Щастя Ругонів - Золя Эмиль - Страница 35

— Оце так, — бурчав він, — напихай їх, щоб вони тобі полопалися.

Кожна нова одежина, кожна пара черевиків, що їх купувала Фіна для дітей, псувала йому настрій на кілька днів. А! Коли б він знав, у нього не було б ніколи цієї купи дітей, що примушували його курити щоденно тільки тютюн за чотири су й через яких часто-густо на обід не було нічого, крім рагу з картоплею, — страви, яка йому не дуже-то смакувала.

Пізніше, коли Жан і Жервеза стали приносити йому перші свої заробітки по двадцять су, батько визнав, що мати дітей не так уже зле. Ліза вже не жила вдома. Без усякого сорому Антуан змусив дітей годувати себе, так само як примушував жінку. З його боку це був обмислений розрахунок.

Коли Жервезі минуло вісім літ, вона стала ходити до сусіди-купця чистити мигдаль; вона заробляла щоденно десять су, що їх батько велично клав собі в кишеню, а Фіна й не насмілювалася запитати, куди поділися ті гроші. Потім молода дівчина стала за ученицю до пралі й згодом зробилася сама робітницею й почала одержувати по два франки щоденно, і ці два франки не минали Макарових рук. Жана, що вивчився столярства, батько також оббирав, якщо тільки Макарові вдавалося перехопити сина в день платні, перш ніж той устигав передати гроші матері. Іноді ці гроші вислизали від Антуана, тоді він ходив як хмара, цілий тиждень люто поглядав на жінку й дітей, все шукаючи приводу за дрібниці зчинити спірку, але все ж таки соромився признатися, чого саме він гнівається. А як надходив час наступної платні, він уже знову був на чатах і, захопивши гроші в хлопця, зникав на цілі дні.

Жервеза, забита, вихована на вулиці в компанії сусідніх хлопців, чотирнадцяти років завагітніла. Батькові дитини не було ще й вісімнадцяти. Це був робітник з чинбарні на прізвище Лантьє. Макар спершу страшенно розлютився, але коли взнав, що мати Лантьє, жінка м’яка й добра, захотіла взяти дитину до себе, заспокоївся. Але він не відпустив Жервези; вона заробляла вже двадцять п’ять су, і батько й слухати не хотів про її шлюб. Через чотири роки в неї народився другий хлопець. Мати Лантьє знову-взяла його до себе. Макар і цим разом удав, ніби нічого не знає. Коли Фіна боязко натякнула, що треба було б переговорити з Лантьє і якось узаконити стосунки, бо вже ширилися плітки, Антуан рішуче заявив, що він дочку нізащо не відпустить і що віддасть її спокусникові тільки тоді, як той буде вартий її і зможе придбати меблі.

Ця доба була найкраща в Макаровому житті. Він ходив, мов той буржуа, в сурдуті та штанях з тонкого сукна. Старанно виголений, гладкий, він анітрохи не скидався вже на колишнього обірваного ланця і шиночного завсідника. Антуан відвідував кав’ярні, читав часописи, гуляв проспектом Совер. Він удавав себе за пана, доки в нього були гроші в кишені, а коли кишеня порожніла, він залишався вдома, впадаючи в розпач від того, що змушений нудитися в своєму барлозі і що не має змоги випити своєї філіжанки кави. В такі дні він обвинувачував увесь рід людський у своїх злиднях, робився хворий від гніву і заздрощів до того, що Фіна з жалю давала йому останню срібну монету в хаті, щоб він тільки міг провести вечір у кав’ярні. Цей милий чоловік був жорстокий егоїст.

Жервеза приносила вже в сім’ю щомісячно до шістдесяти франків і ходила в злиденних ситцевих платтях, тимчасом як батько замовляв собі сатинові чорні жилети в кращих пласанських кравців… Жана, дорослого юнака, що заробляв уже щоденно від трьох до чотирьох франків, батько оббирав ще безсоромніше. Кав’ярня, де Антуан марнував цілісінькі дні, була якраз проти столярні, і Жан, працюючи гембелем або пилкою, бачив, як по той бік майдану «пан» Макар кладе цукор у каву або грає в пікет з якимсь небагатим рантьє. Старий ледащо програвав гроші сина. Сам Жан ніколи не ходив до кав’ярні, бо в нього не залишалося навіть і п’яти су на філіжанку кави з коньяком. Антуан трактував сина, мов дівчину, не давав йому жодного сантима й вимагав докладного звіту, як Жан збавляє час. І коли товариші вмовляли Жана провести день де-небудь на березі Віорни або в Гаррігських горах, батько обурювався, навіть бив його й довго гнівався за ті чотири франки, що їх бракувало в черговій платні. Ото в такій залежності він тримав свого сина й доходив іноді до того, що відбивав дівчат, до яких залицявся молодий столяр. До Макарів заходили Жервезині приятельки, робітниці шістнадцяти, вісімнадцяти років, веселі дівчата з грайливою задерикуватістю дозрілості, що прокидалася. Вечорами вони сповняли кімнату молодістю й радощами. Бідолашний Жан, позбавлений усякої втіхи, примушений сидіти вдома, бо не мав грошей, поглядав на цих дівчат блискучими від жадання очима. Але життя маленького хлопця, що його все ще довелося провадити, розвивало в ньому непереможну боязкість; граючись із подругами сестри, він ледве насмілювався торкнутися до них пучкою. Макар знизував плечима, мов із жалю, й мурмотів з виглядом іронічної переваги:

— Бач, який невинний!

Він, а не син, цілував у шию молодих дівчат за плечима в жінки. Він зайшов надто далеко з одною молоденькою пралею, до якої Жан залицявся більш, ніж до інших. Батько відбив її в сина, вкрав, мало не видер з його обіймів. Старий волоцюга ще й пишався своїми успіхами в жінок.

Бувають чоловіки, що живуть на кошти своїх полюбовниць. Макар так само ганебно і так само зухвало жив на кошти своєї жінки та дітей. Він без усякого сорому грабував сім’ю і йшов десь частуватися, коли в хаті не лишалося й шага. Трактував їх він: дуже зарозуміло: повертаючись із кав’ярні, починав гірко сміятися зі злиднів, що визирали з кожного кутка; він заявляв, що обід нікудишній, що Жервеза дурна, а Жан ніколи не стане мужчиною. Цей егоїст з’їдав кращий шматок, затирав собі руки, курив повільно люльку, а тим часом бідні діти, знесилені втомою, засинали, схиливши голови на стіл. Так минали дні, безжурні й щасливі. Йому здавалося цілком природним, що його утримують, як дівицю, і він має змогу байдикувати та висиджувати в кав’ярні або гуляти годинами в холодку проспектом чи вулицею Майль. Кінець кінцем, не соромлячись, він почав розповідати синові про свої любовні пригоди, а той слухав, роззявивши рота, з голодними очима. Діти не ремствували: вони бачили, що мати — покірна прислужниця батька. Фіна, дужа жінка, що частувала чоловіка стусанами, коли вони обоє були п’яні, твереза тремтіла перед ним і дозволяла йому повновладно панувати в хаті. Ночами він крав мідяки, що вона заробляла вдень на базарі, а вона навіть не зважувалась одверто дорікати йому. Іноді, проївши всі гроші в домі за тиждень наперед, він ще й накидався на безталанну жінку, кричав, що вона дурна й не вміє звести кінці з кінцями, а Фіна з янгольською покірністю відповідала йому чистим голоском, таким несподіваним при її дебелості, що їй уже не двадцять років і що тепер стало дуже важко заробляти гроші. Щоб утішитися, вона купувала літр ганусівки, й увечері вони з дочкою розпивали її маленькими чарками, коли Антуан ішов до кав’ярні. Оце й була їхня втіха. Жан лягав спати, а обидві жінки сиділи за столом, наслухаючи, щоб заховати пляшку й чарки, коли зачують якийсь гомін. Коли Макар спізнявся, вони, п’ючи помаленьку, напивалися доп’яну. Очманілі, глядячи одна на одну з безглуздою усмішкою, мати й дочка буркотіли якусь нісенітницю. Рожеві плями виступали на Жервезиних щоках; її маленьке, лялькове личко, таке тонке п ніжне, набирало тоді щасливого виразу; і боляче було бачити, як ця квола, безкровна дівчинка, розпалена вином, з мокрим ротом, сміється ідіотичним сміхом п’янички. Фіна сиділа на стільці обважніла. Іноді вони забували наслухати або не мали більше сили сховати пляшку та чарки, коли на сходах чулися Антуанові кроки. Такими днями в Макарів зчинялася бійка. Жанові доводилося зіскакувати з ліжка, щоб розборонити матір і батька й покласти Жервезу, що інакше спала б на підлозі.

Усяка політична партія має своїх блазнів і своїх мерзотників. Антуан Макар, палаючи від заздрості і зненависті, мріючи про помсту всьому суспільству, вітав Республіку як щасливу еру, коли йому дозволено буде наповнити кишені за рахунок сусіди й навіть задушити цього сусіду, коли той виявлятиме незадоволення! Життя завсідника кав’ярень і читання газетних статей, що їх він не тямив, обернули його на крикуна, що проповідував найнесусвітніші політичні погляди. Треба побувати в провінції й послухати, як красномовствують по шинках такі злоріки, що кепсько перетравили прочитане, щоб уявити собі, до якої безглуздої дурості дійшов Макар. А що він був балакун, побував на військовій службі і взагалі здавався моторним хлопцем, то довірливі люди купчилися круг нього, дослухаючись до його мови. Хоча він і не очолював жодної партії, йому вдалося з’єднати навколо себе невеличку групу робітників, що приймали його заздру лютість за чесне й переконане обурення.