала його, обсмоктувала, ламала зубами. А Саркіс, ухопивши свій шматок, підстрибував і викрикував божевільним голосом:
- Предыдущая
- 65/90
- Следующая