Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Будденброки - Манн Томас - Страница 73
— Щира правда, пані Будденброк.
І вони одне по одному почали підійматися двома бляшаними східцями й протискатися вузенькими дверцями на задку до великої, на десять місць, карети і вмощуватися на м’яких сидіннях, оббитих — безперечно на честь пана Перманедера — білою матерією в синю смужку. Потім хряснули дверці, пан Лонге ляснув язиком, почав вигукувати різні свої «но!» та «вйо!», дужі гніді рушили з місця, і карета покотилася вниз по Менгштрасе, вздовж Трави, повз Гольштінську браму, а далі звернула праворуч на гостинець, що вів у Швартау…
Лани, луки, гаї, садиби… Вони шукали в чимраз вищому, рідшому, блакитнішому тумані жайворонків, що без угаву видзвонювали свої пісні. Томас, з цигаркою в роті, пильно оглядався навкруги, коли вони поминали лан, засіяний озиминою, і пояснював панові Перманедеру, якого можна чекати врожаю. Торговця хмелем опанувало молодече завзяття. Зсунувши набакир зеленого тірольського капелюха, він пробував балансувати своєю палицею з величезною роговою ручкою, поставивши її на широку білу долоню або й на спідню губу, — ця штука, хоч вона йому жодного разу не вдавалася, викликала гучний захват у малої Еріки. Кілька разів він заявляв:
— Звісно, це не Цугшпітце[58], але трохи таки доведеться дряпатися вгору! Та й сонечко припікає. Гарну маємо забаву, бий його сила божа, правда ж, пані Грюнліх?
Тоді з великим запалом почав розповідати про мандри в гори з рюкзаком і альпштоком, за що пані Елізабет не раз винагороджувала його враженим: «Ото диво!» — а потім, ні сіло ні впало, почав щиро жалкували, що нема Христіана, бо чув, що той дуже веселий чоловік.
— Як коли, — мовив консул. — Але при такій нагоді, як нині, він справді незамінний. Сьогодні ми з вами попоїмо раків, пане Перманедере! — весело вигукнув він. — Раків і балтійських крабів! Ви вже куштували їх кілька разів у моєї матері, але в мого приятеля Дікмана, господаря ресторану «Під велетенським кущем», вони завжди найкращого гатунку. А горіхові тістечка, наші славетні горіхові тістечка! Чи слава про них іще не докотилася до берегів Ізара? Ну, та ви самі побачите.
Двічі або й тричі пані Грюнліх просила спинити карету, щоб нарвати придорожніх маків і волошок, і щоразу пан Перманедер палко запевняв, що хоче їй помогти, але все-таки не зважувався вилізти з карети, бо трохи боявся вузьких дверцят і ненадійних східців.
Еріка зустрічала радісним криком кожну ворону, а Іда Юнгман, що навіть за найкращої погоди одягалася в довгий, широкий дощовик і брала з собою парасольку, вторувала їй гучним реготом, трохи схожим на коняче іржання, бо як справжня вихователька вона не тільки підтримувала дитячий настрій, а й сприймала все як дитина. Герда, що не знала Іди з давніх-давен, як Будденброки, щоразу позирала на неї холодно й здивовано…
Почалося герцогство Ольденбурзьке. На обрії з’явилися букові ліси. Карета проторохтіла містечком, поминула ринковий майдан з криницею, знову виїхала в поле, перетнула міст через річку Ау і врешті спинилася перед двоповерховим рестораном «Під велетенським кущем». Він був розташований скраю рівної, подекуди порослої травою площини з піщаними доріжками й грядочками, як у селі. За площиною амфітеатром здіймався ліс. Тераси того амфітеатру були з’єднані між собою дуже простими сходами з оголеного коріння дерев і кам’яних брил; на кожній такій терасі між деревами розставлені були пофарбовані в білий колір столики, лавки й стільці.
Будденброки були аж ніяк не перші відвідувачі. Кілька дебелих дівчат і навіть один кельнер у засмальцьованому фраці швидко сновигали подвір’ям, розносячи холодні перекуски, лимонад, молоко й пиво нагору до столиків, коло яких — щоправда, досить далеко одна від одної — вже розташувалося кілька родив з дітьми.
Пан Дікман, господар ресторану, в жовтій шапочці, без піджака, сам підійшов до карети, щоб помогти гостям висісти; після того, як Лонге від’їхав убік, щоб розпрягти коней, пані Елізабет сказала:
— Ми спершу трохи пройдемося, голубе, а за годину чи за півтори хотіли б поснідати. Прошу вас, хай нам накриють нагорі… але не надто високо: може, десь на другій терасі…
— І вже постарайтеся, Дікмане, — додав консул. — Гість у нас дуже перебірливий…
Пан Перманедер запротестував:
— Та де! Пивце й кавалок сиру…
Пан Дікман нічого не зрозумів і почав швидко перераховувати:
— Все, що маємо, пане консул… Раки, краби, різні ковбаси, різний сир, різна копченина — вугор, лосось, осетр…
— Чудово, Дікмане, приготуйте, що самі знаєте. А крім того, ще шість склянок молока й кухоль пива — вгадав я, пане Перманедере, га?..
— Одне пиво, шість склянок молока… якого вам — солодкого, квасного чи, може, вершків або маслянки?..
— Три склянки солодкого і три маслянки. Отже, за годину.
І вони рушили до лісу.
— Найперше ми підемо до джерела, пане Перманедере, — мовив Томас. — Це витік Ау, себто річечки Ау, на якій лежить Швартау, а в сиве середньовіччя лежало й наше місто, аж поки згоріло — воно, бачите, було тоді дерев’яне, — і його збудували вже на Траві. Між іншим, з назвою цієї річечки в мене пов’язані болісні спогади. Ми хлопцями полюбляли такий жарт: щипали один одного за руку й питали: «Як зветься річка біля Швартау?» На що, хоч-не-хоч, вигукували її назву, бо дуже боліло… О! — перебив він раптом сам собі за десять кроків від узлісся. — Нас випередили. Меллендорфи й Гагенштреми.
І справді, на третій терасі лісового амфітеатру біля зсунених столиків сиділи найголовніші члени цих двох родин, що так вигідно об’єдналися, і, жваво розмовляючи, снідали. Головував сенатор Меллендорф, блідий дідок з ріденькими сивими баками, хворий на діабет. Його дружина, з дому Ланггальс, сива розпатлана дама, приклала до очей лорнетку на довгому держаку. Поряд з нею; сидів її син Август, білявий, пещений молодик. Його дружина Юльхен, з роду Гагешнтремів, маленька, жвава, з великими, чорними, блискучими очима і майже такими самими завбільшки діамантами у вухах, сиділа між своїми братами, Германом і Моріцом. Консул Герман Гагенштрем останнім часом почав швидко товстішати, бо жив у великих розкошах, — казали, що він свій день починав паштетом з гусячої печінки. Він носив коротку, широку, рудаву бороду, а його навдивовижу плаский ніс — такий самий, як у матері, — нависав над верхньою губою. Доктор Моріц, жовтий, із запалими грудьми, щирив у жвавій розмові свої гострі, рідкі зуби. Обидва брати були з жінками, бо адвокат також був уже_давно одружений з якоюсь панною Путфаркен з Гамбурга, дамою з жовтими косами й надто вже незворушним, явно англізованим, але надзвичайно красивим й правильним обличчям, — доктор Гагенштрем, визнаний естет, ніколи не дозволив би собі одружитися з негарною дівчиною. Крім них, за столом сиділо ще двоє дітей: дочка Германа Гагенштрем а й маленький син Моріда Гагенштрема, обоє вбрані в біле і вже відтепер майже що заручені, бо не годилося розпорошувати маєток Гунеусів-Гагенштремів. Усі їли яєчню з шинкою.
Обидві компанії привіталися аж тоді, як Вудденброкя підійшли вже досить близько. Пані Будденброк трохи неуважно й наче здивовано кивнула головою, Томас зняв капелюха й ворухнув губами, ніби сказав щось ввічливе й холодне, а Герда вклонилася байдуже, тільки задля годиться. Зате пан Перманедер, розпалений ходою вгору, простодушно помахав своїм зеленим капелюхом і радісно вигукнув на весь голос: «Моє шануваннячко, панство!» — після чого пані Меллендорф негайно схопила лорнетку… Тоні ж ледь підняла плечі, закинула голову, водночас намагаючись притиснути підборіддя до грудей, і привіталася ніби з недосяжної висоти, але встигла добре роздивитися крислатий, елегантний капелюшок Юльхен Меллендорф… Тієї миті вона твердо й остаточно вирішила, що їй робити…
— Дякувати богу, Томе, що ми снідатимем аж за годину! Розумієш, я б не хотіла, щоб та Юльхен дивилася мені в рот… Ти помітив, як вона віталася? Майже не ворухнулась. До того ж, як на мою скромну думку, її капелюшок — суцільний несмак…
58
Найвища вершина в німецьких Альпах.
- Предыдущая
- 73/155
- Следующая
