Чеслав. В темряві сонця - Тарасов Валентин - Страница 55

Збіглися й баби та почали співчутливо хитати головами, жаліючи потерпілу.

— Ну, зірвиголови вражі, лише попадіться до моїх рук! Без вух залишитеся!.. Уже я до вас доберуся!.. — погрозив кулаком невідомим бешкетникам Кудряш і почав утішати поранену жінку.

— У-у-у!.. М-м-ма!.. У-а-а! — голосила крізь сльози Крива Леда.

Зіваки та жалісливі баби, поспівчувавши ще трохи старій та пообіцявши влаштувати ретельний допит своїм малолітнім шибеникам щодо їхньої причетності до цього лиходійства, поступово розійшлися у своїх справах.

А співчутливий Кудряш старанно допоміг підвестися Леді, яка все ще охала й ледь метикувала від пережитого, провів її до халупи й навіть приніс нещасній цебро свіжої води.

Від доброти та сердечності Кудряша можна було тільки дивом дивуватися. Він ще знайшов час, щоб увечері заглянути до халупи Леди й довідатися, як вона почувається після всього пережитого.

Баба крижем лежала на своїй постелі й стогнала — то тихо, то гучно, то скрикуючи, то схлипуючи.

— Болить? — запитав Кудряш так лагідно, немов медом помазав.

— Так уже болить, так болить — несила мені вже!.. То ниє, то стріляє, то смикає, а то немов колупає, вивертає все зсередини!.. — голосила баба, рада-радісінька хоч комусь поскаржитися на свій нещасний стан. — Байстрюки-виродки погані влучили прямісінько у хворе вухо, що й так мене вимучило вже, як трясця. Щоб їх трясло в лихоманці болотній до кінця днів!

Кудряш, почувши такі злі побажання, непомітно для баби сплюнув на всі боки, щоб не пристало, а потім із розумінням похитав головою й порадив скористатися способом його матінки лікувати вуха — прикласти гарячий камінь.

— Та що я вже тільки не пробувала! І прикладала, і мазала… А воно болить, окаянне, і болить! — слабко відмахнулася на його пораду Крива Леда.

Юнак багатозначно пошкрябав потилицю, щось прикинув, але відразу й відкинув, а потім, озирнувшись навсібіч, начебто їх хто-небудь міг побачити або почути, по-змовницьки прошептав:

— Може, треба до Мари?..

Видюще око Леди слідом за Кудряшем теж зиркнуло навсібіч, після чого баба напівпошепки зізналася:

— Та я вже ходила до неї, як тільки почала мучитися через це вухо, та не дійшла. На стежці таке зустріла, що ледве втекла звідти. Чеслава-вбивцю!.. А тепер і зовсім боязно-а-а, — почала скиглити від нестихаючого болю та страху Леда.

На обличчі Кудряша яскраво відбивалося розуміння страждань нещасної жінки. Трохи помисливши, він нарешті зважився й запропонував:

— Ну, якщо так потрібно і терпець уже урвався, то… я б, може, і провів!

Леда, припинивши голосити й ойкати, з недовірою вирячилася на хлопця, про щось зосереджено розмірковуючи, напевно, про те, і чого б він такий добрий до неї. Підозріло! Ох, як підозріло! Прищуливши своє причепливе око-реп’ях і не виявивши на обличчі юнака жодної тіні підступу, вона, мабуть, уже готова була зважитися на пропозицію, але потім, щось згадавши, зі страхом у голосі заторохтіла:

— Ой, ні, ні, ні, боязно, дуже боязно. А що, як Колобор дізнається?.. — а потім зі ще більшим розпачем у голосі продовжила: — Та ще й губителі скрізь нишпорять і смерті моєї хочуть! Він же сказав мені…

— Хто? — швидко по-котячи присів коло неї Кудряш.

— Голос!.. — випалила баба, але одразу прикрила рот долонею, зрозумівши, що здуру бовкнула зайве.

Кудряш заглянув у її єдине живе око й побачив там такий жах, що зрозумів: більше баба нічого не скаже. А тому, промурмотівши, що лише хотів як краще, та якщо вона не хоче, то й хай буде так, юнак побажав їй полегшення страждань і якнайшвидшого одужання й покинув її житло.

Світанок ще навіть не зайнявся, коли мати розбудила Кудряша, сильно й наполегливо трусячи за плече:

— Вставай, снопе непутящий, там Криву Леду Лісовик приніс у таку рань нам під дім. Тебе питає, — повідомив її сонний незадоволений голос. — Нащо це ти знадобився цій заразі о такій порі?!

Кудряш хотів було нібито «не почути», але дістав від матері добрячого стусана й мусив підвестися. Він переліз через сплячих молодших братів, спросоння погано тямлячи і об щось або когось із них спотикаючись, вибрався з хати.

У темно-сірому сутінку юнак не відразу роздивився, хто прийшов. Баба сама випірнула з темряви просто перед його носом. Кудряш навіть позадкував від несподіванки.

— Тобі чого, бабо? — сторопіло запитав він.

— Ой, ой, ой! Несила мені терпіти, Кудряшечку-у-у!.. — заголосила Леда з підвиванням. — Ти ж мене, болящу, до Мари пропонував провести, тож я оце й зважилася-а-а… Зроби добре діло, голубчику, прислужися хворій-ой-ой-ій!

Очевидно, від болю, що її мучив, Леда переступала з ноги на ногу та, обхопивши долонями голову, хитала нею в такт кожному слову. Так сильно прихопило бабу.

Зрозумівши, що від нього хоче стара, Кудряш ліниво потягнувся й позіхнув, усім своїм виглядом показуючи ставлення до її нинішнього прохання.

— Та ти що, бабо?! То ж днем ясним було, а зараз яка темінь довкола! Туди підеш — то й без очей залишишся! — потім, дотягшись рукою до спини, почав неквапливо почухувати її. — Та й не хочеться мені тепер у таку сумнівну справу вплутуватися. Покумекав тут та подумав: а що, як волхв Колобор прознає, що до вигнаної з тобою ходив, заборону порушив? Навіщо мені така морока на голову?

Леда від його слів навіть присіла, відчувши слабкість у ногах, а потім мало не підскочила.

— Ай-яй-яй, та звідки ж він прознає те?! Я ж, як риба, мовчатиму, ти ж мене знаєш. Та й сама ж я теж порушую заборону ту, бо немає сил моїх більше терпіти… Проведи, любчику мій, до знахарки Мари, а то голова в мене ось-ось лусне від болю того-о-о-о, — плачучи, баба розмазувала гіркі сльози по перекошеному від болю обличчі.

А на обличчі Кудряша від Лединих страждань відбилася непідробна жалість, бо душа в нього була добра та незлостива. Та попри це зараз він не поспішав утішити стару, а тільки пробурчав:

— Тебе, Ледо, сам Лісовик, мабуть, не зрозуміє: то не проводь, то проводь. Плутаєш та збиваєш мене. Ось ночами тепер спокою не даєш. Адже вчора закомизилася навіщось, а тепер… — похитав він головою. — Та й ніколи мені ниньки. Мати за худобиною зранку прибрати наказала…

— Ну, Кудряшечку мій добресеньки-и-и-й!.. Замучить мене болячка погана, до смертушки-и-и, — заскиглила ще жалібніше Леда.

Вона схопила хлопця за руку й стала гладити по плечу та заглядати у вічі. Кудряш хотів було відсторонитися, та де там — Крива Леда чіпко його тримала.

— Ну, добре… — співчутливо, а швидше приречено зітхнув юнак і таки змилостивився. — Нехай тільки світанок у силу ввійде, — зайду за тобою. А ти готова вже будь! — суворо наказав бабі Кудряш.

— Авжеж, буду… Ще й як буду… Ти тільки швидше заходь-і-і… Та не забудь про мене, милесенький-ой-ой!

Повсякчас озираючись на хлопця, наче перевіряючи, чи не передумає він, Леда пішла геть і незабаром розтанула в ранковому тумані. А світанок тим часом зароджувався, женучи ніч, що й так уже відступала.

Кудряш ще якийсь час постояв, проводжаючи бабу поглядом, а потім розвернувся й пішов, але не до хати досипати, хоч як йому не кортіло, а в інший бік. Були в нього тепер спішніші й важливіші справи…

До халупи Кривої Леди Кудряш прийшов, коли ранок був уже саме в розпалі. На той час чого тільки не випробувала Леда, борючись зі своєю вушною болячкою й намагаючись угамувати або хоча б послабити її, хіба що в танок не пускалася — усе марно.

Тільки-но Кудряш опинився біля її порога, стара сама кинулася йому назустріч, виглянувши з хати:

— Ой, прийшов-таки, соколику ясний! — радісно сплеснула вона руками й відразу буркотливо прокаркала: — Що ж так довго-то?! Я вже хіба що на хату не вилізла від стражда-а-ань!.. — але відразу схаменулася, згадавши, що залежить тепер від юнака. — Ну, прийшов, і добре, чудово! — Завела вгору від нового нападу болю своє єдине око, та нова думка змусила її знову втупити його в гостя. — А зброю взяв?