Завоювання Плассана - Золя Эмиль - Страница 21

А Фелісіте тим часом пробралася до фортепіано. Вона посадила співати старшу з панночок Растуаль, яка дуже приємно виконувала романси. Потім, переконавшись, що їх ніхто не може підслухати, вона потягла за собою абата Фожа у віконну нішу і спитала:

— Що ви зробили абатові Фенілю?

Вони продовжували розмову пошепки. Опочатку священик удав, що він дуже здивований, але коли пані Ругон прошепотіла кілька слів, знизавши при цьому плечима, він здався і теж заговорив. Обоє вони всміхалися, наче говорили одне одному милі речі, але блиск їхніх очей свідчив, що вони розмовляють про щось важливе.

Фортепіано замовкло, і панночці Растуаль довелося проспівати ще «Голубку солдата», яка мала в ті часи великий успіх.

— Ваш дебют був зовсім невдалий, — шепотіла Фелісіте,¦— ви були неможливі, і я раджу вам не приходити сюди якийсь час… Треба, щоб вас полюбили, чуєте? Суворість вас погубить.

Абат Фожа замислився.

— Ви гадаєте, що всі брудні історії розповів абат Феніль? — спитав він.

— О, він надто хитрий, щоб діяти відкрито; але він, певне, нашептав ці речі на вухо котрійсь із своїх парафіянок. Я не знаю, чи він розгадав, хто ви, але він боїться вас, це ясно, він боротиметься з вами всіма можливими засобами… Найгірше те, що він духівник найвпливовіших осіб нашого міста. Це завдяки йому був обраний маркіз де Лагріфуль.

— Не треба було мені приходити на ваш вечір, — вихопилось у священика.

Фелісіте прикусила губу і схвильовано провадила далі:

— Вам не треба було компрометувати себе з такою людиною, як цей Кондамен. Я робила так, щоб було найкраще. Коли особа, яку ви знаєте, написала мені з Парижа, я гадала, що буду вам корисною, якщо запрошу вас до себе. Я думала, що ви зумієте знайти собі тут друзів. Це був би перший крок. Але ви замість того, щоб постаратись сподобатися, настроїли всіх проти себе… Даруйте мені мою відвертість, але я вважаю, що ви повертаєтесь спиною до успіху. Ви наробили стільки помилок, оселившись у мого зятя, замурувавшись у себе, і, нарешті, ви носите сутану, з якої сміються вуличні хлопчаки.

Абат Фожа зробив роздратований жест. Але він лагідно відповів:

— Я скористаюся з ваших порад. Тільки не допомагайте мені, це попсує все.

— Правда, це тактика розумна, — сказала стара пані. — Повертайтеся в цю вітальню тільки переможцем… Ще одне слово, любий абате. Відома вам особа в Парижі дуже зацікавлена у вашому успіхові, і тому й я хочу вам допомогти. Отже, послухайте моєї поради, не напускайте на себе такого суворого вигляду, будьте люб’язні, старайтесь подобатися жінкам. Затямте це добре: старайтесь подобатися жінкам, коли хочете, щоб Плассан став вашим.

Старша панночка Растуаль закінчила романс, взявши останній акорд. Почулися оплески. Пані Ругон покинула абата Фожа, щоб похвалити співачку. Потім, стоячи посеред вітальні, вона стала прощатися з гостями, які вже розходились, потискуючи їм руки. Була одинадцята година. Абат був дуже незадоволений, побачивши, що достойний Бурет, скориставшись з музики, непомітно зник, а він думав піти разом з ним, що дало б йому можливість пристойно вийти з вітальні. Тепер же йому треба було йти самому, і це вже був справжній провал, на завтра по всьому місті підуть розмови про те, що його виставили за двері. Він знову заховався в ніші вікна, вичікуючи слушного моменту і обдумуючи спосіб, як ретируватися без ганьби.

Тим часом вітальня потроху порожніла, залишилося тільки декілька дам. Тоді він помітив дуже просто одягнену жінку. Це була пані Муре, злегка завите волосся робило її молодшою. Його вразив спокійний вираз її обличчя, на якому великі чорні очі, здавалось, дрімали. Він не бачив її протягом усього вечора, напевно, вона сиділа нерухомо десь у кутку, досадуючи, що сидить без роботи, згорнувши руки на колінах. Поки він її розглядав, вона підвелась, щоб попрощатися з матір’ю.

Найбільшою втіхою для Фелісіте було дивитись, як плассанське вибране товариство виходить з її вітальні з реверансами, дякуючи за пунш, за приємні години, проведені в її домі; вона згадувала, як колись це вибране товариство «топтало її чобітьми», за її ж грубим висловом, тоді як тепер найповажніші його представники знаходили найніжніші усмішки для цієї «любої пані Ругон».

— Ах, пані, — сипав їй компліменти мировий суддя Мафр, — у вас не помічаєш, як лине час.

— Тільки ви одна вмієте приймати гостей у цьому дикому краї, — воркувала гарненька пані де Кондамен.

— Ми чекаємо вас завтра на обід, — казав пан Делангр, — але вже чим бог послав, ми не можемо вас так прийняти, як ви…

Марта мусила переждати всі ці похвали, щоб підійти до матері. Вона поцілувала її і вже хотіла йти, коли Фелісіте затримала її, шукаючи когось очима коло себе. Помітивши абата Фожа, вона сказала всміхаючись:

— Пане абат, ви галантна людина?

Абат вклонився.

— Тоді, зробіть ласку, проведіть мою дочку, ви ж живете в тому самому будинку. Сподіваюсь, це не обтяжить вас, а там є така темна вуличка, якою страшно йти самій.

Марта, як завжди, спокійно запевняла, що вона не маленька дівчинка і не боїться. Але мати так наполягала — мовляв, вона тоді буде спокійніша, — що Марті довелося скористатися люб’язністю абата. Проводжаючи їх обох до площадки сходів, Фелісіте, усміхаючись, шепнула на вухо абатові:

— Пам’ятайте, що я вам сказала… Старайтесь сподобатися жінкам, коли хочете, щоб Плассан був ваш.

VII

Того ж вечора Муре, який ще не спав, коли Марта прийшла додому, закидав її запитаннями, бажаючи знати всі події вечора. Вона відповіла, що все було, як і завжди, вона не помітила нічого незвичайного. Додала тільки, що абат проводжав її додому і по дорозі розмовляв з нею про зовсім незначні речі. Муре був страшенно незадоволенні! отою, як він її назвав, «млявістю» своєї дружини.

— Коли б хтось заподіяв собі смерть на вечорі у твоєї матері, — сказав він, сердито ховаючи голову в подушки, — то, напевно, не ти принесла б мені цю новину.

На другий день, повернувшись додому на обід, він зразу ж, тільки-но побачив Марту, закричав їй:

— Я так і знав, ти маєш очі, щоб нічого не бачити, моя люба… Ах, як я тебе в цьому пізнаю! Просидіти цілий вечір у вітальні і навіть не помітити, що кажуть і що роблять навколо тебе… Та ціле ж місто говорить про це, чуєш ти? Я не міг і кроку ступити, щоб не зустріти когось, хто не розповів би мені про це.

— Про що ж, мій друже? — спитала здивована Марта.

— Про великий успіх абата Фожа, хай йому всячина. Його виставили за двері з зеленої вітальні.

— Та ні бо, я запевняю тебе, я нічого такого не бачила.

— Ет! Я ж тобі сказав, що ти не бачиш нічого… Чи ти знаєш, що наш абат накоїв у Безансоні? Він чи то задушив якогось священика, чи то зробив якийсь підлог. Напевно невідомо… В усякому разі, йому добре перепало. Він аж позеленів. Тепер він пропаща людина.

Марта опустила голову, даючи своєму чоловікові волю тріумфувати з приводу провалу абата. Муре був у захваті.

— Я лишаюсь при першій своїй думці, — провадив він далі, — твоя мати робить з ним якісь махінації. Мені розповідали, що вона прийняла його дуже люб’язно. Правда ж, це вона попросила абата провести тебе? Чому ти мені цього не сказала?

Марта злегка знизала плечима, не відповідаючи нічого.

— Ти справді якась дивна! — скрикнув він. — Всі ці деталі дуже важливі. Адже пані Палок, яку я тільки що здибав, сказала мені, що вона лишилася з кількома дамами, щоб побачити, як абат виходитиме з вітальні. Твоя мати використала тебе, щоб прикрити вихід попа, невже ти цього не розумієш?.. Постарайся лишень пригадати, що він говорив тобі, проводжаючи тебе додому?

Він сів перед дружиною і допитливо дивився на неї своїми маленькими очима.

— Боже мій, — терпляче відповіла вона, — він говорив зі мною про зовсім незначні речі, про які кожен може говорити… Про погоду, що дуже холодно, про те, що вночі місто таке спокійне; потім, здається, сказав, що дуже приємно провів вечір.