Таємниця гірського озера - Ананян Вахтанг Степанович - Страница 13

– Інкубатори? Аякже! Неодмінно висидять, дідусю. Для того вони й збудовані. Ти так говориш, ніби вперше чуєш, що в нашому селі в інкубаторах курчат виводять. Хіба ти не бачив?

– Ну, я, знаєш, весь час на полях та в горах або ночами село охороняю – ніколи й подивитися було. А чути – чув, – виправдувався старий мисливець.

ЖИВА ОГОРОЖА

Школярі села Лчаван все більше цікавились організованою юними натуралістами фермою.

За рішенням бюро комсомольської організації піонерські загони школи на своїх зборах обговорили одне дуже важливе питання: чим і як можна допомогти в організації ферми диких птахів.

На зборах двох піонерських загонів вирішено вирити на березі струмка глибоке водоймище. Піонери другого загону визвались чергувати в сараї і допомагати юним натуралістам у їхній повсякденній праці.

В одному із загонів постало таке питання: «Чим же годувати квочок і їхніх майбутніх пташенят?»

Хтось сказав:

– Колгосп дасть корм.

Йому заперечили:

– Колгосп, звичайно, дасть корм, але ферму організували ми, школярі, і ми можемо теж дещо дістати. Навіщо все з колгоспу вимагати? На полях сила-силенна коників, на острівках Гіллі – черв’яків, моху, – чому б не скористатися з цього?

– Знаєте що, – сказав один з піонерів: – Дикі качки дуже люблять очеретяне коріння і молоду порость. Можемо сходити по них після уроків.

– А хіба кури не люблять мурашиних яєчок? – втрутився інший.

– Ого! Ти що ж, хочеш, щоб ми заради курей руйнували чудові мурашині міста?

– «Чудові міста»?… – засміявся перший. – Вони тільки псують колгоспні поля. Ці «чудові міста» треба знищувати: вони попадають в зубці жаток і псують їх. Ходімо! І луки колгоспні очистимо від мурашиних гнізд, і яєчок наберемо. Знаєте, яка це буде пожива для птахів!

На одних таких зборах піонервожата Аракс, виблискуючи своїми чорними очима, запитувала піонерок:

– Ну, скажіть, яка ж може бути ферма без огорожі? Сарай з усіх чотирьох боків відкритий. Хіба можна в такому приміщенні птахів розводити? Вилупляться пташенята – що ж, ви їх у сараї триматимете? Вийдуть, а тут їх худоба затопче ногами…

– Кішки тягатимуть! – пролунав чийсь тоненький голосок.

– Хіба тільки кішки? Якщо огорожі не буде, то й лисиці занадяться!

– Так, але з чого ж ми зробимо огорожу? – запитала одна піонерка. – Лісу у нас немає, а хто нам дасть залізо?… – Помовчавши хвилинку, вона додала: – Самий очерет у нас. Може, з очерету?…

– Ні, корови поламають, – заперечила Аракс. – Давайте краще живу огорожу зробимо. Ростиме, густішатиме… високою стане!

– Живу? Яку це – живу? – загули піонерки.

– Звичайну… З тернику. Викопаємо навколо сарая рівчак і посадимо.

– А де ж ми терник візьмемо?…

– Грикор знає, він нам покаже… Грикоре, – запитала Аракс у хлопчика, який саме зайшов, – де терник росте? Багато тернику?…

Грикор одразу догадався, навіщо потрібен терник, і відповів їм неквапливо і серйозно:

– Терник? Скільки хочете! Багато. Але нелегко його вирити і знову посадити.

– А ти що думаєш – у піонерок мого загону сил не вистачить? – розсердилася Аракс. – Ти нам тільки місце покажи і скажи, як треба викопувати, щоб коріння не попсувати.

– Ого! Все їй покажи та розкажи! Може, хочеш всю роботу на мене покласти?

– Ні, доставити ми самі зможемо Обв’яжемо вірьовками й дотягнемо, як хмиз. Ти нас тільки поведи на Далі-Даг, покажи, де росте.

Грикор люб’язно вклонився.

– Радий допомогти, – з жартівливою шанобливістю сказав він. – Тільки нехай кожна з вас візьме по кирці і по вірьовці. Ходімо!

***

Надвечір, вийшовши з сарая, дід Асатур зупинився біля дверей і зірким оком окинув колгоспні поля: чи не забрела куди худоба?

На схилі гори, біля верхнього краю села, знялась хмара куряви Вона росла і наближалась.

Старий приклав долоню дашком до лоба.

«Що це? – здивувався він. – Чого це сьогодні так рано овець додому женуть?»

Курява наближалася, але її підняли не вівці. Кілька десятків школярів з Аракс і Грикором на чолі тягли за собою колючі кущі тернику.

Струсивши з себе пилюку, школярі, не відпочиваючи, взялися до роботи: одні рили рівчак, інші обережно опускали в нього корені тернику і дбайливо засипали їх землею. Потроху навколо сарая виростала густа жива огорожа.

В розпалі роботи до дітей підійшли Баграт і Арам Михайлович. За ними йшов Камо.

– А знаєш, – сказав голова колгоспу вчителеві, – в них дещо виходить. Але ферму я оформлю лише тоді, як з’являться пташенята.

– А до того часу? – занепокоївся Камо.

– До того часу тільки корм видам… авансом. Більше нічого.

– А трудодні працівникам? – жартома запитав Арам Михайлович.

– Що? Трудодні? Поки пташенят на власні очі не побачу, ніяких трудоднів! – удавано серйозно відповів Баграт.

У КОЛГОСПНОМУ САРАЇ

«Коли ж вилупляться пташенята? Чи не захолонуть яйця?…» – тільки ці думки і хвилювали Асмік.

До другої години дня в сараї чергував і стежив за поведінкою квочок Грикор, який учився на другій зміні. Після уроків одразу ж заступала Асмік, приходячи в сарай просто з школи. Тут вона залишалася до вечора, тут і уроки готувала. Але Асмік доглядала квочок не сама. Піонерська організація школи щодня присилала їй на допомогу дівчат.

За Асмік в сарай прибігала мати.

– Ох, осліпла б я, доню! Адже ж ти сидиш тут голодна… Чому не приходиш обідати? – хвилювалась вона.

Однак, зрозумівши, що дочку так чи інакше від інкубатора не одірвати, хоч-не-хоч бігла додому, щоб принести їй обід.

Якось, принісши в сарай обід для Асмік в казанку, загорнутому, щоб не вихолов, у кілька рушників, Анаїд побачила таку картину: дочка з подивом розглядає квочку, яка залишила гніздо і дзьобом та крилами ворушить в ньому яйця.

– Оце так курка! – дивувалась дівчинка. – Усі яйця поб’є!… Заспокойся, заспокойся, сядь! – умовляла вона квочку.

– Не хвилюйся, доню, – з усмішкою сказала мати, – так вони всі роблять. Вони ж матері, і на шкоду своїм пташенятам нічого не зроблять. Зажди трохи – і побачиш, що кожна квочка по кілька разів на добу перевертає яйця в гнізді.

– А навіщо?… Не можна дозволяти! Я так добре укладаю яєчка, а вони їх перевертають… Укладу, піду до школи, а прийду назад – усе шкереберть!… – говорила Асмік.

– Та хіба ж вилупляться курчата, якщо ти заборониш квочкам яйця перевертати? – посміхнулась мати.

Асмік здивовано підвела брови.

– Ох і нетямуща в мене дочка! Квочки для того це роблять, щоб яйце нагрівалося з усіх боків однаково. Не можна ж, щоб воно нагрівалося тільки зверху, а знизу залишалося холодним!

– Ага, збагнула… – промовила Асмік. – Ну й розумні ж ці кури, правда, мамо? Значить, мати піклується про курча тоді, коли воно ще в яєчку?… А як же яйця в інкубаторі? Чи треба їх перевертати?…

– В інкубаторі? Н-не знаю… – розгубилася мати.

– Ну, про це я запитаю в Армена, він, звичайно, знає.

І Асмік, не дочекавшись, поки прийде Армен, побігла до нього додому.

– Що у тебе в книжках сказано – треба в інкубаторі яйця перевертати чи пі?

– А навіщо їх перевертати? – здивувався Армен.

– Як «навіщо»?… Чого ти втупився в мене? Квочки що роблять? Перевертають! Глянь, що в книжках сказано про інкубатор. Швидше! Яйця можуть охолонути…

Армен, здивований, взяв посібник з птахівництва. Перегорнувши кілька сторінок, він скочив з місця і вибіг на вулицю.

– Так, квочки твої мають рацію: яйця треба і в інкубаторі перевертати, – на ходу пояснив він Асмік. – От голова, як це я проморгав!…

Відтоді чергові піонери двічі на добу перевертали яйця в інкубаторі. Тепер усі вони нагрівалися рівномірно.

ХТО КРАДЕ ЯЙЦЯ?