Будденброки - Манн Томас - Страница 11

Розділ восьмий

У великій їдальні саме вставали з-за столу.

— На здоров’я, mesdames et messieurs, смачного вам! У тій кімнаті на курців чекають сигари, а на всіх нас — чашечка кави і, якщо мадам розщедриться, то й лікер… А далі — більярд, звичайно, для всіх, хто бажає. Жане, мабуть, ти проведеш добродіїв до флігеля… Мадам Кеппен, маю честь…

Сите й задоволене товариство рушило назад до кімнати з краєвидами, весело розмовляючи й обмінюючись зауваженнями з приводу чудового обіду. Але спершу консул зібрав усіх охочих до більярда.

— А ви не зіграєте партію, тату?

Ні, Лебрехт Крегер волів лишитися з дамами. А от Юстус нехай іде, як має бажання… Сенатор Ланггальс, Кеппен, Гретьєнс і доктор Грабов теж приєдналися до нього. Жан-Жак Гофштеде обіцяв прийти пізніше:

— Я буду трохи згодом! Йоганн Будденброк гратиме на флейті, і я неодмінно мушу послухати… Au revoir, messieurs…[24]

Ідучи залою, шестеро добродіїв почули з кімнати перші звуки флейти. Пані Елізабет акомпанувала тестеві на фісгармонії. Легенька, дзвінка, граційна мелодія попливла просторими кімнатами будинку. Консул дослухався до неї, поки можна було щось почути. Він залюбки лишився б у кімнаті з краєвидами, посидів би в кріслі, помріяв під цю музику, дав би волю своїм почуттям… Аби ж не обов’язки господаря дому!

— Принеси кави й сигар до більярдної, — сказав він служниці, що трапилась їм на площадці.

— Авжеж, Ліно, кави, чуєш? Кави! — підхопив пан Кеппен голосом, що, здавалось, виходив з його наїденого живота, і спробував ущипнути дівчину за червону руку.

Звук «к» тонув у нього в горлі, ніби він уже ковтав каву і смакував нею.

— Я певен, що мадам Кеппен банила все крізь засклені двері, — зауважив консул Крегер.

Сенатор Ланггальс опитав:

— То ти поселився нагорі, Будденброку?

Праворуч сходи вели на третій поверх, де були спальні консула та його родини, але й ліворуч від площадки теж тягся ряд кімнат. Чоловіки, попахкуючи сигарами, почали спускатися вниз широкими сходами з білим різьбленим поруччям. На другій площадці консул на мить зупинився.

— На цьому півповерсі є ще три кімнати, — пояснив він. — Маленька їдальня, спальня батьків і одна вільна кімната з вікнами в садок. За коридор тут править вузенька галерея… Але ходімо далі! Ось дивіться, цим переходом заїздять навантажені підводи і потім через двір потрапляють просто на Пекарську.

Широкий лункий перехід був викладений великими чотирикутними кам’яними плитами. Коло подвійних вхідних дверей і з протилежного боку переходу розташувалися конторські приміщення. Кухня, з якої й досі чувся кислий запах цибуляної підливи, і вхід до льохів були ліворуч від сходів. А праворуч, на чималій висоті, ліпилися до стіни химерні, незграбні, але старанно полаковані дерев’яні прибудови для служниць; дістатися до них можна було тільки стрімкими сходами з переходу. Біля тих сходів стояло кілька велетенських старих шаф і різьблена скриня.

Консул з гістьми вийшли у високі засклені двері і, опустившись на кілька східців, таких пласких, що ними можна було їхати підводою, опинилися на подвір’ї. По ліву руку від них була невелика пральня, а просто — гарно спланований, але вже по-осінньому сірий і вогкий садочок, що кінчався альтанкою з фасадам у стилі рококо; грядки в ньому були вкриті від морозу солом’яними матами. Консул звернув ліворуч, на стежку між двома стінами, що через друге подвір’я вела до флігеля.

Там слизькі східці спускалися до склепінчастого льоху з глиняною долівкою, що правив за комору; згори звисала линва: нею витягали лантухи з зерном. Та консул повів гостей охайними сходами праворуч, на другий поверх, і розчинив перед ними білі двері більярдної.

Кімната була велика, гола, майже порожня. Попід стінами стояли тверді стільці. Пан Кеппен знеможено опустився на один із них.

— Я найперше трохи відпочину, — заявив він, обтрушуючи дрібні дощові краплі з сурдута, — Хай йому біс, обійти ваш дім — ціла подорож, Будденброку!

Тут, так само, як і в кімнаті з краєвидами, в каміні за латунними гратками палав вогонь. Крізь троє високих вузеньких вікон видно було червоні мокрі дахи, сірі подвір’я і мури.

— Карамболь, пане сенатор? — спитав консул, знімаючи з рами киї. Тоді обійшов обидва більярдні столи й позатикав лузи. — Хто з нами гратиме? Гретьєнс? Чи ви, докторе? All right[25]. Тоді ви, Гретьєнсе і Юстусе, ставайте до другого столу. Кеппене, тобі також доведеться грати.

Винар підвівся і, тримаючи дим із сигари в розтуленому роті, прислухався до рвучкого вітру, що свистів між будівлями, порощав дощем у шибки і завивав у комині.

— От чорт! — вилаявся він і видихнув дим. — Як ти гадаєш, Будденброку, зможе «Вулленвевер» увійти до гавані, га? Ох і клятенна ж погода…

Так, чутки з Травемюнде були не вельми втішні: консул Крегер, що натирав крейдою кия, також потвердив це. Бурі по всьому узбережжі. Їй-богу, двадцять четвертого року, коли Санкт-Петербург залляла повінь, було не набагато гірше… Аж ось подали каву.

Вони випили по чашечці й почали грати. Та скоро мова зайшла про митний союз..; О, консул Будденброк був палкий прихильник митного союзу!

— Який чудовий задум, панове! — вигукнув він, жваво обернувшись після влучного удару до другого столу, звідки почулися цих двоє слів: «митний союз». — Нам треба при першій же нагоді вступити в нього.

Але пан Кеппен був іншої думки, де там, він аж засопів з обурення.

— А наша самостійність? Наша незалежність? — ображено спитав він і войовниче сперся на кия. — Що з ними буде, га? Думаєте, Гамбург так і вхопиться за цю прусську вигадку? Чи ти хочеш, щоб нас відразу з’їли, Будденброку? Та боронь боже! Навіщо нам той митний союз, хотів би я знати! Хіба нам без нього зле?..

— Та тобі не зле, Кеппене, твоє вино надходить, — ну й ще, може, російські продукти, про це я не кажу. Але ж більше ми нічого не імпортуємо! А щодо експорту… ну так, якусь дещицю зерна ми вивозимо до Голландії і до Англії, та на цьому й годі! Ой ні, на жаль, нам таки не дуже добре. Далебі, колись тут був більший розмах, ніж тепер… А в митному союзі нам відкриється Мекленбург і Шлезвіг-Гольштінія. Хто зна, може, торгівля на свій ризик…

— Але ж дозвольте, Будденброку, — озвався Гретьєнс; він наліг усім тілом на стіл і пильно цілився, водячи києм по кістлявій руці. — Цей митний союз… нічого не розумію! Адже наша система така проста й практична, хіба ні? Очищення від мита товарів під присягою…

— Чудова давня інституція, — мусив погодитись консул.

— Та ви що, пане консул, як ви можете вважати її чудовою? — аж розсердився сенатор Ланггальс. — Я не купець, але як казати щиро, та присяга — просто дурниця. Вона стала формальністю, і її навчились дуже хитро обминати. А держава дивиться на все крізь пальці. Як послухаєш, що про це розказують, то аж вуха в’януть. Я певний, що вступ до митного, союзу з боку сенату був би…

— Тоді не минути конфлікту! — Пан Кеппен гнівно стукнув києм об підлогу. Він казав «кунфліхт» і тепер уже зовсім забув, що треба стежити за вимовою. — Не минути кунфліхту, щоб я з цього місця не зійшов! Нє, пане консул, красно вам дякую, але ви таке говорите, що най бог боронить! — І він почав палко розводитись про арбітражні комісії і добробут держави, про вільні міста й присягу…

Хвалити бога, що нагодився Жан-Жак Хофштеде! Він зайшов під руку з пастором Вундерліхом — двоє щиросердих, бадьорих старих добродіїв, втілення інших, безтурботних часів.

— Ну, любі мої друзі, — почав він, — я щось маю для вас: веселий жарт, віршик на французький манір… Послухайте!

Він зручно вмостився на стільці навпроти гравців, що, спершись на киї, стояли коло більярдів, витяг з кишені аркуш паперу, поторсав гострого носа довгим вказівним пальцем із перснем-печаткою і веселим, наївно-епічним тоном прочитав: