Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Завоювання Плассана - Золя Эмиль - Страница 57
Вона пішла б жебрати, якби він звелів їй. А коли вона починала хвилюватись і з розбитим серцем, з розпухлими від пристрасті губами простягала до нього руки, він одним словом кидав її на землю, він приборкував її, посилаючись на волю неба. Марта ніколи не наважувалася говорити. Між нею і цим чоловіком стояла стіна гніву й огиди. Після короткої боротьби, яку йому доводилося вести з нею, він знизував плечима із зневагою атлета, на якого напала дитина. Він мився, чистився, ніби ненароком доторкнувся до нечистої тварини.
— Чому ти не користуєшся носовими хусточками, які тобі подарувала пані Муре, — питала його мати. — Сердешна жінка була б така щаслива бачити їх у твоїх руках. Вона цілий місяць вишивала на них твої ініціали.
Він сердито махнув рукою і відповів:
— Ні, візьміть їх собі, мамо. Це жіночі хусточки, їх запах для мене нестерпний.
Якщо Марта схилялась перед священиком, якщо вона зробилася його річчю, то вдома вона з кожним днем дедалі більше озлоблювалася, ставала сварливою; тисячі дрібниць дратували її. Роза казала, що ніколи ще вона не була «такою причепою». Та особливо зросла в ній ненависть до чоловіка. Стара закваска ворожнечі Ругонів прокидалася в ній до цього нащадка Маккарів, до цього чоловіка, якого вона обвинувачувала в тому, що її життя було суцільною мукою. Внизу, в їдальні, коли пані Фожа або Олімпія приходили посидіти з нею, вона, вже не соромлячись, без кінця нарікала на нього:
— Подумати тільки, що він двадцять років тримав мене, як прикажчика, з пером за вухом, між бідонами олії і мішками мигдалю! Ніколи ніякої розваги, ніякого подарунка… Він забрав від мене дітей. Він здатний одного чудового ранку втекти, щоб подумали, що я йому роблю життя нестерпним. Це щастя, що ви тут. Ви всім розкажете правду.
Вона накидалася на Муре без найменшого приводу. Все, що він робив, його погляди, його рухи, його слова, які він зрідка вимовляв, страшенно її дратували. Досить їй було побачити його, як несвідома лють піднімалася з глибини її серця. Сварки виникали здебільшого в кінці обіду, коли Муре, не дожидаючись десерту, згортав свою серветку і мовчки підводився з-за столу.
— Ви могли б вставати з-за столу разом з усіма, — сердито казала вона йому, — ви не дуже ввічливі.
— Я скінчив і йду, — відповідав він мляво.
Але вона вбачала в цьому щоденному вставанні з-за столу особливу тактику, навмисне вигадану її чоловіком, щоб ображати абата Фожа, і зовсім втрачала самовладання.
— Ви погано виховані, мені соромно за вас! Ох, і весело б мені жилося, коли б я не зустріла друзів, що втішають мене після ваших грубощів. Ви навіть не вмієте поводитись за столом, ви й разу не дали мені спокійно пообідати. Лишіться зараз, чуєте! Якщо ви не хочете їсти, можете дивитись на нас.
Він спокійнісінько кінчав згортати серветку, наче нічого цього не чув, потім повільно виходив. Чути було, як він піднімався вгору по сходах і замикався в своїй кімнаті, двічі повертаючи ключ. Тоді вона, задихаючись, белькотіла:
— О потвора!.. Він убиває мене, він убиває мене!
Пані Фожа доводилось її заспокоювати. Роза бігла на сходи і знизу кричала щосили, щоб Муре почув її крізь двері:
— Ви, пане, потвора! Пані правду каже, що ви потвора!
Часом ці сутички бували дуже бурхливі. У Марти розум уже починав мішатися, їй опало на думку, що чоловік хоче її побити, і ця думка не йшла їй з голови. Вона запевняла, що він чатує на неї і лише чекає слушного моменту. Він тільки тому не зважується на це, що вона ніколи не буває сама, а вночі він боїться, що вона почне кликати на допомогу. Роза присягалася, що бачила, як пан сховав товстий дрючок у своєму кабінеті. Пані Фожа і Олімпія легко повірили цьому; вони дуже співчували своїй хазяйці, сперечалися за неї між собою, пропонували їй бути її охоронницями. «Цей дикун», як вони його тепер звали, може, не наважиться підняти на неї руку в їх присутності. Увечері вони умовляли її бігти до них, тільки-но він поворухнеться. Дім жив тепер у постійній тривозі.
— Він здатний на злочин, — запевняла куховарка.
Цього року Марта відвідувала всі відправи страсного тижня особливо ретельно. У п’ятницю вона до краю знемоглася в темній церкві, де під бурю тужливих голосів, що своїм лементом сповнювали повитий мороком неф, одна по одній гасли свічки. Їй здавалося, що разом з дими вогниками згасало її життя. Коли погасла остання свічка і невблаганною стіною перед нею стала непроглядна темрява, вона знепритомніла, наче якісь лещата стисли її порожні груди. Цілу годину Марта залишалася на стільці в такій позі, наче вона молилася, і жінки навколо неї не помітили цього припадку. Коли вона прийшла до пам’яті, церква була порожня. Їй здавалося, що її шмагали канчуками, що з її тіла юшила кров, голова у неї так боліла, що вона підняла руки до голови, наче хотіла витягти терни, що вп’ялися їй у мозок. Увечері, за обідом, вона була якась дивна. Нервове зворушення ще не минуло; заплющивши очі, вона знову бачила, як душі свічок, вмираючи, линули в темряву; машинально вона дивилась на свої руки, шукаючи ран, з яких витекла її кров. Всім своїм єством вона переживала страсті господні.
Пані Фожа, побачивши, що Марта почуває себе недобре, почала умовляти її раніше лягти спати. Вона провела її і поклала в ліжко. Муре мав ключ від спальні, він уже пішов у свій кабінет, де проводив вечори. Коли Марта, вкрившись ковдрою до підборіддя, сказала, що вона зігрілась і почуває себе краще, пані Фожа хотіла погасити свічку, щоб вона спокійно заснула. Але Марта злякано підвелася.
— Ні, не гасіть світла, — попросила вона, — поставте свічку на комод, щоб я її бачила… Я умру, якщо буде темно.
З широко розплющеними очима, здригаючись від згадки про якусь тяжку драму, вона повторювала все тихіше і жалібніше:
— Це жахливо, жахливо!
Вона впала на подушки і ніби задрімала; тоді пані Фожа тихенько вийшла з кімнати. Цього вечора всі в домі лягли о десятій годині. Роза, піднімаючись нагору, помітила, що Муре все ще сидить у кабінеті. Вона заглянула крізь замкову щілину і побачила, що він спить, схилившись на стіл, поруч нього чадив гніт кухонної свічки.
— Хай йому чорт! Не будитиму його, — промовила вона, піднімаючись угору по сходах. — Нехай собі шию звихне, якщо йому це до вподоби.
Опівночі всі в будинку спали глибоким сном, коли почулися крики на другому поверсі. Спочатку це був глухий стогін, що перейшов у справжні зойки, приглушений і хрипкий лемент жертви, яку ріжуть. Абат Фожа прокинувся, скочив і покликав матір; та, накинувши спідницю, постукала Розі.
— Йдіть швидше вниз! Здається, вбивають пані Муре.
А крики ставали все голоснішими. Незабаром усі в домі були на ногах. З’явилася Олімпія в накинутому на плечі шарфі, а за нею Труні, що тільки-но повернувся трохи напідпитку. Роза і всі пожильці зійшли вниз.
— Відчиніть, відчиніть, пані! — кричала Роза в нестямі, стукаючи кулаком у двері.
У відповідь чути було тільки схлипування, потім хтось упав, здавалось, на підлозі почалася боротьба серед перекинутих меблів, від глухих ударів двигтіли стіни, за дверима хтось так страшно хрипів, що абат Фожа з матір’ю і Труші позирнули одне на одного, бліді від страху.
— Це чоловік убиває її, — прошепотіла Олімпія.
— Ваша правда, це він, отой дикун! — сказала куховарка. — Ідучи нагору, я бачила, як він удавав, ніби спить. Він підготував цю розправу.
І вона обома кулаками знову застукотіла у двері з криком:
— Відчиніть, пане! Ми приведемо поліцію, якщо ви не відчините… Ох, мерзотник, він скінчить життя на ешафоті!
Зойки почулися знову. Труш запевняв, що негідник ріже бідолашну жінку, як курча.
— Саме грюкання тут не допоможе, — сказав абат Фожа, підходячи ближче. — Чекайте.
Він наліг своїм дужим плечем на двері і, повільно натискаючи на них, висадив їх. Жінки кинулись у кімнату, і перед їхніми очима постало незвичайне видовище.
Посеред кімнати, на підлозі, лежала, задихаючись, Марта, в роздертій сорочці, вся подряпана, з синцями на тілі.
- Предыдущая
- 57/83
- Следующая
