Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 93

Зербінетта. Я дуже вас прошу, добродію, вибачте мені… Я б ніколи так не говорила, коли б знала, що це ви… Я знала про вас тільки те, що чула від людей.

Жеронт. Як?.. Чула від людей?

Гіацінта. Тату, в почуттях мого, брата до неї немає нічого злочинного, я ручуся за її доброчесність!

Жеронт. Чудово! Ви ще, може, схочете, щоб я одружив із нею мого сина? Вона ж бозна-хто! Тиняється скрізь без діла!

Леандр. Батьку мій, не журіться тим, що я покохав невідому вам дівчину без роду й достатків! Люди, в яких я її викупив, відкрили мені, що вона народилася тут, у цьому місті, і що батьки її — чесні люди; цигани вкрали її, коли їй було чотири роки… Ось вони дали мені цього браслета, який допоможе нам відшукати її рідних.

Аргант. Мій боже! Це ж моя дочка. Дивлюся на цей браслет і впевняюся, що це моя дочка, яку я втратив саме в такому віці.

Жеронт. Ваша дочка?

Аргант. Так, це вона! Дивлюся на її риси, і вони переконують мене в цьому.

Гіацінта. О небо! Які надзвичайні події!..

Карл. Ах! Панове, який нещасливий випадок!

Жеронт. Що таке?

Карл. Бідолашний Скапен…

Жеронт. Це — мерзотник! Ось я звелю його негайно повісити!

Карл. Ах, пане, вам уже не доведеться турбуватися… Він проходив повз одну. будівлю, коли це летить згори величезний каменотесний молоток, пробиває бідоласі череп, та так, що видно мозок… Він помирає і просив принести його сюди, щоб сказати вам кілька слів перед смертю…

Аргант. Де ж він?

Карл. Ось його несуть…

Скапен (його несуть двоє носильників, голову йому перев'язано, наче в пораненого). Ай-ай!.. Панове, ви бачите мене… Ой! Ви бачите, в якому я жахливому стані… Ой!.. Але я не хочу вмерти без прощення від усіх, кого тільки я міг образити… Ох!.. Так, панове, раніш, ніж я зітхну востаннє, від усього серця благаю вас: пробачте мені все, що я вам заподіяв, а особливо прошу об цім синьйора Арганта і синьйора Жеронта… Ой!..

Аргант. Щодо мене, то я тобі прощаю. Бог з тобою, помирай спокійно!

Скапен (до Жеронта). Вас, синьйоре, я найбільше образив. Ті удари дрючком, якими…

Жеронт. Не треба так багато говорити; я тобі теж прощаю!

Скапен. З мого боку то було нечуване зухвальство!.. Ті удари дрючком, якими я…

Жеронт. Облишмо це…

Скапен. І ось тепер, помираючи, я так страждаю… Мене страшенно мордують оті удари дрючком, якими…

Жеронт. Боже мій! Замовкни!..

Скапен. Ті нещасні удари дрючком, якими я вас…

Жеронт. Та кажу ж… тобі — замовкни! Я все забув!

Скапен. О, яка добрість! Але ж, синьйоре, чи ви ж від щирого серця прощаєте мені ті удари дрючком, якими…

Жеронт. Так, так! Та про що там говорити! Я все тобі прощаю — от і край!

Скапен. Ах!.. Синьйоре, я почуваю, що слова ваші повертають мене до життя!..

Жеронт. Ну-ну… Але я прощаю тобі з умовою, щоб ти помер!

Скапен. Як, пане?..

Жеронт. Я зречуся моїх слів, якщо ти одужаєш.

Скапен. Ой! Ой!.. Я знову зомліваю…

Аргант. Синьйоре Жеронте, простіть уже йому зовсім заради такого радісного для нас дня.

Жеронт. Ну, добре вже, добре!

Аргант. Ходімо ж повечеряємо разом, щоб краще натішитися з нашого щастя!

Скапен. І мене… хоч до краєчка столу віднесіть, поки я ще не вмер!

ХВОРИЙ, ТА Й ГОДІ

Комедія на три дії

Переклала Ірина Стешенко

Дія відбувається в Парижі.

ДІЯ ПЕРША

Арган (сидить за столом і перевіряє за допомогою жетонів рахунки свого аптекаря), Три і два — п’ять, і п'ять — десять, і десять — двадцять; три і два — п’ять. «Іще, двадцять четвертого, — легенький підготовчий клістир, щоб розм’якшити, зволожити та відсвіжити нутрощі шановного пана…» Чим мені подобається добродій Флеран, мій аптекар, то це тим, що його рахунки складено завжди вельми шанобливо. «Нутрощі шановного пана — тридцять су». Так, а проте, добродію Флеране, бути шанобливим — цього гце замало; не треба бути таким зажерливим і не треба здирати шкури з хворих. Тридцять су за промивальне! То вже вибачте; я ж вам уже казав; ви ставили мені в інших рахунках промивальне по двадцять су; а двадцять су мовою аптекарів насправді означає десять су; маєте — десять су. «Ще, того ж таки дня, добрячий очищувальний клістир з подвійної дози найкращих ліків — ревеню, трояндового меду та інших, відповідно до рецепта, щоб вичистити, промити й прибрати нижню частину живота шановного пана — тридцять су». З вашого дозволу, десять су. «Ще того ш таки дня, увечері, — заспокійливе, снотворне, прохолодне питво, щоб приспати шановного пана, — тридцять п’ять су». Ну, на це я не можу поскаржитися: спав я й справді добре. Десять, п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять су і шість деньє. «Ще, двадцять п’ятого, добрі проносні й підживні ліки, зроблені з касії, олександрійського листа та іншого зілля, відповідно до наказу добродія Пургона, щоб прочистити і вигнати жовч із шановного пана, — чотири ліври». А, добродію Флеране, ви що — глузуєте з мене? Не слід дратувати хворих! Добродій Пургон не наказував вам правити за ліки чотири франки! Поставте, поставте три ліври, будьте такі ласкаві! Двадцять і тридцять су. «Ще, того ж таки дня, заспокійливе, в’яжуче питво, щоб заспокоїти шановного пана, — тридцять су». Гаразд, десять і п'ятнадцять су. «Ще, двадцять шостого, вітрогонний клістир, щоб вигнати вітри з шановного пана, — тридцять су». Десять су, добродію Флеране. «Ще, такий самий клістир того ж таки вечора — тридцять су». Добродію Флеране, десять су. «Ще, двадцять сьомого, добрі сечогінні ліки, щоб вигнати кепські соки з шановного пана, — три ліври». Гаразд, двадцять і тридцять су; дуже радий, що ви порозумнішали. «Ще, двадцять восьмого, порція очищеної й підсолодженої сироватки, щоб пом’якшити, очистити, вгамувати й відсвіжити кров шановного пана, — двадцять су». Гаразд, десять су! «Ще питво, яке від усього охороняє й підтримує серце, що його виготовлено з двадцяти зерняток безоара, цитринового й гранатового сиропу та іншого, відповідно до припису, — п’ять ліврів». Ах! Помалу, помалу, добродію Флеране, будьте такі ласкаві! Якщо так триватиме далі, то з вами втратиш усяку охоту хворіти! Досить з вас і чотирьох франків; двадцять і сорок су. Три і два — п’ять, і п’ять — десять, і десять — двадцять. Шістдесят три ліври чотири су шість деньє. Виходить, у цьому місяці я випив — раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім і вісім ліків та одне, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять і дванадцять промивальних; а минулого місяця було дванадцять ліків та двадцять промивальних. Тож нічого дивного й немає, що я цього місяця почуваю себе гірше, ніж минулого. Треба сказати про це добродію Пургонові, нехай він зарадить справі. Ей, хто там є, — прибрати все це! (Озирається й бачить, що ніхто не йде і що в кімнаті нікого немає). Нікого нема! Скільки не наказую, а мене завжди залишають без догляду; ніякими силами їх тут не вдержиш! (Дзвонить у дзвіночок, що стоїть перед ним на столі). Ніхто не чує, дзвіночок нікуди не годиться! Дзелень, дзелень, дзелень! Ніхто й не ворухнеться! Дзелень, дзелень, дзелень! Поглухли… Туанетто! Дзелень, дзелень, дзелень! Наче й не дзвонив. Суча дочка! Негідниця! Дзелень, дзелень, дзелень! Збожеволіти можна! (Перестає дзвонити й кричить). Дзелень, дзелень, дзелень! Стерво, а бодай тебе чорти задавили! Та хіба ж можна кидати бідного хворого зовсім самого? Дзелень, дзелень, дзелень! Що то за напасть! Дзелень, дзелень, дзелень! Ах та ж господи, боже ти мій! Вони мене доконають! Дзелень, дзелень, дзелень!